Вулиця Мирослава Скорика (Львів)
вулиця у Львові, Україна З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ву́лиця Мирослава Скорика — вулиця у Галицькому районі Львова, у межах історичного центру міста. Починається від проспекту Шевченка і пролягає у напрямку до вулиці Стефаника, утворюючи перехрестя з вулицею Ковжуна. Прилучаються площа Маланюка та вулиця Томашівського.
| Вулиця Мирослава Скорика Львів | |
|---|---|
.jpg) вул. Мирослава Скорика у Львові | |
| Місцевість | Історичний центр Львова |
| Район | Галицький |
| Назва на честь | Мирослава Скорика |
| Колишні назви | |
| Нижня Хоронщизни Ґассе, Верхня Хоронщизни Ґассе, Хоронщизна, Чайковського, Хоронщизна, Цу дер Гоенґассе, Хоронщизна | |
| австрійського періоду (українською) | Нижня Хоронщизни Ґассе, Верхня Хоронщизни Ґассе |
| австрійського періоду (німецькою) | Untere Chorąszczysna Gasse; Obere Chorąszczysna Gasse |
| польського періоду (польською) | Chorążczyzna |
| радянського періоду (українською) | Хоронщизна, Чайковського; |
| радянського періоду (російською) | Хоронщизна, Чайковского; |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 350 м |
| Координати початку | 49°50′16″ пн. ш. 24°01′51″ сх. д. |
| Координати кінця | 49°50′10″ пн. ш. 24°01′37″ сх. д. |
| поштові індекси | 79005[1] |
| Транспорт | |
| Рух | односторонній |
| Покриття | бруківка |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | № 5-31[2] |
| Архітектурні пам'ятки | № 6, 7, 10, 12[3] |
| Державні установи | Львівська державна лісовпорядна експедиція УДПЛВО «Укрдержліспроект» |
| Навчальні заклади | ДНЗ № 29 «Полуничка» |
| Заклади культури | Львівська обласна філармонія |
| Поштові відділення | ВПЗ № 5 (вул. Мартовича, 2)[1] |
| Забудова | класицизм, віденська сецесія, конструктивізм[4] |
| Комерція | автомобільний салон «Пежо», ресторан «Купол» |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Мирослава Скорика у Вікісховищі | |
Вулиця складалася з двох ділянок, що у 1825—1871 роках мали назви Хоронщизни нижня Ґассе та Хоронщизни верхня Ґассе, бо тут у XVII столітті були землі польного гетьмана, воєводи Київського і Краківського, великого коронного хорунжого Андрія Потоцького. У 1871 році частини вулиці об'єднали під спільною назвою Хоронщизна.
.jpg)
На початку ХХ століття вся непарна частина вулиці Хоронщизна від будинку № 5 до будинку № 29 та вулиця Цитадельна належали до римсько-католицької парафії святого Миколая[5].
У 1940 році перейменована на вулицю Чайковського, на честь російського композитора Петра Чайковського. У перші місяці німецької окупації Львова була повернена передвоєнна назва — Хоронщизна, але вже у листопаді 1941 року перейменована на Цу дер Гоенґассе. У липні 1944 року вдруге повернена передвоєнна назва — Хоронщизна, але вже у грудні того ж року повернена радянська назва — вулиця Чайковського.
У 1963 році до вулиці Чайковського приєднали вулицю Цитадельну і назва — Чайковського поширилася на всю вулицю[6].
30 червня 2021 року сильний вітер пошкодив кілька дерев на вулиці[7].
Рішенням сесії Львівської міської ради від 29 вересня 2022 року вулицю Чайковського розділено на дві частини[8]:
- від проспекту Шевченка до перетину з вулицею Стефаника перейменовано на вулицю Мирослава Скорика, на пошану видатного українського композитора та музикознавця Мирослава Скорика;
- від перетину з вулицею Стефаника й у напрямку до Львівської цитаделі була відновлена колишня назва — вулиця Цитадельна.
У забудові вулиці Мирослава Скорика присутні класицизм, віденська сецесія, конструктивізм[4]. Декілька будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення[3].
З непарного боку вулиці
№ 1 — на початку 1880-х років в будинку містилися склади французьких піаніно та фортепіано Яна Слівінського, а також функціювало одне з відділень (філія) його фабрики з будівництва органів. Нині цієї адреси не існує[9].
№ 5 — у будинку наприкінці XIX — початку XX століття містилася редакція часопису «Kurjer Lwowski». У 1884—1907 роках головним редактором часопису був польський журналіст, політик Генрик Ревакович[10]. Також містилися редакція часопису «Przyjaciel ludu», редактором якого у 1889—1902 роках був польський громадський та політичний діяч, публіцист Болеслав Вислоух. Крім редакцій часописів у будинку також містилися дослідницьке бюро Г. Загорської, молочарня Анни Войтинської[11]. За адресною книгою 1913 року в будинку містилися Асоціація львівських послуг, молочарня Яна Клоцека, панчішно-шкарпеткове виробництво Марії Міневської, товариство «Французьке коло» (фр. «Cercle fransais»), співацьке товариство «Ґенжба», Об'єднане академічне товариство[12]. У міжвоєнний період містилися ательє дамських капелюхів Бреннера і ресторан Бартфельда, крамниця постільної білизни та матраців Р. Джали[13]. Наприкінці 1940-х років у будинку містився фотосалон Львівського облвідділу ДФРТ «Укрфото»[14]. Нині тут магазин одягу «Colin's» і туристична фірма «Планета експрес».
№ 7 — колишній будинок Галицького музичного товариства у Львові. Первісний проєкт у необароковому стилі в 1905 році розробив Владислав Галицький. Планувалося розміщення консерваторії та концертного залу, а частину будинку мали використовувати як прибутковий (дохідний) дім. Будівництво розпочали, однак наступного року його продовжили за проєктом, переробленим у сецесійному стилі Владиславом Садловським. Рельєфи на фасадах із зображеннями музичних інструментів, а також дві металеві скульптури лебедів на аттиках виконані Петром Гарасимовичем. Інтер'єр двоярусного концертного залу прикрашали погруддя композиторів скульпторки Люни Дрекслер. Проєкт будинку товариства експонувався 1910 року на виставці польських архітекторів у Львові[15][16][17][18]. Галицьке музичне товариство продовжувало традиції Музичного товариства Святої Цецилії, заснованого Францем Моцартом — сином Вольфганга Амадея Моцарта[19].
В приміщенні Галицького музичного товариства у квітні 1911 року було відкрито кінотеатр «Аполло». Власником кінотеатру був інженер Казимеж Кропйовський. Це був елітний, дорогий кінотеатр з глядацькою залою на 598 місць, але до кінця 1930-х років їх кількість збільшено до 700. У 1916 році кінотеатр перейшов у власність спілки, до якої входили: інженер Станіслав Фред, урядовець магістрату Станіслав Зборовський та журналіст Едмунд Кольбушовський. У січні 1930 року «Аполло» почав демонструвати звукові фільми. У травні 1935 року «Аполло» був одним з двох кінотеатрів Львова, де відбувалися безкоштовні покази репортажу з похоронної процесії Юзефа Пілсудського. Від грудня 1939 року — кінотеатр імені Кірова. Кінотеатр остаточно припинив свою діяльність, у 1943 році[20].
До початку першої світової війни в будинку також містилися ювелірна крамниця Едмунда Маріана Біра, Приватна жіноча гімназія імені Юліуша Словацького з публічним правом, технічне бюро «Сікорський та Зейденштейн»[21]. У цьому будинку впродовж 1912—1914 років також містилося консульство Королівства Бельгія[19]. У міжвоєнний період, крім філармонії, в будинку працювали магазин музичних інструментів Бачинського, бюро оголошень «Пресова реклама», банк і товариство взаємодопомоги «Веста»[22]. В будинку також працював заклад Євгеніуша Маріана Унгера, що спеціалізувався на виконанні гравірувальних робіт та виготовленні каучукових печаток, звичайних металевих та емалевих відзнак — медалей, значків, жетонів і містився склад номерів, шаблонів та фарб для печаток цього закладу. На Загальній крайовій виставці, що проходила у Познані 1929 року, заклад Унгера був нагороджений п'ятьма золотими медалями[23][24].
У повоєнні часи тут містився концертний зал консерваторії імені Лисенка[25], від 1940-х років — Львівська обласна філармонія і Львівська організація Національної спілки композиторів України. В будинку також розташований Перший Український Микулинецький Паб. У закладі є два віп-зали (на 12 та 25 осіб), а також основний зал розрахований на 80 осіб[26][27]. Будинок філармонії внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 374-м[3].
8 листопада 2016 року на фасаді будинку офіційно відкрили інформаційну таблицю, яка сповіщає про те, що у цьому будинку впродовж 1912—1914 років розташовувалося консульство Королівства Бельгія. Проєкт реалізовано в рамках міської ініціативи «Львів дипломатичний». Участь у відкритті таблиці взяли міський голова Львова Андрій Садовий та Люк Якобс, Надзвичайний та Повноважний Посол Бельгії в Україні[19].
№ 9 — у 1887 році тут (нині — вул. Ковжуна, 5) містилася фабрика з будівництва органів польського підприємця Яна Слівінського, що переїхало сюди з будинку на вул. Коперника, 9. Орієнтовно у 1888 році Ян Слівінський для потреб підприємства викупив будівлю на вул. Коперника, 16, де після тривалої перебудови Слівінський продовжив свою підприємницьку діяльність [28]. На початку XX століття тут також діяло руське (українське) товариство «Муза» (керівник — Іван Добжанський)[29].
№ 11 — у 1867—1939 роках в будинку працювала Академічна читальня, що була першим польським студентським науковим товариством у Львові. У міжвоєнний період головним осідком організації польський Академічний дім «Лозинець», що розташовувався на розі сучасних вулиць Герцена та Стецька[30]. На початку XX століття головою товариства був К. Врублевський[31]. Також Товариство братньої допомоги студентів Львівського університету Яна Казимира (голова Маріан Краус)[32], також працювала редакція «Часопису академічного»[33]. Від вересня 1909 й до 1914 року в одному з приміщень першого поверху будинку містилася редакція та адміністрація часопису «Filatelista» — друкованого органу товариства міжнародних філателістів «Унія»[34]. У міжвоєнний період тут також містилася крамниця спортивного одягу Яна Бісанца[35], нині тут магазин «Посудний ряд» та бар «Резон».
№ 13 — на початку XX століття тут (колишня адреса — вул. Хоронщизна, 11а) працювала крамниця галантерейних виробів Людвика Вежбицького, кравецька майстерня «Самодіяльність» Яна Капціо[36]. У міжвоєнний період містилися слюсарський заклад В. Баюлка[37], християнський заклад «Еллен» (виробництво білизни, блузок, лікарських фартухів і т.п.)[38]. Нині тут міститься офіс компанії «Реконструкція» (будівництво та ремонт житлових і нежитлових будівель), а також магазин італійського взуття, комісійний магазин, туристична агенція «Coral Travel», ресторан «СУПкультура», поліграфічна компанія «Маркос».
№ 15 — від початку XX століття й до 1929 року тут працювало технічне бюро інженерних проєктів відомого львівського інженера-механіка, фотографа Францішека Рихновського[39], а також містилася приватна жіноча семінарія Анни Рихновської[40]. Нині в портері будинку міститься Академія перукарського мистецтва Володимира Новоградського.
.jpg)
№ 17 — чотириповерхова кам'яниця. Від початку XX століття й до 1939 року містилися друкарня Шмідта і спілки, Цісарсько-королівська окружна дирекція державних лісів[41], а також Державне управління доріг та редакції низки часописів («Wiadomości artystyczne», «Czasopismo techniczne», «Słowo polskie» та інші) та діяло польське торгово-географічне об'єднання[42]. До 1940 року в будинку мешкав інженер Конрад Дєжа-Лозинський гербу Любич (1871—1940)[43][44]
У радянські часи: 1950-ті роки — лісозаготівельний та деревообробний трест «Львівліспром»[45] та ремонт взуття, згодом — Львівський міський центр зайнятості (раніше Обласне бюро з працевлаштування), Державна інспекція з контролю за цінами у Львівській області, від часів незалежності — відділення № 3 банку «ПУМБ»[46], хостел «Чайковський» та Львівська державна лісовпорядна експедиція УДПЛВО «Укрдержліспроект»[47] та Львівська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні транспорті[48]. 20 березня 2020 року виконавчий комітет Львівської міської ради затвердив містобудівні умови на реконструкцію будинку з розширенням за рахунок надбудови нежитлових приміщень та пристосуванням під адміністративно-офісні приміщення. Буде надбудовано ще два поверхи, де після реконструкції планують розмістити офісні приміщення, санвузли, комору та коридор[49].
№ 23 — з початку XX століття[50] й до 1939 року в будинку містилася друкарня поспішна[51], а також працював ресторан Шеви Танцер[52].
№ 25 — від кінця XIX століття й до 1930 року в будинку мешкав представник львівської наукової школи польських істориків XIX століття, бібліограф, професор і ректор Львівського університету Людвік Фінкель[53]. У 1910-х роках власником будинку була Людвика Покопович і тут діяло товариство взаємодопомоги галицьких лікарів[54]. нині в будинку міститься йога—Артстудія «Коралі».
№ 27 — від 1908 року в будинку діяла «Liga Pomocy Przemysłowej»[55], у 1910-х роках в будинку містилися інтролігаторня (палітурний цех) книгарні Польської та музична школа Л. Святковської і Ф. Щепановської[56]. У міжвоєнний період працювала друкарня Бернарда Полонецького та репродукційний заклад (викопіювання документів) Юзефа Бродіша[57]. У 1950-х роках — 16-та Республіканська типографія[58]. На початку 2000-х років — магазин «Меблі», нині в будинку містяться приватна нотаріальна контора Р. Потапчук та хостел «Z-One Hub».
№ 31 — двоповерхова сецесійна кам'яничка, збудована у 1871 році. Тут упродовж 1884—1939 років містилися редакції та друкарні польських часописів: «Gazeta Ludowa» (редактор Ян Домбський; 1908—1914), «Kurjer Lwowski» (редактор Болеслав Вислоух; 1887—1919), «Ojczyzna»[59][60] та «Gazeta Poranna»[61], а також працювали представники культурного та суспільного життя Львова тих часів, такі як Іван Франко, Ян Каспрович, Болеслав Лімановський, Еліза Ожешко, Генрик Ревакович, Александер Мединський. У міжвоєнний період тут містилася редакція часопису «Goniec Wieczorny Illustrowany» Зігмунда Гальперна[62]. Власником будинку на початку ХХ століття була Каміла Томашевська[63].
За часів незалежності на першому поверсі будинку працював магазин-салон «Гал-Сат» (опалення, вентиляція, каналізація). У 2016 році кам'яниця була розібрана, а на її місці упродовж 2016—2018 років будівельною компанією «Новий Львів» збудований чотириповерховий адміністративний будинок з вбудованими приміщеннями соціально-культурного призначення на замовлення ПП «Рока», ТзОВ «Два кольори» та ТзОВ «Скенер»[64]. У грудні 2018 року на першому поверсі будинку відкрилася продуктова крамниця торгової мережі «Рукавичка»[65]. 25 січня 2020 року на вул. Чайковського, 31 (вхід з вулиці Стефаника) відбулося урочисте відкриття міського молодіжного центру «МолоДвіж», на якому відбулося перерізання стрічки, презентація центру, панельна дискусія з наглядовою радою, презентація програми U-Report Ukraine за участю її амбасадора, лідера гурту «Антитіла» Тараса Тополі. Загальна площа центру становить 360 м² і розраховане на одночасне перебування у ньому близько 150 осіб[66].
З парного боку вулиці
№ 6 — чотириповерхова кам'яниця (інша адреса — проспект Шевченка, 4), споруджена будівельною спілкою Міхала Уляма та Зиґмунта Кендзерського за проєктом Тадея Обмінського у стилі ранньої (орнаментальної) сецесії у 1904—1905 роках для адвоката Адольфа Сеґаля[67]. За адресною книгою 1912 року, в будинку містилися Перше крайове виробництво корсетів, кондитерські вироби для дітей М. Кройцер, ресторан Ісака Келча, академічна читальня для жінок, товариство «Англійське коло» (англ. English Circle; керівник В. Робертсон Батлер), школа крою Юлії Онишкевич[68], а також в будинку мешкали польський піаніст, диригент, педагог, композитор, капельмейстер Львівської опери Броніслав Вольфсталь (1883—1944)[69][70][71] та адвокат Саломон Віттлін (1874—1942)[72][73].
У міжвоєнний період в будинку містилися офіси різних фірм, приймальні адвокатів та лікарів, Спілчанський банк, Akcyjny Bank Związkowy, Акціонерний кооперативний банк, редакція «Газети Банкової», Крайова промислова спілка та інші орендарі. У 1920—1930-х роках тут розміщувалося правління щорічної міжнародної виставки-ярмарку «Східні торги». За радянських часів споруду займали обласні комітети різних профспілок. Нині цю традицію продовжує Асоціація робітників Львівщини (2-й поверх будівлі)[74].
У радянський час інтер'єри було частково переплановано, зокрема встановлено у кімнатах численних перегородок задля розміщення якомога більшої кількості фірм та установ. На 1-му поверсі автентичні внутрішні перегородки між приміщеннями, в яких містились окремі крамниці та фірми, були розібрані для створення витягнутого Г-подібного простору. Тут запрацювала продуктова крамниця, яку небезпідставно прозвали «сквозняком». Функціонує вона й донині[75]. У 1992—2015 роках в будинку містилося відділення «Петрокоммерцбанк-Україна», від 2015 року — відділення банку «ARB». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 396-м та № 2222-м[3].
№ 8 — триповерхова офісна будівля. На початку XX століття за цією адресою розташовувалося технічне бюро і будівельна компанія Казімєжа Щепанського[76], а також мешкав Тадеуш Годлевський, відомий польський фізик, професор, ректор Львівської політехніки[77]. У міжвоєнний період містилося ательє дамських капелюхів Броди. Нині тут Асоціація торгових підприємців «Старий Ринок», відділення АТ «Приватбанк» та магазин «Джинси».
.jpg)
№ 10 — триповерхова кам'яниця. На початку XX століття власником будинку був Титус Буковський[78] та містилася музична школа Яна Скшедлевського[79]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 375-м[3].
.jpg)
№ 12 — в будинку від 1887 року діяла приватна школа музики і співу, заснована відомим польським композитором Каролем Мікулі[80]. До 1926 року в будинку мешкав доктор медицини, професор та керівник кафедри загальної та експериментальної патології з патологічною анатомією Цісарсько-королівської ветеринарної школи у 1889—1896 роках, професор медичного факультету Львівського університету Ян Прус (1859—1926)[81][82][83], також до початку першої світової війни містилася Спілка німецьких рільників у Польщі. У міжвоєнний період в будинку мешкали власник друкарні Станіслав Кюблер[84], адвокат Юстин Дзерович[85] та інші. Нині в будинку містяться крамниці «Світ канцелярії», «Галерея парфумів» та агенція іноземних мов «Руна» Наталії Дячук. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури під охоронним № 376-м[3].
№ 12б — до 1924 року в будинку мешкав польський геолог, мандрівник, професор Львівського університету Яна Казимира Еміль Дуніковський[86]. Нині цієї адреси не існує.
№ 16 — на початку XX століття тут діяло польське Літературне товариство імені Адама Міцкевича (голова доктор Роман Пілат)[29]. У 1909—1931 роках — власний будинок польського науковця, доктора медицини, лікаря-інтерниста, професора медичного факультету Львівського університету Юліуша Кароля Марішлера (1869—1931)[87][88], а також мешкав лікар Станіслав Людвик[89]. Нині приміщення в партері будинку займає відділення № 9 АТ «Комерційний банк „Глобус“»[90].
№ 18 — в кам'яниці до 1900 року мешкала родина Бартошевських[91]. Відомий представник цієї родини — священик та релігійний діяч УГКЦ, богослов, письменник, педагог, професор Львівського університету, редактор часопису «Рускій Сіонъ» Іван Бартошевський[92]. Також в будинку містилася редакція часопису «Ruch Katolicki» В. Завадського[93]. У 1910-х роках власниками будинку були графиня Анна Целецька з Бнінських (герб Лодзя) та її чоловік Артур Целецький-Заремба[94]. На той час в будинку містилася бібліотека товариства правників і мешкали власник бухгалтерського бюра Ян Флоркевич, адвокат Ян Шенк, вдова по колишньому власникові будинку Емілія Павліковська[95].
№ 20 — триповерхова офісна будівля 1970-х років. Тут за радянських часів містився магазин-салон «Калина» з обслуговування інвалідів війни Ленінського та Червоноармійського районів м. Львова. З початку 1990-х років — автомобільний салон ТОВ «Ілта-Львів» — офіційного дилера компанії «Автомобілі Peugeot»[96].
№ 22 — у 1890—1914 роках в будинку мешкав польський живописець, портретист, пейзажист Олександр Августинович (1865—1944) та до 1930 року мешкав доктор медицини, відомий на той час хірург, лікар-оториноларинголог, професор медичного факультету Львівського університету, колекціонер старовинних образів Роман Баронч (1856—1930)[97][98], брат польського скульптора Тадеуша Баронча. Також містився комісаріат дільниці № 1 Магістрату м. Львова (керівник Єжи Немчиновський)[99]. У 1950-х роках тут містилася Перша дитяча консультація[100]. Від 1970-х років тут міститься ДНЗ № 29 «Полуничка»[101].
№ 24 — на початку XX століття в будинку мешкав професор та керівник і одночасно бібліотекар кафедри годівлі Цісарсько-королівської ветеринарної школи Антоній Баранський[102][103][104], у міжвоєнний період мешкав львівський архітектор Іван (Ян) Багенський[105].
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
