Вінцингероде Фердінанд Федорович

Вінцингероде Фердінанд Федорович (нім. Ferdinand von Wintzingerode; 15 лютого 1770, Аллендорф, Гессен — 16 червня 1818, Вісбаден)^[1] — барон, російський військовик, генерал від кавалерії (1813), генерал-ад'ютант (1802), учасник Італійського походу Суворова (1799), війн проти Наполеона I Бонапарта (1805–1807, 1809), Вітчизняної війни 1812 року і закордонних походів 1813—1814 років.

Вінцингероде Фердінанд Федорович
нім. Ferdinand Freiherr von Wintzingerode
Портрет Фердінанда Вінцингероде
Народження	15 лютого 1770(1770-02-15) Аллендорф, Гессен
Смерть	16 червня 1818(1818-06-16) (48 років) Вісбаден
Країна	Російська імперія
Звання	Генерал від кавалерії
Війни / битви	Битва під Аустерліцем, Битва під Лейпцигом 1813
Титул	барон
Нагороди	Орден Святого Олександра Невського Орден Святого Георгія Орден Святого Георгія Орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня Офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря

Біографія

Родом із Гессена, що входив до складу Вестфальського королівства. Фердинанд Вінцингероде походив з гессенських дворян. Службу розпочав у гессенській та австрійській арміях, але в 1797 році перейшов на російську службу. У 1798 році був призначений ад'ютантом до великого князя Костянтина Павловича. Брав участь в італійській кампанії 1799 року і вже в 1802 році був призведений в звання генерал-ад'ютанта. Під час війни 1805 року він був посланий Кутузовим для переговорів з Мюратом. Завдяки цим переговорам російська армія виграла два переходи при своєму скрутному відступі. У 1809 році Вінценгероде, знову перейшов в австрійські війська, був поранений у битві під Асперном, де картечна куля розтрощила йому ногу. У 1812 році він знову вступив на російську службу і під Смоленськом отримав під своє керівництво особливий загін, з яким прикривав петербурзький тракт. Коли французи вступили до Москви, зайняв Тверську дорогу і став вести партизанську війну. Фердінанд Вінцингероде вважається одним з перших партизанських начальників Вітчизняної війни. 19 серпня 1812 року він зробив наліт на Вітебськ, під час якого взяв 800 полонених. Коли Наполеон залишив зі своєю армією Москву, Вінцингероде вирушив до неї і 10 жовтня прибув зі своїм авангардом до Тверської застави. Тут, дізнавшись про даний маршалу Мортье наказ підірвати Кремль, Вінцингероде вирушив до нього для ведення переговорів, але був узятий у полон і ледь не розстріляний Наполеоном. Тільки загрози імператора Олександра I врятували Вінценгероде від смерті. З полону він був звільнений партизанським загоном Чернишова. На початку 1813 року Вінцингероде командував кавалерійським загоном, а в битві під Люценом — всією кіннотою союзників. Після перемир'я він брав участь у боях під Грос-Бареном, Денневіцем та Лейпцигом, а потім брав участь і в кампанії 1814 року.

Помер у 1818 році.

Нагороди

• Орден Святого Георгія 3 ступеня.
• Орден Святого Георгія 2 ступеня.
• Орден Святого Олександра Невського.
• Орден святого Володимира 1 ступеня.
• Орден святої Анни 3 ступеня.
• Мальтійський орден (орден Св. Іоанна Єрусалимського).
• Шведський Військовий орден Меча.
• Золота шпага за хоробрість з алмазами.^[2]

Примітки

1. Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия. Винцингероде Фердинанд Федорович
2. Словарь русских генералов. Винценгероде Фердинанд Федорович, барон, генерал от кавалерии, генерал-адъютант. Архів оригіналу за 21 березня 2011. Процитовано 28 квітня 2011.

Джерела

• Винцингероде Фердинанд Федорович. Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. [Архівовано 24 листопада 2011 у Wayback Machine.]