Будинок купця Немеця (Кременчук)

Будинок купця Немеця — історична будівля початку XX століття у місті Кременчук (Полтавська область, Україна). Будівля є пам'ятником архітектури міста, нині у ньому розташовується шкірно-венерологічний диспансер.

Будинок купця Немеця
Будинок у 2011 році
49°04′25.3″ пн. ш. 33°24′58.1″ сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Кременчук
Дата закінчення спорудження	1901
Адреса	вулиця 1905 року, 23
Будинок купця Немеця Будинок купця Немеця (Україна)
Будинок купця Немеця у Вікісховищі

Історія

У 1878 році кременчуцький промисловець Ісаак Гершкович Немець побудував на Веселій вулиці (нині — вулиця 1905 року) паровий млин, який згодом перетворився на найбільше у місті борошномельне товариство «І. Немець і Сини». Тут на початку XX століття серед перших у галузі було побудовано шестиповерховий паровий млин високого помелу, заснований на вертикальній технології. Товариство виробляло борошна на 1,5 млн рублів на рік, в основному продукція відправлялася по Дніпру до Вітебської губернії (нині — Білорусь). На млині працювало близько 100 осіб. Пізніше на базі товариства виникло «Південно-Російське борошномельної і лісопильної справи акціонерне товариство», у якому було зайнято понад 200 робочих^[1]. Окрім промисловості, Немеці також володіли Катерининським театром, який розміщувався на нинішній вулиці Гагаріна^[2].

У 1901 році поряд з млином на вулиці Веселій побудовано особняк одного з синів, Б. Немеця, прикрашений чавунним мереживом^[1]. Повз будинок по вулиці Веселій проходив третій маршрут Кременчуцького трамваю, згодом скасований у роки радянсько-німецької війна^[3]. У радянські роки млин Немеця перетворено в державний і включено в трест «Союзхліб». За кількістю робочих, обсягами зерна, що переробляється і виробленою продукцією млин посідав перше місце по Україні, переробляючи щодоби 12 тис. пудів пшениці і 6 тис. пудів жита. Після жовтневої революції 1917 року було націоналізоване підприємство, а невдовзі і будинок. Про долю колишніх власників відомостей нема. У Книзі Пам’яті України (том 6, Полтава, 1998) записані шестеро кременчужан із прізвищем Німець, які загинули на фронтах Другої світової війни, але чи мали вони відношення до згадуваної родини – невідомо. Після повені 1931 року, яка сприяло поширенню туберкульозу, у відремонтованому будинку Немеця відкритий дитячий нічний санаторій на 40 ліжок^[1].

Особняк уцілів під час Другої світової війни, коли була знищена велика частина міської забудови. У ньому розмістили шкірно-венерологічний диспансер^[1]. Станом на 2016 рік, будівлю включено до списку пам'ятників архітектури Кременчука^[4].

Опис

Будівля прямокутна, витягнута в глибину від червоної лінії забудови вулиці  (головний фасад удвічі коротший від бокових фасадів).

На головному фасаді чотири віконних прорізи і вхідні двері, зміщені вліво. Дверний проріз відзначений стовпами з декором. Стіна увінчана складно профільованим карнизом, фризом і декоративно оформленим аттиком. Вздовж парапету покрівлі йде фігурна чавунна решітка.

Над головним входом  улаштований двосхилий піддашок на металевих кронштейнах. За бажанням господаря, в центрі піддашка в металеве коване мереживо вплетені його ініціали російською мовою «БИН» (Беня Исаакович Немец) та дата спорудження «1901», які читаються дуже добре.

Будівля цегляна, потинькована, пофарбована. Фундамент бутовий.

Галерея

• 
  Ґанок
• 
  Зовнішнє оздоблення

Див. також

• Пам'ятки архітектури Кременчука

Література

• Лушакова А. Н., Евселевский Л. И. «Улицами старого Кременчуга», 2001 год.
• Лушакова А.М. Малі архітектурні форми в забудові Кременчука. Сторінка Кременчуцького краєзнавчого музею на Фейсбук, 2020 р.
• Адрес-календарь и справочная книжка по Полтавской губернии на 1910 год.
• Адрес-календарь и справочная книжка по Полтавской губернии на 1913 год.
• Розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 № 529.

Примітки

1. Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Промышленник И. Немец в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 30 квітня 2017.
2. Кобзар В.В. Культурне життя провінційного міста Кременчук (кінець 19 – початок 20 ст.) (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 18 грудня 2017. Процитовано 5 жовтня 2017.
3. Тархов С.А., Козлов К.П., Оландер А. Энциклопедический путеводитель «Электротранспорт Украины». — Варто, 2011.
4. ПЕРЕЛІК ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ МІСТА КРЕМЕНЧУКА. Официальный портал Кременчугского городского совета и исполнительного комитета. Кременчугский городской совет. 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)