Беретті Вікентій Іванович

Бере́тті Віке́нтій (Вінче́нцо-Саве́ліо-Джузеппе-Анто́ніо) Іва́нович (14 червня 1781(1781-06-14), Рим — 18 (30) серпня 1842, Київ)^[1] — український та російський архітектор італійського походження, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1809), професор архітектури (1831). Батько архітектора Олександра Беретті.

Вікентій Іванович Беретті
Вінченцо-Савеліо-Джузеппе-Антоніо Беретті (Беретія)
Вікентій Беретті
Народження	14 червня 1781(1781-06-14) Рим, Папська держава
Смерть	18 (30) серпня 1842 (61 рік) Київ, Російська імперія
Поховання	Байкове кладовище
Країна (підданство)	Російська імперія
Навчання	Петербурзька академія мистецтв
Діяльність	архітектор, викладач університету
Праця в містах	Санкт-Петербург, Київ, Севастополь
Архітектурний стиль	класицизм
Найважливіші споруди	Червоний корпус КНУ, Астрономічна обсерваторія КНУ, Київський інститут шляхетних дівчат, 1-ша чоловіча гімназія м. Києва, монумент у Севастополі на місці хрещення київського князя Володимира
Містобудівні проєкти	Співавтор генерального плану забудови Києва (1837), Володимирської вулиці, Університетського бульвару
Реставрація пам'яток	Золоті ворота в Києві
Наукові праці	Трактат з історії архітектури
Заклад	Імператорський університет Святого Володимира
Учні	Штром Іван Васильович
Нагороди	Орден Святого Володимира 4 ступеня 4-й ст. Орден Святої Анни 3 ступеня 3-го ст. Орден Святого Станіслава 3 ступеня 3-го ст.
Діти	·Беретті Олександр Вікентійович
Беретті Вікентій Іванович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Беретті.

Київський університет, 1903

Біографія

Народився в 1781 року в заможній родині. Походив від «уродженців італійської науки»; син професора-механіка^[2].

1804 рік — закінчив із золотою медаллю Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в класі зодчого А. Захарова. Невдовзі його призначено міським архітектором Петербурга. Працював у Петербурзі під керівництвом архітектора Тома де Томона на споруджені Біржі.

1809 рік — обрано почесним членом Академії мистецтв (за проєкт кадетського корпусу), згодом присуджено звання академіка.

1825 рік — створення монумента на місці хрещення київського князя Володимира в Херсонесі.

1830 рік — стає одним із членів комітету зі спорудження Ісаакіївського собору

1831 рік — стає професором архітектури.

1833 рік — В. І. Беретті призначено членом комітету будівель та гідравлічних робіт.

1834–1835 роки — бере участь у конкурсі на створення проєкту для Київського університету, в якому брали участь провідні архітектори — О. Брюллов, А. Мельников, К. Тон.

1835 рік — перемога на конкурсі проєкту Київського університету (Червоний корпус), у квітні цього ж року відбуває до Києва разом зі своїм учнем П. Спарро для виконання підготовчих робіт.

11 березня 1837 року — імператором Миколою І звільнений з усіх посад у Санкт-Петербурзі та направлений до Києва «для постійного заняття» в ролі архітектора і члена будівельного комітету.

З 1837 року і до самої смерті працює у Києві, 1840 року викладає в Київському університеті.

Роботи

Більшість робіт В. І. Беретті виконано у стилі класицизму. За безпосередньої участі архітектора розроблено проєкти таких університетських установ: Астрономічної обсерваторії (1840), Ботанічного саду, при розташуванні якого і побудові в ньому оранжерей спеціально цікавився думкою видатного українського вченого-природознавця Михайла Максимовича^{[джерело?]}. Спланував прилеглі до Головного корпусу університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка). 1839 зведення за проєктом Беретті Інституту шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Займався також завершенням спорудження католицького костелу (1837—1839)^{[джерело?]}, проєктуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріпленням залишків Золотих воріт. Співавтор генерального плану забудови Києва (затверджено 1837).

Нагороди

Беретті був кавалером орденів Святого Володимира 4-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня і Святого Станіслава 3-го ступеня, а також мав знак відзнаки «За XXX років бездоганної служби»^[1].

Родина

Мав вісім дітей^[3]. Старший син, Олександр, також був відомим архітектором.

Ушанування пам'яті

На честь Вікентія Беретті названо вулицю в Києві (житловий масив Вигурівщина-Троєщина)

15 жовтня 2009 р. відбулась церемонія урочистого відкриття на фасаді Червоного корпусу меморіальної дошки видатному архітектору, будівничому Червоного корпусу Київського університету — Вінченцо Беретті (1781—1842) — з написом «від вдячних українського та італійського народів»^[4]

• 
  Могила Вікентія Беретті на Байковому кладовищі

Примітки

1. ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 5124, арк. 1–1зв.
2. ЦДІАК України, ф. 442, оп. 787а, спр. 73, арк. 2зв.
3. ЦДІАК України, ф. 442, оп. 787а, спр. 73, арк. 3.
4. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2009. Процитовано 14 листопада 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

• Зодчі Беретті та їхнє надбання. Документальна онлайн-виставка до 235 років від дня народження В. І. Беретті та 200 років від дня народження О. В. Беретті [Архівовано 21 червня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАК України). — 2016. — квітень.
• Беретті Вікентій Іванович (1781—1842) [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного

Джерела

• Альошін П. Ф. Батько і син Беретті (з архітектурної спадщини) [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] // Архітектура Радянської України. — 1938. — № 3. — березень. — С. 39–50.
• Беретти Викентий Иванович // Биография.ру
• Бутник-Сіверський Б. С. Архітектор В. І. Беретті в Києві. [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.] — К.; Л. : Держтехвидав України, 1947.
• Варварцев М. М. Беретті Вінченцо та Алессандро [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Викентий Беретти: Университет [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Архитектура имперского Киева / Б. Л. Ерофалов-Пилипчак. — К.. : Изд. дом А. С. С. ; НИИТИАГ, 2000. — 192 с., ил. (рос.)
• Рапорт Будівельного комітету для зведення споруд Імператорського Київського університету Св. Володимира Київському військовому, Подільському і Волинському генерал-губернатору про передачу до капітулу орденів та медалей і орденських знаків померлого архітектора В. І. Беретті. 10 вересня 1842 року // ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 1. Спр. 5124. Арк. 1–1зв.
• Тарасов Е. Беретти, Викентий Иванович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1900. — Т. 2 : Алексинский — Бестужев-Рюмин. — С. 738–739. (рос.)
• Формулярний список В. І. Беретті. За 1837 рік // ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 787а. Спр. 73. Арк. 2–9.