Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Дублінський регламент (англ. Dublin Regulation), регламент № 604/2013 (англ. Regulation No. 604/2013, англ. Dublin III Regulation) — складова права Європейського Союзу, що визначає, яка з держав-членів ЄС є відповідальною за розгляд клопотань шукачів притулку, які шукають міжнародного притулку відповідно до Женевської конвенції та директиви ЄС про процес вибору (англ. EU Qualification Directive). Це базова складова Дублінської системи, утвореної, власне, з Дублінського регламенту, та Правил дактилоскопії (англ. European Dactyloscopy, EuroDac). Закон № 604/2013 спрямований на «швидке визначення держави-члена, відповідального за розгляд прохань про надання притулку», та передбачає переміщення шукача притулку до цієї держави-члена. У більшості випадків відповідальною державою-членом буде держава, через яку шукач притулку вперше в'їхав у ЄС.
Дублінська система бере початок з прийняття Дублінської конвенції, затвердженої 1 червня 1990 в Дубліні. Однак конвенція набрала чинності тільки 1 вересня 1997 року в Бельгії, Данії, Франції, Німеччині, Греції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Іспанії та Великій Британії. 1 жовтня 1997 року вона набрала чинності в Австрії та Швеції, а 1 січня 1998 року — у Фінляндії[1]. Конвенція пізніше набула юридичної сили для двох держав, що не є членами ЄС (Ісландія, Норвегія)[2].
Дублінський регламент II було прийнято 2003 року, замінивши Дублінську конвенцію в усіх державах-членах ЄС, крім Данії, яка відмовилася приймати документ.[3] У 2006 році Данія все-таки підписала Дублін II, і документ набув чинності для країни.[4] Окремим протоколом Данія підписала угоду про застосування Дубліна II з Норвегією та Ісландією в 2006 році.[5] Положення Дубліна II також були подовжені за угодою з державами-нечленами Швейцарією 1 березня 2008 року та Ліхтенштейном. 3 грудня 2008 року Європейська комісія запропонувала внести поправки в Дублінський регламент, створивши нагоду для реформування Дублінської системи.
Дублінський регламент III (№ 604/2013) було затверджено в червні 2013 року, замінивши Дублінський регламент II. Він поширюється на всі держави-члени, крім Данії, та базується на тому ж принципі, що й у два попередні, коли перша держава-член, у якої зберігаються відбитки пальців чи в якій подана заява про надання притулку, є відповідальною за прохання особи про надання притулку.[6] Однією з головних цілей Дублінського регламенту є запобігання подачі шукачем заяв у декількох державах-членах. Інша ціль полягає в скороченні кількості шукачів притулку, відповідальність за яких одна держава-член передає на якусь іншу державу-член. Країна, у якій шукач притулку вперше подає клопотання про надання притулку, є відповідальною за схвалення чи відхилення прохання, а подати прохання на надання притулку повторно в цій чи будь-якій іншій державі-члені шукач не може.
За даними Європейської ради з питань біженців (ECRE) та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців нинішня система не забезпечує справедливий та ефективний захист. У 2008 році біженці, переміщені за Дубліном II, не завжди мали доступ до процедури надання притулку.[7]
Усупереч положенням Дубліна III, у шукача притулку нема зобов'язань клопотати про надання притулку в першій країні ЄС, у яку він в'їхав. Уряди країн не зобов'язані направляти шукачів притулку в першу країну в'їзду; у положеннях прямо зазначається, що будь-який член ЄС може взяти на себе відповідальність за розгляд прохання про надання притулку. Наприклад, 24 серпня 2015 року Німеччина вирішила використати «положення про суверенітет», добровільно взявши на себе відповідальність за опрацювання прохань про надання притулку громадян Сирії, при цьому не маючи жодних зобов'язань для цього відповідно до критеріїв Регламенту (у випадках коли громадяни Сирії вперше в'їхали не в Німеччину, але просять притулку в Німеччині). 2 вересня 2015 року у Чехії також дозволили опрацювання прохань сирійських біженців, які вже подали прохання про надання притулку в інших країнах ЄС та які перебувають у Чехії.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
