Бельгійська спадщина Лисичанська
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Починаючи з другої половини XIX століття, вільний капітал Європи брав активну участь у розвитку промислового півдня тодішньої Російської Імперії. Основні країни-учасники — Бельгія, Франція, Англія, Німеччина. Іноземних капіталістів приваблювали величезні природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку.[1] Бельгійський інженер і підприємець Ернест Сольве і пермський купець Іван Любимов створили акціонерне товариство «Любимов, Сольве і Ко» для виробництва соди в Російській Імперії, яке в 1889 році прийняло постанову про будівництво содового заводу в селі Верхнє Катеринославської губернії. Поблизу були вода, сировина, і паливо: місцева крейда, соляні копальні Бахмуту багаті поклади вугілля у Лисичанську. Вчений-хімік Дмитро Менделєєв, який побував на Донбасі в 1888 році, писав[2]:
«Тут є всі умови, щоб робити дешеву соду, всякі солі і кислоти на содових заводах».
Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. (травень 2022) |
Будівництво содового заводу в Лисичанську почалося в 1890 році, а в квітні 1892 року завод став до ладу під назвою «Донецький содовий завод».[3] Незабаром поруч з ним виник залізничний пост Любимівка, перейменований через кілька років в станцію Переїзну. Для потреб службовців і робітників за проєктом бельгійських архітекторів була побудована чудова колонія: 300 квартир для сімейних і три казарми для самотніх. Була і їдальня для робітників. В її приміщенні влаштовувалися спектаклі, існував духовий оркестр з робітників, який грав тричі на тиждень в заводському парку, а взимку — в їдальні.
У 1893 році було побудовано першу підвісну канатну дорогу (ПКД). Вона з'єднала содовий завод з Лисичанськими шахтами «Дагмара», яку почало орендувати товариство та з власною шахтою «К. Скальковський» у1900 р. Цією дорогою доставляли вугілля на содовий завод на відстань 4 версти. Крейдяний кар'єр безпосередньо примикав до заводу, але, щоб перетнути залізницю, теж знадобилась ПКД. У 1905 ПКД була прокладена до нового крейдяного кар'єру поблизу села Секменівка.
Поруч с заводом на початку 19 ст. було побудовано невеличке містечко з усією інфраструктурою, частина будівель залишилась і на початок повномасштабного російського вторгнення. Усі будівлі на промислових майданчиках ліквідовані після зупинки заводу у 2012 р.
З 2018 року громадські активісти почали кампанію по збереженню бельгійської спадщини[4].
Більшість будівель повністю знищені внаслідок збройної агресії РФ у 2022 році.