Граната

Грана́та — один з видів вибухової зброї, призначений для ураження живої сили і бойової техніки супротивника уламками й ударною хвилею, що утворюються від вибуху.

РГ-42 — осколкова граната наступальної дії

Ручна осколкова граната Ф-1

Протипіхотна граната німецького зразка періоду ІІ світової війни, експонат музею історії Трускавця

Історія

Слово граната походить від нім. Granate чи італ. granata («гранат») і пов'язана з тим, що плоди цієї рослини нагадували розривні метальні снаряди формою та червоними зернами, які нагадували шрапнелеві шматки гранати після вибуху^[1].

Перші гранати з'явилися у Китаї під час правління династії Сун (960—1279). Вони були керамічними глечиками з порохом, які солдати кидали в бік противника. В Європі гранати почали використовувати при облозі фортець у 16 сторіччі. У 17 сторіччі були створені особливі загони гренадерів, які займалися закидуванням гранат на позиції противника.

У Російській імперії кінця XIX — початку XX «гранатами» називали порожнисті артилерійські снаряди вагою менш ніж 1 пуд^[2].

Класифікація

Розрізняють декілька типів гранат:

• Ручна граната (для метання рукою)
• Гранатометна граната, які вистрілюються із спеціальних пристроїв — гранатометів;
• Гвинтівкова граната, які вистрілюються за допомогою особливої насадки або мортирки;
• Артилерійська граната, вид боєприпасу до артилерійської системи.
• Газова граната, на озброєнні спецпідрозділів.

За призначенням гранати розподіляються на:

• протитанкові (фугасні, кумулятивні),
• протипіхотні (осколкові, уламково-фугасні),
• запалювальні,
• гранати спеціального призначення (димові, освітлювальні, сигнальні, світлозвукові тощо).

Гранати також класифікують за принципом детонації. Динамічна (детонація при ударі в ціль) і із затримкою (детонація детонатором із заданою затримкою). Підрив із затримкою здійснюється висмикуванням запобіжної чеки та відпуску скоби — спрацьовує зведений заздалегідь пружинний механізм, і бойок з силою б'є по капсулю з чутливої до ударів речовини (за аналогією з утворенням пострілу з ручної вогнепальної зброї). Вибухаючий капсуль запалює порох в тонкій запальній трубці. Порох горить зі швидкістю приблизно 1 см на секунду і не вимагає кисню, тому граната може вибухнути й під водою. Коли вогонь в запальній трубці досягає детонатора, той вибухає і викликає детонацію вибухової речовини, якою споряджена граната. Залежно від конструкції, запал гранати містить запальну трубку з капсулем і детонатором, а також може містити пружинний механізм з бойком, чекою і спусковою скобою.

Тактико-технічні характеристики

ТТХ Ручних гранат ЗС України

	РГД-5	РГ-42	РГН	Ф-1	РГО	РКГ-3Е
Тип гранати	Наступальна			Оборонна		Протитанкова
Характер бойової дії	Осколкова					Кумулятивний спрямований
Принцип дії механізму гранати	Дистанційний		Ударно-дистанційний	Дистанційний	Ударно-дистанційний	Ударний
Час горіння запалу, с	3,2-4,2	3,2-4,2	Миттєве (3,2-4,2)	3,2-4,2	Миттєве (3,2-4,2)	Миттєве
Радіус убивчої дії, м	до 25	до 25	до 25	до 200	до 200	-
Маса зарядженої гранати, г	310	420	310	600	565	1070
Середня дальність кидка гранати, м	40-50	30-40	40-50	35-45	35-45	15-20
Маса ящика з гранатами, кг	14	16	14	20	20	24
Кількість гранат і запалів у ящику	20	20	20	20	20	12

Примітки

1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
2. Граната // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела

• Архів Гранати (Кафедра СФП ННІПСК Національної академії внутрішніх справ)

• Ткачук П.П., Чумакевич В.О., Дробан О.М., Федор Б.С., Євдокімов П.М. Боєприпаси: підручник. — Київ : Вид. дім «СКІФ», 2023. — С. 56-76, 255. — 266 с. — ISBN 978-966-570-851-3.