Loading AI tools
австралійський політик З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ентоні Норман Албанізі (/ˌælbəˈniːzi/), також відомий як Албо[2] (англ. Anthony Norman Albanese; нар. 2 березня 1963, Сідней, Австралія) — австралійський політичний діяч. 31-й Прем'єр-міністр Австралії з 23 травня 2022 року. Лідер Лейбористської партії з 30 травня 2019 року. Член парламенту від Грейндлера[en] з 1996 року. Заступник прем'єр-міністра Австралії в другому уряді Кевіна Радда 2013 року. Міністр інфраструктури й транспорту з 2007 до 2013 року в урядах Кевіна Радда та Джулії Гіллард.
Ентоні Албанізі | |
---|---|
англ. Anthony Albanese | |
31-й Прем'єр-міністр Австралії | |
Нині на посаді | |
На посаді з | 23 травня 2022 |
Монарх | Єлизавета II Чарльз III |
Попередник | Скотт Моррісон |
Лідер Лейбористської партії | |
Нині на посаді | |
На посаді з | 30 травня 2019 |
Попередник | Білл Шортен[en] |
Лідер опозиції | |
30 травня 2019 — 23 травня 2022 | |
Прем'єр-міністр | Скотт Моррісон |
Попередник | Білл Шортен |
Наступник | Пітер Даттон |
Заступник прем'єр-міністра Австралії | |
27 червня 2013 — 18 вересня 2013 | |
Прем'єр-міністр | Кевін Радд |
Попередник | Вейн Свон[en] |
Наступник | Воррен Трасс |
Заступник лідера Лейбористської партії | |
26 червня 2013 — 13 жовтня 2013 | |
Попередник | Вейн Свон |
Наступник | Таня Пліберсек[en] |
Міністр інфраструктури й транспорту | |
3 грудня 2007 — 18 вересня 2013 | |
Прем'єр-міністр | Кевін Радд Джулія Гіллард |
Попередник | Марк Вейл[en] |
Наступник | Воррен Трасс |
Лідер Палати представників | |
3 грудня 2007 — 18 вересня 2013 | |
Прем'єр-міністр | Кевін Радд Джулія Гіллард |
Попередник | Тоні Ебботт |
Наступник | Крістофер Пайн[en] |
Міністр регіонального розвитку та місцевого самоврядування | |
3 грудня 2007 — 14 вересня 2010 | |
Прем'єр-міністр | Кевін Радд Джулія Гіллард |
Попередник | Джим Ллойд[en] |
Наступник | Саймон Крін[en] |
Член Парламенту Австралії | |
Нині на посаді | |
На посаді з | 2 березня 1996 |
Попередник | Джанетт Мак-Г'ю[en] |
Народився | 2 березня 1963 (61 рік) Darlinghurstd |
Відомий як | політик |
Країна | Австралія |
Alma mater | Університет Сіднея, St Mary's Cathedral Colleged і University of Sydney Business Schoold |
Політична партія | Лейбористська партія |
У шлюбі з | Carmel Tebbuttd[1] |
Нагороди | |
Підпис | |
anthonyalbanese.com.au | |
Народився в родині Меріанне Еллері та Карло Альбанезе. Його мати була австралійкою ірландського походження, а батько — з Барлетти, міста на півдні Італії[3]. Прізвище його батька, Албанізі (в італійській транскрипції «Альбанезе»[4]), є італійським[5]. Його батьки познайомилися в березні 1962 року під час подорожі із Сіднея у Саутгемптон на кораблі TSS Fairsky компанії Sitmar Line, де його батько працював стюардом[6][7]. Після недовгого роману його мати зрозуміла, що вагітна, а розповівши про це Карло, дізналась, що той не може з нею одружитись, оскільки вже заручений із дівчиною з його міста[7][8]. Повернувшись додому на четвертому місяці вагітності в жовтні 1962 року, придбала обручки й взяла прізвище Албаніз, розповідаючи, що за кордоном познайомилась із чоловіком, вийшла за нього заміж, а повернулась після його загибелі в автокатастрофі[8]. Правду Ентоні дізнався у 14 років, однак пошуки батька почав лише 2002 року, після смерті матері. З допомогою знайомих, посольства Австралії в Італії, посла Аманди Вонстон[en], 2009 року, уже будучи міністром інфраструктури й транспорту, він зміг знайти батька. По батьківській лінії у нього є брат і сестра[7][8].
Виріс у внутрішньо-східному передмісті Сіднея Кемпердауні[en] разом із матір'ю та її батьками, в будинку, що перебував у власності місцевої влади[9][10][11]. Його мати була пенсіонеркою за інвалідністю, бо страждала на хронічний ревматоїдний артрит[3].
Навчався в Початковій школі Святого Йозефа у Кемпердауні та Коледжі собору Святої Марії у Сіднеї. Працював у Commonwealth Bank, після цього вивчав економіку в Університеті Сіднея[12].
1979 року долучився до Лейбористської партії[13]. Президент Молодих лейбористів у Новому Південному Уельсі з 1985 до 1987 року[14][15]. 1989 року обійняв посаду асистента генерального секретаря Лейбористської партії в Новому Південному Уельсі, що спричинило внутрішньопартійні суперечки[9].
Коли Джанетт Мак-Г'ю[en] оголосила, що не буде повторно претендувати на місце в парламенті від Грейндлера на виборах 1996 року, Альбанезе виграв попередній відбір на місце. Авіаційний шум був великою політичною проблемою після відкриття третьої злітно-посадкової смуги в аеропорту Сіднея, а щойно створена партія No Aircraft Noise (NAN) посідала високі місця в опитуваннях у місцевих регіонах під час виборів у Новому Південному Уельсі 1995 року. Попри це, Албанізі переміг кандидата від NAN, здобувши місце в Палаті представників від Грейндлера[13]. Після цього постійно переобирався, на виборах 2019 року здобувши 50,9 % голосів першої переваги[lower-alpha 1] та 66,3 % при остаточному підрахунку; його суперник від зелених Джим Кейсі здобув 22,6 % та 33,7 % відповідно[17]. На виборах 2022 року отримав 53,6 % голосів першої переваги та 67,1 % при остаточному підрахунку; його суперниця від зелених Рейчел Джейкобс — 22,1 % та 32.9 % голосів відповідно (згідно з підрахунком 90,1 % голосів)[18].
З жовтня 1998 до листопада 2001 року був тіньовим парламентським секретарем тіньового міністра з питань сім'ї та громадських послуг[9][14]. З листопада 2001 до серпня 2002 року був тіньовим міністром старості та людей похилого віку. Із серпня 2002 року до жовтня 2004 року був тіньовим міністром служби зайнятості та навчання. Тіньовий міністр охорони навколишнього середовища та спадщини з жовтня 2004 до грудня 2006 року. Із червня 2005 до грудня 2006 року — тіньовий міністр водних ресурсів, з грудня 2006 до грудня 2007 року — тіньовий міністр водних ресурсів та інфраструктури. З жовтня 2013 до липня 2016 року — тіньовий міністр інфраструктури та транспорту. Обіймав посаду тіньового міністра туризму зі жовтня 2013 до червня 2019 року. Тіньовий міністр міст із вересня 2014 до липня 2016 року. Тіньовий міністр інфраструктури, транспорту, міст та регіонального розвитку з липня 2016 до червня 2019 року[14].
Після перемоги лейбористів на виборах 2007 року обійняв посаду Міністра інфраструктури й транспорту, Міністра регіонального розвитку та місцевого самоврядування, а також президента Палати представників в першому уряді Кевіна Радда[19][9]. Радд разом із його урядом склав присягу 3 грудня 2007 року[20].
Після того як Джулія Гіллард очолила Лейбористську партію, у червні 2010 року вона склала присягу як перша жінка-прем'єр Австралії[21]. Албанізі продовжив обіймати ті ж посади в її уряді[9][14]. Коли внаслідок федеральних виборів 2010 року утворився так званий підвішений парламент, Албанізі як лідер Палати представників закликав незалежних представників підтримувати лейбористський уряд меншості Джулії Гіллард[9].
У червні 2013 року Гіллард програла вибори лідера лейбористів Кевіну Радду[22]. Тоді ж Альбаніза обрали заступником лідера партії[22]. Наступного дня він склав присягу як заступник прем'єр-міністра в другому уряді Радда[23]. Обіймав посаду до поразки лейбористів, 18 вересня 2013 року його змінив Воррен Трасс[24].
Після принизливої поразки на виборах лідер лейбористів Білл Шортен оголосив про відставку 18 травня 2019 року[25]. Албанізі оголосив про висунення своєї кандидатури на вибори лідера партії наступного дня[26]. Оскільки жоден інший кандидат не висувався, Албанізі став лідером партії, а Річард Марлес[en] — його заступником, 30 березня 2019 року[27][28].
Лейбористська партія на чолі з Албанізом перемогла на виборах 2022 року[29]. Для формування уряду більшості було необхідно 76 місць[30]. Лейбористи повернулись до уряду після 9 років перебування в опозиції[31].
Склав присягу як 31-й прем'єр-міністр Австралії 23 травня 2022 року[32]. Албанізі став першим італійсько-австралійським прем'єр-міністром в історії країни[33]. Привів до присяги частину свого уряду з чотирьох міністрів цього ж дня, напередодні свого від'їзду на саміт Чотиристороннього діалогу з безпеки, куди вирушив разом із новопризначеною міністеркою закордонних справ Пенні Вонґ[en][34]. До тимчасового уряду ввійшли чотири ключові міністри — Річард Марлес[en] став новим віцепрем'єр-міністром і міністром зайнятості, Джим Чалмерс[en] — скарбником, Кеті Ґаллахер[en] — генеральним прокурором і міністром фінансів, Пенні Вонґ — міністром закордонних справ[35].
30 травня за результатами ще не завершеного підрахунку стало відомо, що лейбористи отримали щонайменше 76 місць — це гарантувало їм абсолютну парламентську більшість та дало можливість сформувати однопартійний уряд[36]. 1 червня склав присягу повний уряд Албаніза[37]. До нового уряду ввійшла рекордна кількість жінок — 10 з 23 членів уряду, до нового кабінету також вперше ввійшли міністри, що сповідують іслам (отримали два портфеля), водночас Міністерство з корінних жителів уперше очолила жінка-аборигенка[38].
2000 року одружився із Кермел Тіббатт[en], майбутньою заступницею прем'єр-міністра Нового Південного Уельсу[39]. Вони познайомились у Молодих лейбористах наприкінці 1980-х років. Мають сина Натана, якому на момент їхнього розлучення 2019 року виповнилося 18 років[40]. Ентоні та Кермел розлучились у січні 2019 року[39].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.