Бгакті
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Бга́кті (санскр. भक्ति, bhakti IAST — «відданість», «віддане служіння») — поняття в індуїзмі, та йозі, що, з релігійної точки зору, використовується для позначення взаємовираження емоційної прихильності та любові між відданим (бгактою) та особистісною формою Бога. Часто дається визначення бгакті як «служіння Богу з любов'ю та відданістю»[1]. У вайшнавізмі бгакті спрямована виключно до Вішну і його аватарів (в основному до Крішни і Рами), тоді як в традиціях шайвізму й шактизму це поняття також використовується у відношенні до Шіви й Шакті.
Бгакті як один із видів йоґи (бгакті-йоґа) докладно описується в «Бгаґавад-ґіті» — священному писанні індуїзму, в якому на думку багатьох відображена основна суть ведичного знання. Бгакті там проголошується найпіднесенішою формою релігійної практики[2], яка стоїть вище шляху знання ґ'яни та шляху чеснотної діяльності карми, і заради якої всі інші Дгарми повинні бути відкинуті[3]. Бгакті також відіграє центральну роль в іншому священному писанні індуїзму — «Бгаґавата-пурані», яка вважається однією з головних пуран. Як у тому, так і в іншому тексті, бгакті оголошується головним з шляхів, що ведуть до духовної досконалості.
Традиція бгакті вже була присутня в ведичний період, але широко поширилася тільки в VI-X століттях, спочатку в Південній Індії, а потім і в Північній. Своє вираження вона знайшла в поемі і гімнах альварів і наянарів, складених тамільською мовою і присвячених Вішну і Шиві. Подібно до традицій мирської еротичної поезії, поети-бгакти часто застосовували до Бога почуття розлуки жінки зі своїм коханим.
Течії в індуїзмі, в яких бгакті є основною практикою, називають рухами бгакті. Хоча бгакті є також частиною шиваїзму й шактизму, рух бгакті головним чином був саме вайшнавським. Одним з основних напрямків бгакті в вайшнавізмі, що отримав найбільше поширення в Східній Індії — Бенґалії, Оріссі та Асамі — став Ґаудія-вайшнавізм, також відомий як крішнаїзм, основоположником якого на початку XVI століття виступив Чайтанья.