Буддійська медитація
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Буддійська медитація — в широкому сенсі, це сукупність методів фізичного і духовного самовдосконалення[1], пов'язаних з трьома групами практик Вісімкового шляху. У вузькому сенсі, під буддійською медитацією розуміється «культивування» (бхавана), що складається з практики самоспостереження смріті, концентрації уваги (самадхі і дх'яни) та інтуїтивного прозріння (праджни) істинності основ буддійського вчення[2].
Буддійська медитація — це узагальнююча умовна назва, якою європейські вчені позначають основні духовні практики, націлені на досягнення головних цілей буддійської культури: звільнення від сансари, досягнення нірвани, набуття стану аргата і Будди, Любові, Співчуття, незворушності та інших подібних станів. Термін «медитація» є недостатньо точним, оскільки має узагальнюючий характер: його використовують при перекладі десятків доктринальних понять з безлічі мов, і їм позначають цілий ряд духовних практик, які належать до кількох стадіях роботи з свідомістю і досягнутими рівнями складності (дх'яна, самадхі, віпасана, шаматха, самапатті і т. д.)[3].
Базові техніки медитації, описані у дошедших до нас стародавніх буддійських джерелах, одержали подальший розвиток і були багаторазово модифіковані протягом століть при передачі від вчителів до учнів.
Буддійська медитація включає в себе безліч медитаційних технік, спрямованих на розвиток уважності, концентрації, умиротворення і прозріння. Буддисти використовують медитацію як один із способів досягнення просвітлення і нірвани[4].
У буддійській психотехніці виділяються два рівня, які відповідають загальноіндійському поділу на «йогу дій» і «йогу споглядання». Перший рівень включає в себе способи вироблення та інтенсифікації певних фізичних і психічних здібностей, до другого рівня відносяться методи споглядання предметів, психічних станів і процесів, що протікають в організмі того, хто практикує фізичну йогу. Безліч методів буддійської медитації підпорядкована спільнії меті — очищення психіки і свідомості від афективної забарвленості. При цьому ні один метод не має універсального та загальнозначущого характеру. Вибір методу завжди визначається з урахуванням типу особистості конкретного індивіда і переважаючих в його характері афектів.
Основну проблему визначення специфіки буддійської медитації буддологи бачать в тому, що буддійська форма медитативної практики, з одного боку, виникла на основі брахмансько-шраманської йоги, а з іншого боку, вона займає центральне місце в буддійській сотеріології. Саме буддійська медитація вважається в релігієзнавстві тим новим елементом, який Будда Шак'ямуні вніс в релігійне життя Індії.
У деяких буддійських джерелах стверджується, що архат (буддійський святий) може здійснювати будь-які злочини і при цьому не осквернятися (тобто не накопичувати неблагу карму)[джерело?]. Європейські дослідники побачили в таких твердженнях схожість з «білявою бестією»,[джерело?] або надлюдиною Ніцше, що перебуває «по ту сторону добра і зла». Інша точка зору полягає в тому, що подібне розуміння має поверхневий характер, так як архат знаходиться «по той бік добра і зла» не з власної аморальності, а, навпаки, тому, що він досяг вищої моральної досконалості, при якому всі його думки, слова і вчинки стають добрими автоматично, без будь-яких зусиль з його боку. Надзвичайно важлива риса буддійського вчення полягає в тому, що, хоча моральна поведінка і не є самоціллю для його послідовників, воно все ж являє собою невід'ємну і присутню на всіх етапах релігійного шляху складову частину програми порятунку[5].
Буддійський шлях порятунку являє собою сукупність моральних норм, психотехніки та певних теоретичних уявлень. Відповідно до палійської традиції, вони позначаються наступними поняттями: «культура поведінки», «культура психіки», «культура мудрості». Кожна з даних категорій специфікується в безлічі матрик (термінологічних списків, забезпечених числовою індексацією). В європейській буддологічній літературі «культура поведінки» зазвичай називається етикою, а «культура психіки» і «культура мудрості» часто об'єднуються в понятті «буддійська медитація». Згідно з буддійським вченням, успіх медитації можливий тільки при дотриманні моральної чистоти медитуючого, тому «культура поведінки» служить підготовчим етапом медитації. Цьому етапу відповідають наступні ланки вісімкового шляху: правильна дія, правильна мова і правильний спосіб життя.
Буддійська чеснота включає в себе чотири рівня етичних настанов:
- Правила поведінки для звичайних мирян, збігаються з нормами морального кодексу давньоіндійського суспільства. Головні з них — п'ять заповідей (панча шила): «не убий», «не вкради», «не прилюбодій», «не бреши», «не оп'яняй себе».
- Правила зовнішньої поведінки для членів буддійської громади.
- Загальні методи самотренінгу, спрямовані на досягнення членами громади різних рівнів порятунку.
- Методи самотренінгу за програмою досягнення вищої мети буддійської сотеріології — стану аргата. Четвертий рівень являє собою сукупність попередніх трьох рівнів плюс реалізацію головних буддійських доктрин чотирьох благородних істин, вісімкового шляху і усунення афектів.
Перші три рівня мають багато спільного з методами тренування брахманістських і шраманських громад. Четвертий же є повністю буддійським нововведенням.
Унікальна буддійська точка зору на духовний шлях полягає в тому, що будь-яка людина може досягти Просвітлення власними зусиллями без опори на сліпу віру[6].
У буддійській літературі поняття «буддійська медитація» вживається у двох основних значеннях: широкому і вузькому. У широкому сенсі цей термін є синонімом всієї сукупності різноманітних методик фізичного і духовного самовдосконалення, у вузькому сенсі — як позначення всіх методів споглядання (bhavana).
Буддійська медитація у вузькому сенсі (бхавана) включає в себе практику «самовладання» (смріті), практику концентрації (самадхі) і практику мудрості (праджня), інакше звану віпасана. Саме віпасана являє собою головну складову буддійської медитації. Віпасана — це інтенсивне розуміння, яке надає проникнення в глиб речей. Згідно з раннього буддизму, істинна природа речей — це дхарми (найпростіші елементи буття). У буддійській медитації шаматха і віпасана доповнюють один одного, але якщо шаматха націлена на очищення свідомості від усіх його колишніх об'єктів, то віпасана забезпечує перекодування реальності в термінах буддійського вчення, тобто виробляє звичку бачити і мислити дискретно (розкладати реальність на дгарми-елементи).
Для планомірної перебудови психіки в ранньому буддизмі були створені різні класифікації дгарм. Спочатку вони представляли собою керівництва з медитації і лише згодом, у період розвитку різних буддійських шкіл, стали предметом теоретичного розгляду. За словами Е. Конзе, «теорія дгарм — це, по суті, техніка медитації»[7].
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
