Битва при Гарільяно (915)

Битва при Гарільяно — бій, що відбувся в 915 році між об'єднаним військом християнських держав центральної та південної Італії та сарацинами. Армію християн очолив особисто папа римський Іван X. Мета битви полягала в тому, щоб знищити мусульманський укріплений табір на річці Гарільяно^[2], який загрожував центральній Італії та околицям Риму протягом майже 30 років^[3][4].

Битва при Гарільяно
Дата: червень 915 року Місце: поблизу річки Гарільяно, Італія Результат: перемога християнського війська
Сторони
Християнська ліга: • Папська держава • Беневентське герцогство • Капуанське князівство • Салернське князівство • Королівство Італія: •• Сполетське герцогство • Візантійська імперія: •• Гаетанське герцогство •• Амальфійська республіка •• Неаполітанське герцогство	сарацини
Командувачі
Альберік I Сполетський Нікколо Пічінглі Іван X Ландульф I Беневентський Гваймар II Салернський Іван I Гаетський Доцібіл II Григорій IV Неаполітанський	Аллику[1]
Військові сили
невідомі	невідомі
Втрати
невідомі	невідомі

Передумови

Вперше мусульманські війська з'явилися на території континентальної Італії, коли герцог Неаполя Андрій II використовував сарацинів з сусіднього Сицилійського емірату як найманців для війни з Сікардом, лангобардським князем Беневенто. У 836 році Сікард вже використовував власних сарацинських найманців, після чого їхнє використання стало проводитися на регулярній основі. У Мінтурно, на кордоні з Папською державою, неподалік від річки Гарільяно сарацини спорудили свій укріплений табір, з якого вони здійснювали грабіжницькі рейди в глиб Лаціо, доходячи навіть до гірських поселень в Умбрії. В Мінтурно сарацини навіть укладали союзи з сусідніми християнськими князями (зокрема, герцогом Гаети), користуючись розбратами між ними.

Підготовка до битви

Папи римські неодноразово намагались боротись з сарацинською загрозою і папа Іван X зумів сформувати з місцевих князів альянс з метою витіснити сарацинів з центральної Італії.

У 915 році папа Іван X зумів об'єднати сили Південної Італії (за винятком Амальфі і Неаполя) — лангобардські та візантійські герцогства та князівства проти сарацинів. В єдину християнську армію увійшли загони кількох південно-італійських князів лангобардського або грецького походження, зокрема Гваймар II Салернський, Іван I Гаетський і його син Доцібіл II, Григорій IV Неаполітанський і його син Іоанн II, Ландульф I Беневентський і Капуанский. Король Італії Беренгар I відправив на допомогу Папі Римському загони зі Сполето і Марке на чолі з Альберіком I, герцогом Сполето і Камеріно. Візантійська імперія також брала участь в кампанії, виділивши сильний контингент з Калабрії та Апулії на чолі зі стратегом Барі Нікколо Пічінглі. Сам Іван X керував ополченням з Лаціо, Тоскани та Риму.

Битва

Перше зіткнення відбулося в північному Лаціо, де християни розгромили кілька дрібних загонів арабських нападників. Далі вони здобули ще дві значущі перемоги в Кампо-Баккал, на Кассіевій дорозі, і в районі Тіволі і Віковаро. Після цих поразок сарацини, що облягали Нарні і інші фортеці, відійшли в головну фортецю (Кайруан) на річці Гарільяно. Облога фортеці тривала три місяці, з червня по серпень^[5].

Будучи витісненими з укріпленого табору, сарацини відступили на прилеглі пагорби. Тут вони відбивали численні атаки християнських сил, які проводили Альберіх і Ландульф. Сарацини, позбавлені їжі та розуміючі безнадійність свого становища спробували в серпні прорватися до узбережжя й евакуюватися на Сицилію. Відповідно до літописів, прорив не вдався — сарацини були захоплені і страчені.

Наслідки

Окремі сарацинські напади тривали ще близько століття, але мусульманам вже ніколи не вдавалось створити своїх довговічних постійних баз в Центральній Італії.

Беренгар I за допомогу в кампанії був нагороджений папською підтримкою і, зрештою, імператорською короною, а престиж Альберіха після переможної битви дозволили йому зіграти важливу роль у майбутній історії Риму. Іван I Гаетський зміг розширити володіння свого герцогства до річки Гарільяно й отримав титул патриція Візантії.

Після цієї перемоги візантійці, які становили основу християнського війська, стали домінуючою державою в південній Італії^[6].

Примітки

1. Cfr. Chronicon comitum Capuae in Mon.Germ.hist.Script. III,208
2. Roger Collins.  — Basic Books, 2009. — С. 175. — ISBN 9780786744183.
3. Gustav Edmund Von Grunebaum. Classical Islam. — С. 125. — ISBN 9780202364858.
4. Christopher Kleinhenz. Medieval Italy: An Encyclopedia. — Routledge, 2004. — С. 813. — ISBN 9781135948801.
5. Peter Partner. The Lands of St. Peter: The Papal State in the Middle Ages and the Early Renaissance. — illustrated. — University of California Press, 1972. — С. 81—2. — ISBN 9780520021815.
6. Charles Previté-Orton.  — Cambridge University Press, 2013. — С. 157. — ISBN 9781107627116.