Гібралтарська протока
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Гібралта́рська прото́ка (англ. Strait of Gibraltar, ісп. Estrecho de Gibraltar, араб. مضيق جبل طارق) — відокремлює Європу від Африки та з'єднує Атлантичний океан і Середземне море. На північному березі протоки знаходяться Іспанія та володіння Великої Британії Гібралтар, на південному Марокко та іспанське місто Сеута. Ширина протоки 14—44 км; глибина на фарватері 300 і 900 м.
Гібралтарська протока | |
---|---|
Розташування | |
Координати | 35°58′18″ пн. ш. 5°29′9″ зх. д. |
Прибережні країни | Іспанія, Марокко, Гібралтар |
Море | Атлантичний океан, Середземне море |
Розміри | |
Середня глибина | 365 м |
Макс. глибина | 900 м |
Довжина | 58 км |
Ширина | 13 км |
Інше | |
Міста та поселення | Сеута, Танжер |
Мапа | |
Назва протоки походить з арабської: Джебель Тарік тобто Скеля Тарік[1], на честь мусульманського завойовника Тарік ібн Зіяда. Хоча іноді в арабських джерелах протоку називають Баб ель-Закат («Брама Милосердя»).
По берегах Гібралтарської протоки розташовані обривисті скельні масиви Гібралтарська скеля на півночі та Джебель-Муса на півдні, які в давнину називалися Геракловими або Геркулесовими стовпами (грец. Ηράκλειες Στήλες, лат. Columnae Herculis). Геркулесові стовпи позначали західний кордон класичного світу. Протока, що має велике стратегічне й економічне значення, була використана багатьма першими мореплавцями в їх подорожах через Атлантику і зараз має життєво важливе значення для Південної Європи, Північної Африки та Західної Азії як транспортний коридор. Велика частина історії Гібралтару — це суперництво між країнами за контроль над Гібралтарською протокою.
На іспанському боці протоки створено заповідник Національний парк Естрехо (ісп. Parque Natural del Estrecho).
Міжнародна гідрографічна організація встановила межі протоки[2]:
Через своє зручне географічне розташування Гібралтарська протока має велике економічне та стратегічне значення, перебуває під контролем англійської фортеці та військово-морської бази Гібралтар. У районі протоки розташовані іспанські порти Сеута, Ла-Лінеа, Альхесірас, а також марокканський Танжер.
Щодня через протоку проходять понад 300 торговельних суден. Для захисту морських ссавців в протоці урядом Іспанії запровадженні обмеження для суден — максимальна швидкість 13 вузлів (24 км/год).
Приблизно 5,9 млн років тому[3] з'єднання між Середземним морем і Атлантичним океаном вздовж Бетської та Рифської проток було поступово обмежено до повного закриття, що призвело до збільшення солоності у Середземному морі й осадження гіпсу і солей під час Мессінської соленосної кризи, що призвело до створення родовищ солі та гіпсу до 2 км завтовшки. 5,33 млн років тому було відновлено сполучення Середземноморського басейну й Атлантики через Гібралтарську протоку під час Занклійської повені, яка залишається наразі відкритою. Сьогодні Африканська плита прямує на північ зі швидкістю 2 см/рік, що врешті-решт призведе до закриття Гібралтарської протоки через декілька мільйонів років.
Протока є важливим судноплавним маршрутом із Середземномор'я до Атлантики. Пороми курсують між берегами Іспанії та Марокко через протоку, а також між Іспанією і Сеутою та Гібралтаром і Танжером.
Наприкінці 1920-х років німецький архітектор Герман Зергель пропонував перегородити Гібралтарську протоку греблею і побудувати потужну ГЕС, а другою дамбою — перекрити Дарданелли. У результаті рівень води в Середземному морі знизився б приблизно на 100 метрів і площа суші збільшилася б на 600 тис. км². Таким чином передбачалося не тільки отримувати електроенергію в достатку, а й подавати опріснену морську воду в Сахару, щоб вона стала придатна для ведення сільського господарства. Європа й Африка стали б одним континентом — Атлантропою.
У грудні 2003 року Іспанія та Марокко домовилися розглянути можливість будівництва підводного залізничного тунелю для з'єднання своїх залізничних систем. Пропонована ширина колії — стандартна.
У Гібралтарській протоці на різній глибині течія направлена в протилежні сторони. Поверхнева течія, направлена в Середземне море, надходить у середньому за рік 55 198 км³ атлантичної води (середня температура +17 °C, солоність вище 36 ‰). У глибинній течії, направленій в Атлантичний океан, протягом року проходить 51 886 км³ середземноморської води (середня температура +13,5 °C, солоність 38 ‰). Різниця в 3312 км³ обумовлена переважно випаровуванням із поверхні Середземного моря.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.