Волинський говір — діалект української мови , що належить до волинсько-подільської групи говорів південно-західного наріччя .
Карта українських наріч і говорів (2005 ).
Волинський говір (7)
Волинський говір поширюється на територію південних районів Волинської , Рівненської , Житомирської та північних районів Львівської , Тернопільської , Хмельницької і Вінницької областей. На півночі він межує з середньополіським і західнополіським говорами північного наріччя , на сході — із середньонаддніпрянським говором південно-східного наріччя . На заході межею волинського діалекту на сучасному етапі є державний кордон з Польщею , хоч окремі українські волинські говірки зберігаються й за кордоном. На півдні волинський діалект межує з наддністрянським і подільським говорами.
Північна межа с західнополіським та середньополіським говорами простягається умовною лінією: Володава — Володимир — на північ від Луцька — Рівне — на північ від Звягеля — Житомир .
Південна межа волинського говору проходить приблизно по лінії: Белз — Великі Мости — Буськ — Золочів — Збараж — Красилів — Хмільник — Калинівка — Тетіїв .
Межі з наддністрянським говором
Волинський говір від наддністрянського по лінії Белз — Великі Мости — Буськ — Золочів — Збараж до Збруча відмежовується рисами:
голосні звуки на місці давнього е в іменнику мед : ме д — мі д ;[1]
голосні звуки на місці давнього носового ę після приголосного р : запря жу — запрі жу і запрє жу ;[2]
голосні звуки на місці давнього носового ę після губних приголосних: пам'я ть і памня ть — памні ть ;
початкові приголосні звуки в дієслові мандрувати : м андрувати — в андрувати ;
початкові приголосні в іменнику квасоля : п асоля і кв асоля — ф асолі ;
звукова будова іменника ложка : лож ка — лиш ка ;
звукова будова іменника війт : ві йт і ву йт — віт ;
звукова будова прикметника різний : різ ний — ріж ний ;
приставні приголосні перед о : г орати , г оріх — в орати , в оріх ;
твердість і м'якість приголосного л в іменнику мель ник : мел ник — мель ник ;
м'якість і твердість приголосного ц в іменнику нецьки : нець ки — нец ки ;
форма орудного відмінка однини іменників І відміни м'якої групи: долонею і долоньою — долонев , долонем і долоньом ;
форма місцевого відмінка іменників І відміни м'якої групи: у землі , на ріллі — у земли , на ріли ;
форма родового відмінка однини іменників III відміни: солі , злості — соли , злости ;
форма давального відмінка однини іменників II відміни м'якої групи: коневі , женцеві — коневи , женцеви ;
форма місцевого відмінка однини іменників II відміни з основою на -ц : у кінці , вінці — у кінци , вінци ;
форма давального відмінка однини іменників IV відміни з суфіксами -ат-, -ят- : лоша ті , теля ті — лоше ту , телє ту і лошє тови , телє тови ;
форма орудного відмінка однини іменників IV відміни з суфіксами -ат-, -ят- : лошам , телям — лошетом , телєтом ;
форма називного відмінка числівника дев'яносто : дев'яносто і девиносто — дев'ядесєт і девідесєт ;
форма 2-ї особи однини теперішнього часу дієслів дати, їсти : даси, їси і дасиш, їсиш — дась, їсь і даш, їш ;
варіанти сполучників що, щоб : шо — же і шо ; шоб і шоби — жеб, жеби і шоб, шоби ;
варіанти частки ся : ся — сі, си, се ;
уживання словосполучень: після обіду, війни і по обіді, війні — по обіді, війні ;
уживання словосполучень типу взяти ножа : взяв ножа — взєв ніж ;
уживання слів на позначення:
горища : гора — стрих;
шматка: кусок — кавалок і кавальчик[3] ;
курчати : курча — курі, курітко[4] ;
дятла : дятел — довбач[5] ;
дядька : дядько — вуйко[6] ;
яблука : яблуко — япко;
берегти: берегти — пильнувати[7] ;
навстіж: навстіж і навстежень — нардствір.
Загалом, по цій лінії (з деякими уточненнями) межу між волинським і наддністрянським діалектами визначили їх дослідники Г. Ф. Шило і К. Дейна. Приблизно по цій межі за «Атласом української мови» проходять ізоглоси явищ (при протиставленні першими наводяться риси волинського, другими — подільського і наддністрянського говорів):
голосні о — е після шиплячих приголосних. Наприклад: шо́стий — ше́стий .
звукова будова іменника:
ковбаня: ковбаня і кобаня — калабаня
криниця: криниця — кирниця
Тернопільська область
Говірки Тернопільщини, що належать до волинського діалекту, у сфері фонетики мають такі специфічні риси:
твердість звука р (але без й після нього): бура, порадок, зора або при відмінюванні Ігора , Лікара , Токара .
перед голосними звуками часто виникає приставний звук г : гінший, голива .
Особливості на морфологічному рівні проявляються у формах:
ногойу, рукойу, землейу, земльойу
мейі, твейі, свейі, тейу, твейу
до його йде, у йеї буде
дасиш, йісиш
зробляний, біляний, плетяний.