Гренландський льодовиковий щит
Льодовиковий щит, що покриває приблизно 80% поверхні Гренландії З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Гренландський льодовиковий щит (гренл. Sermersuaq) — льодовиковий щит площею 1,71 млн км², що покриває приблизно 80 % поверхні Гренландії. Це другий за величиною льодовиковий щит у світі, після антарктичного. Льодовиковий щит простягнувся на 2400 км з півночі на південь, найбільша ширина (1100 км) на широті 77° N, північний край. Середня висота льоду 2135 м[1] товщина, як правило, більш ніж 2 км і 3207 м в найвищому місці. Льодовиковий щит не єдиний льодовик острова — на узбережжі знаходяться ізольовані льодовики і малі льодовикові шапки, що охоплюють 76-100 тис. км² по периметру.
Під щитом розташовано Великий Каньйон Гренландії, що прямує на 750 км від північного узбережжя.
Поверхня льоду найвище здіймається двома куполами і пасмом між ними, що простягається з півночі на південь, в центральній частині острова. Південний купол досягає майже 3000 м на широтах 63°-65°, північний — досягає близько 3290 м на широті близько 72°. Пасмо та куполи зміщені на схід від центральної осьової лінії Гренландії. Льодовиковий щит не досягає моря на значній частині узбережжя, через що не утворюються великі шельфові льодовики. Вивідні льодовики через гірські долини скидають лід в океан, утворюючи численні айсберги. Найвідомішим з вивідних льодовиків — Якобсгавн (гренл. Sermeq Kujalleq), швидкість від 20 до 22 м на добу.
Вважається, що Гренландський льодовиковий щит утворився наприкінці пліоцену та початку раннього плейстоцену через злиття льодовиків і льодовикових шапок. Льодовиковий щит не мав розвитку взагалі до кінця пліоцену, але, розвивався вельми швидко під час першого континентального зледеніння. Найдавніший лід Гренландії має вік 110 000 років[2].
Через тиск мас льоду центральна частина Гренландії зазнала гляціоізостазію; якщо крига стане, Гренландія, швидше за все, виглядатиме як архіпелаг, принаймні до ізостазії, що здійме земну поверхню над рівнем моря, в черговий раз.
Температура на поверхні льодовика, як правило, істотно нижче, ніж в інших місцях в Гренландії. Найнижча середньорічна температура близько −31° C, на північно-центральній частині бані на півночі, на півдні температура на вершині куполу близько −20° C. В зимовий період, крижаний покрив набуває блакитно-зеленого кольору. Влітку верхній шар льоду тане залишаючи бульбашки повітря в кризі, через що виглядає білим.
Льодовиковий щит, що складається з шарів стислого снігу більш ніж 100 000 років, містить в своїй кризі сьогодні найцінніші записи минулих кліматичних умов. Вчені, використовують крижані керни для отримання інформації про температуру, рівень Світового океану, опади, хімічний і газовий склад нижніх шарів атмосфери, виверження вулканів, сонячну мінливість, продуктивність поверхні моря, межі поширення пустель, лісові пожежі минулих епох. Різноманітність кліматичної інформації в льодовикових кернах більша за будь-яку в інших природних записах кліматичних змін, на кшталт річних кілець дерев або осадових шарів.
Деякі вчені пророкують, що зміна клімату може призвести до танення крижаного покриву, менш ніж за кілька сотень років, або й раніше[3]. Якщо всі 2,85 млн км³ льоду розтануть, це призведе до глобального підвищення рівня моря на 7,2 м[4][5]. Гренландські льодовики забезпечують 17 % від 3 мм щорічного підвищення рівня моря[6]. У період 1996—2006 років швидкість танення льодовиків зросла з 50 до 150 км³/рік[6]. Льодовик Кангерлуссуак (Kangerdlussuaq) на сході прискорився за 17 років у 3 рази[7], а льодовик Петермана (Petermann Brae) на півночі за 5 років збільшив швидкість, з якою він поставляє лід в океан, удвічі[5]. Прискорення руху льодовиків пов'язують із зростанням температури повітря, через що до ложа льодовиків може надходити більше рідкої води, яка грає роль змащувача. Відзначається також нестійкість багатьох гренландських льодовиків — варто незначно порушити їх рівновагу, і вони починають швидко руйнуватись[5].
Багатовікові льоди Гренландського щита цікавлять науковців. У 1930 році експедицією під керівництвом Альфреда Вегенера була заснована полярна станція Айсмітте, де на висоті близько 3000 м були проведені метеорологічні і гляціологічні дослідження. У 1952—1954 роках на льодовику діяла британська станція Норт-Айс. У 1960-х роках американськими військовими впроваджувався проект «Крижаний черв'як». В 1990-ті роки в рамках проекту «Greenland ice core project» була пробурена свердловина глибиною 3028 м до підмурі'я льодовикового щита[8].
Крижаний покрив Гренландії особливо вразливий до зміни клімату. Гренландський льодовиковий щит пережив рекорд танення в останні роки і, ймовірно, вносить істотний внесок у підвищенні рівня моря, а також у можливу зміну циркуляції океану в майбутньому. Площа тієї частини щита, яка зазнає танення, у період 1976—2002 років збільшилася на 16 %. Область танення в 2002 році побила всі попередні рекорди[9]. Число льодовикових землетрусів на льодовику Гельгейм і на льодовиках на північному заході Гренландії істотно зросла в період між 1993 і 2005 роками[10]. Згідно з даними 2006 року, Гренландський льодовиковий щит тане зі швидкістю близько 239 км³/рік. Пізніші дослідження, засновані на переробці та поліпшенні даних в період між 2003 і 2008 роками, подають 195 км³/рік[11]
Льодовий покрив Гренландії в 1970-ті роки в середньому збільшувався на 47 мільярдів тонн льоду на рік, але з 1980-х років він втрачає масу. Швидкість втрати льоду за цей час зросла майже в шість разів, з 50 до 286 мільярдів тонн на рік в 2010-х[12].
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
