Економіка Венесуели
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Венесуела — аграрно-промислова країна з розвинутою нафтодобувною промисловістю. Із 2017 року країну охопили протести. Протестувальники виступали за відставку чинного президента Ніколаса Мадуро. Не зважаючи на протести, країну вдруге очолив Мадура, опозиція звинуватила його в узурпації влади. Через кількарічні протести економіка країни практично була зруйнована, зруйновані цілі галузі економіки. Інфляція досягла кількох мільйонів відсотків за рік. У 2019 році відбулася деномінація валюти у співвідношенні 100 тисяч до 1. Нова валюта отримала назву суверений болівар. Мінімальна зарплата у 2019 році склала лише 8 дол.[8]
Економіка Венесуели | |
Країна | Венесуела |
---|---|
Місце розташування | Венесуела |
Номінальний ВВП | 482 359 318 767,7 $[1] |
Номінальний ВВП на душу населення | 15 692 $[2] |
ВВП (ПКС) | 543 891 068 685 Міжнародний долар[3] |
ПКС ВВП на душу населення | 17 694,202 Міжнародний долар[4] |
Темп зростання реального ВВП | −18 %[5] |
Сумарні запаси | 9 794 062 064 $[6] |
Рівень безробіття | 35,5 % |
Рівень інфляції | 1 698 844,2 %[7] |
Пов'язана категорія | d і d |
Економіка Венесуели у Вікісховищі |
Основні галузі промисловості: нафтова, залізорудна, конструкційних матеріалів, харчова, текстильна, сталеливарна, алюмінієва, моторобудівна. Осн. тр-т: автомобільний (протяжність автомобільних доріг бл. 100 тис. км), морський, планується розвиток залізн. тр-ту. Майже 90 % всіх перевезень пасажирів і вантажу здійснюються автомобільним транспортом. Єдина в країні залізниця протяжністю 336 км з'єднує Баркісімето і Пуерто-Кабельйо. Однак уряд планує довести протяжність залізниць до 1200 км, спорудивши лінії між Пуерто-Кабельйо і Каракасом. Гол. порти: Ла-Саліна, Пуерто-Кабельйо, Маракайбо, Амуай, Пунта-Кардон. Повітряні перевезення здійснюють 6 внутрішніх авіаліній, провідне місце серед яких займають компанії «Авенса» і «Аеропосталь».
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП — $ 81 млрд. Темп зростання ВВП — (-0,7)%. ВВП на душу населення — $3499. Прямі закордонні інвестиції — $ 1,1 млрд. Імпорт (машини і транспортне обладнання, запчастини, хімічні продукти і продовольство) — $ 19,3 млрд (г.ч. США — 53,4 %; Сауд. Аравія — 7,0 %; Японія — 5,3 %; Колумбія — 5,3 %; Італія — 5,1 %). Експорт (г.ч. нафта і нафтопродукти — бл. 90 %, а також алюміній і залізняк)- $ 25 млрд (г.ч. США — 56,7 %; Колумбія — 5,7 %; Бразилія — 4,5 %; Німеччина — 1,6 %; Японія — 1,4 %).
У період з 1958—1970 рр. темп економічного зростання країни становив 6,1 % в рік. З 1961 по 1971 кількість людей, зайнятих в обробній промисловості і торгівлі, зросла вдвічі. У 1973—1974 ціни на нафту на світовому ринку, а отже, і прибутки Венесуели від експорту нафти зросли на 400 %. Це стало поштовхом у розвитку сільського господарства, гідроенергетики, нових галузей важкої промисловості, особливо металургійної. Темп економічного зростання в 1970—1977 рр. становив 5,7 % на рік.
У 1990-х рр. середній прибуток на душу населення у В. найвищий у Латинській Америці, що обумовлено г.ч. розвиненою нафтовою галуззю. Валютні надходження від експорту нафти дозволяють закуповувати за рубежем не тільки споживчі товари, але і товари виробничого призначення в достатньому обсязі, що сприяє швидкому зростанню виробництва. Але періоди піднесення в економіці перемежаються з застоєм. Зниження ВВП в порівнянні з попереднім роком зафіксоване в 1986, 1989 і 1994. Якщо за період 1965—1979 ВВП зріс на 93 %, то за 1979—1995 рр. лише на 25 %. Стабілізації в економіці уряд країни намагається досягти шляхом посилення ринкового сектора.
У 1990-х рр. на частку аграрного сектора припадало лише бл. 5 % ВВП, обробна промисловість — 22 % ВВП, інше пов'язане г.ч. з нафтовидобутком, залізними рудами, золотом тощо.
Венесуела повністю забезпечує себе нафтою і природним газом; вона має також в своєму розпорядженні великі запаси кам'яного вугілля і гідроенергетичні ресурси. У 1990-х рр. потреби Венесуели в енергії на 91 % задовольнялися за рахунок нафти і природного газу і на 8 % — за рахунок ГЕС. Сумарна потужність електростанцій становила майже 18,8 млн кВт, з яких 43 % припадає на ТЕС і 57 % — на ГЕС.