Британські острови

Брита́нські острови́ (ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles, шотл. Breetish Isles, менс. ny h-Ellanyn Goaldagh) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном^[1]. На Британських островах розташовані держави Велика Британія та Ірландія, а також території під владою британської корони.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Британські острови (значення).

Британські острови ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles
54° пн. ш. 5° зх. д.
Акваторії	Північне море, Атлантичний океан
Кількість островів	близько 5 000
Найбільший острів	Велика Британія
Загальна площа	315 100 км²
Найвища точка	1343 м
Населення (2011 рік)	67 800 000 осіб
Густота населення	215,17 осіб/км²
Країни	Велика Британія, Ірландія
Британські острови
Британські острови у Вікісховищі

Площа островів — 315,1 тис. км². Від материкової частини Європи відокремлені Північним морем і протоками Па-де-Кале і Ла-Манш.

Включають великі острови Велика Британія і Ірландія, розділені Ірландським морем і протоками Північною і Св. Георга, а також групи Гебридських, Оркнейських, Шетландських островів, острови Англсі, Мен, Вайт, Арран та ін. Іноді до Британських островів зараховують також Нормандські острови, які належать Великій Британії, але розташовані біля берегів Франції.

Географічне положення

Крайні точки

• північна — мис Херма-Несс — 61° пн. ш. 1° зх. д.
• східна — Лоустофт — 52°30′ пн. ш. 1°30′ сх. д.
• південна — мис Лізард — 50° пн. ш. 5° зх. д.
• західна — мис Слайн-Хед — 53°30′ пн. ш. 10°00′ зх. д.

Протяжність з півночі на південь — 1000 км, а з заходу на схід — 820 км.

Великі форми рельєфу що складають фізико-географічну країну: Гайлендс, Пеннінські гори, Лондонський басейн.

Великі басейни річок: Темза, Северн, Трент, Шаннон.

Берегова лінія сильно розчленована — в сушу вдаються численні затоки, найбільші з яких — Бристольська затока, Кардиган, Ліверпульська затока, Ферт-оф-Клайд, Морі-Ферт, Ферт-оф-Форт, а також естуарії Темзи та Северна.

Фізико-географічна характеристика

Гірські породи

Територію архіпелагу можна розділити на наступні області, що відрізняються за геологічною будовою:

Острів Ірландія та західна частина острови Велика Британія представлені складчастими областями Каледонського віку. Характерні породи: магматичні рудні корисні копалини, руди чорних металів, родовища азбесту, тальку, магнезиту й дрібні рудопрояви хрому, платини.

Центральна частина о. Велика Британія лежить на плиті древніх платформ. Характерні породи мезозою: глини, вапняки, кам'яновугільні породи. Південно-східна частина о. Велика Британія приурочена до синеклізи епігерцинських платформ. Характерні потужні осадочні відкладення мезокайнозойського і кайнозойського віку, юрські відкладення вапняку, крейди та пісковику.

Для всієї фізико-географічної країни характерні моренні відкладення.

Морфоструктури о. Ірландія:

• Північ і захід — блокові та сводово-блокові нагір'я;
• Невелика східна частина — вулканічне плато;
• Центр острова — рівнинна височина, що залягає на куестових пластах (карстові та столово-ступінчасті форми);
• Південна частина — структурно-денудаційні кряжі та височини.

Морфоструктури о. Велика Британія:

• північ острова до 55° пн.ш. — блокові та сводово-блокові кристалічні нагір'я, відроджені, з комплексом форм сучасної нівальної денудації та екразаціонно-льодовикових форм стародавнього заледеніння, частково з сучасним льодовиковим покривом;
• Пенінські гори — блокові та сводово-складчато-блокові гори, відроджені з комплексом водно-ерозійних, гравітаційних, частково карстових форм.
• Західні, південні та східні райони передгір'я Пеннін — рівнини на горизонтально залягаючих пластах з комплексом ерозійно-денудаційних форм.
• Територія Уельсу та Південний захід острова — структурно-денадуційні кряжі та височини, омолоджені з комплексом ерозійно-денудаційних форм.
• Південний схід острова Велика Британія — рівнини й височини на моноклинально залягаючих пластах (куестові) з комплексом ерозійно-денудаційних, акумулятивних, столово-східчастих і карстових форм.
• Узбережжя затоки Уош — акумулятивна низовина з комплексом форм морської та річкової акумуляції.

Ландшафтоутворюючою рисою країни є сильна пересіченість поверхні, часте чергування гір і рівнин. Подібний рельєф визначається пануванням герцинської структури, мозаїчним чергуванням антекліз (до яких приурочена велика частина гір) і синекліз (басейнів).

Сучасні тектонічні рухи представлені загальним підняттям території, за винятком південно-східної частини о. Велика Британія, що лежить на масиві герцинскої платформи, вона відчуває опускання. Вулканізм проявлявся в мезокайнозойський час.

Орографія Середня висота території — 200 м. Найвища точка — 1343 м (гора Бен-Невіс на острові Велика Британія). Мінімальна висота — 4 м (Фенланд) Амплітуда — 1347 м.

Широко поширений, як і в гірській Скандинавії, північно-східний (каледонський) напрямок кряжів, поздовжніх річкових долин, заток, озерних улоговин тощо. На острові Велика Британія чітко виділяється гірський північний захід і рівнинний південний схід. На північному заході острова переважають низькі та середньовисотні гори, розчленовані скидними долинами на ряд нагір'їв, куполовидних і глибових масивів. Як правило, західні околиці гір Великої Британії більш високі, ніж східні.

Тривала денудація перетворила як каледонські, так і герцинські складчасті підняття гір північного заходу в систему пенепленізированних масивів. Рухи альпійського віку відтворили стародавню систему тектонічних розломів, розбили і підняли ці масиви на різну висоту.

У розвитку рельєфу прибережної смуги гір велику роль зіграла морська абразія, що протікала в умовах нерівномірного підняття суші, завдяки чому була утворена серія терас висотою до 40 м над сучасним рівнем моря, печер, гротів (наприклад, Фінгалів грот в базальтах острова Стаффа). Панівним типом рельєфу є нагір'я з останцевими та глибовими хребтами невеликої відносної висоти. Найбільшою висотою відрізняється Шотландське нагір'я, яке поздовжньою скидною Центральною Шотландською низовиною розділяється на Північно Шотландське нагір'я з Грампіанськими горами (Бен-Невіс 1343 м) і нижчу і виположену Південно-шотландську височина (висотою до 840 м). Лише трохи Північно-Шотландському нагір'ю по висоті поступаються Кембрійські гори на півострові Уельс (Сноудон 1085 м).

Південний захід Великої Британії, Корнуелл, представляє горбисту рівнину з низкою височин, приурочених до піднесеним кристалічним ділянкам герцинского фундаменту (Дартмур-Форест^[en]621 м, Екслгір-Форест^{[що це?]}). Південний схід Великої Британії зайнятий горбистими ступінчастими рівнинами, які часто об'єднуються під загальною назвою Лондонського басейну.

Річкова ерозія розчленувала рівнину на системи витягнутих на північний схід куестових гряд і глинистих низин між ними. Добре виражені юрські куестові пагорби Котсуолд (до 326 м), крейдяні гряди височини Чілтерн-Гілс, Вайтгорс-Гілс. Куестовий рельєф характерний і для крайнього півдня Великої Британії височини північних і південних Даунсів. Ірландія має багато спільних геоморфологічних рис з Великою Британією. Серединна частина острова зайнята невисокою (близько 100 м) Центральною рівниною, складеною горизонтально залягають кам'яновугільними вапняками, перекритими моренними глинами. Рівнина слабо дренована, відрізняється високим стоянням ґрунтових вод, сильною заболоченістю, що пов'язане не тільки з глинистими ґрунтами, але і з підстилаючими їх малопотужними тріщинуватими вапняками, що перешкоджають формуванню поверхневого стоку. Решта районів Ірландії зайняті низькими і середньовисотними сильно розчленованими ерозією і стародавніми льодовиками горами: Керрі (висотою до 1041 м), Уіклоу, Донегол, Морн. Ці гори найчастіше є тектонічним і орографічним продовженням гір Великої Британії, від якої Ірландія відокремилася вже в пізньольодовиковий час. На північному сході Ірландії (як і в сусідніх районах Шотландії) розвинені невисокі базальтові плато (Антрім, та ін.) З виробленими в них абразійними поверхнями.

Примітки

1. Британские острова // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.