Варавва Іван Федорович

Іван Федорович Варавва (нар. 5 лютого 1925 — пом. 13 квітня 2005) — український та російський поет з Кубані.

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Варавва.

Варавва Іван Федорович
Народився	5 лютого 1925(1925-02-05) хутір Новобатайський, Кагальницький район Ростовської області
Помер	13 квітня 2005(2005-04-13) (80 років) Краснодар
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	поет, письменник, дитячий письменник, сценарист
Відомий завдяки	український та російський поет
Alma mater	Літературний інститут імені Горького
Знання мов	російська і українська
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	СП СРСР
Нагороди
Сайт	if-varavva.narod.ru

Біографія

Народився 5 лютого 1925 року на хуторі Новобатайському Самарського району Ростовської області в родині переселенців з Кубані. Літературну діяльність розпочав у Києві. На Кубані продовжив займатися літературою. Спочатку публікував вірші російською мовою, перекладав твори українських класиків російською, 1990-ті роки почали публікуватись його твори українською мовою. У радянський період його творчість відрізнялася широтою пошуків. Іван Варавва зберігав український кубанський пісенний фольклор, у 1966 році він включив у збірку «Пісні козаків Кубані», текст українського гімну «Ще не вмерла Україна», за що він був підданий жорсткій критиці з боку радянської влади. Деякі твори Варавви радянського періоду, що були написані російською мовою, містили свідчення лояльності радянській владі, одночасно демонстрували українську самосвідомість. Проте більшість його віршів була присвячена історичній долі України та Кубані, козацтву. Дослідниками відзначається, що його поезія перегукується із творчістю Тараса Шевченка.

Помер 13 квітня 2005 року на 81-му році життя.^[1] Краснодарській крайовій юнацькій бібліотеці надано його ім'я.^[2]

Зразок творчості

Текст Кубанської народної пісні надруковано в Радянському виданні «Песни кубанских казаков» з 1966 р.

Боронив я свою Україну,
Не боявся я лютих татар.
Тої слави повік не забуду,
Що колись я, як вітер, літав.

А тепер все пройшло, все минуло,
Чорна хмара кругом облягла.
І на щастя синів України
Злая доля к нам в гості прийшла.

Плачуть степи, широкії лани,
Плачуть гори в дрімучих лісах.
Плачуть діти – рожевії квіти,
Що навіки змарніла краса.^[3]

Цікаві факти

Прототипом головного героя фільму Офіцери червоноармійця Івана Варавви, якого зіграв Василь Лановий, був дід поета, про якого він багато розповідав своєму товаришеві, авторові сценарію фільму.^[4]

Посилання

1. «Вісник Товариства української культури Кубані» № 2 (42) — 8 Червень-липень 2005 р. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 серпня 2013.
2. Газета «Северный Кавказ». Архів оригіналу за 26 серпня 2013. Процитовано 26 лютого 2008.
3. И. Ф. Варавва. Песни казаков Кубани. Краснодар, 1966, № 226.
4. Василий Лановой лепил образ своего офицера с кубанского поэта Ивана Вараввы [Архівовано 3 липня 2012 у Wayback Machine.] «Российская газета-Неделя» — Кубань № 4577 от 31 января 2008 г.

Джерела

• Максим Кирчанів. З вічною думкою про Україну. // Кобза. Українці Росії. 25 жовтня 2006 р. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Про кубанського поета Івана Варавву [Архівовано 2 листопада 2007 у Wayback Machine.]. «Вісник Товариства українців Кубані» № (48) — 2006 р.
• Переклади з «Кобзаря» Івана Варавви [Архівовано 2 листопада 2007 у Wayback Machine.]. «Вісник Товариства української культури Кубані», № (41)-2005.
• Оліфіренко В. В./«Козак Мамай» Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури. 5,6,7 класи. [Архівовано 20 березня 2008 у Wayback Machine.]
• Вірші І. Варавви. [Архівовано 20 березня 2008 у Wayback Machine.]