Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Батлейка, також бетлейка (біл. батлейка, батлеэмка, бетлейка, батляемка походить від назви міста Вифлеєма[1], біл. вяртэп, остмэйка, жлоб) — білоруський[2] народний театр ляльок на релігійну (біблійну) та побутову тематику, що набув поширення в Білорусі, починаючи від XVI століття й переживає відродження у формі національного дитячого і різдвяного театру в наш час.
Термін «батлейка» походить від пол. Betleem — назви м. Вифлеєма[1].
Народний ляльковий театр прийшов у Білорусь з України (див. Вертеп) та Польщі[3]. Крім назви «батлейка\бетлейка» у Білорусі існували такі назви цього театру «Жлоб, Вифлеєм, Яселка, Вяртэп». Виникнення театру ляльок в Білорусі було пов'язане з різдвяними святами (звідси й назва, адже Вифлеєм — місце народження Христа). Поширенню батлейки сприяли мандрівні семінаристи (бурсаки), в тому числі й з київської Могилянки, що привносили до репертуару батлейки сюжети шкільного театру (світського).
Якщо спочатку вся тематика батлейки була виключно біблійною, то поступово, стаючи надбанням народу в широкому сенсі слова (міщани та селянство), зокрема в період XVII—XVIII століттях, батлейка активно звертається до народно-комедійних, світських за характером постановок[4].
Вважається, що з розвитком і становленням професійного театру в Білорусі батлейка поступилась популярністю останньому. А батлейки з їх виставами продовжували активно існувати до перших десятиліть ХХ століття.
За сцену для вистав батлейки, як і в українському вертепі, правила двоярусна шафка (яка теж має назву батлейка), що мала подобу церкви або будиночка, складні якої відчинялися наче дверцята. Така шафка-ящик прикрашалась кольоровою тканиною і папером, фігурками з паличок або соломи. Вистави влаштовувались як у горішній його частині (ярусі), так і долішній. Лялькарі-батлейщики керували дерев'яними ляльками на стрижнях з прорізів у долівці ярусів.
Вистави батлейки могли бути доволі масштабними — з участю до 40 персонажів.
Загалом відомо декілька типів білоруської батлейки, серед яких осібні місця посідають влаштовані за взірцем тіньового театру (Вітебськ, Веліж), і батлейки зі швидко змінюваними прозорими декораціями (Докшиці, за що дістали назву «докшицька батлейка»[5]).
До репертуару батлейки поряд з релігійною п'єсою «Цар Ірад», народною драмою «Цар Максыміліян» входили також жанрові сценки «Мацей ды лекар», «Антон з казою ды Антоніха», «Вольскі — гендляж польські», «Бэрка-карчмар», «Цыган ды цыганка», «Ванька малы», «Паныч» тощо. Ці побудовані на білоруському фольклорі вистави були насичені соціальною сатирою, часто висміювали не лише вади людської вдачі, а й панівні класи.
Можна сказати, що білоруська батлейка — це і вид національного мистецтва, і форма розваги й дозвілля, й спроби висловлення за допомогою соціальної сатири протестних настроїв населення.
З огляду на релігійну складову батлейки, за СРСР, власне у БРСР цей вид народного мистецтва не культивувався, адже релігія як сфера людської життєдіяльності в Радянському Союзі відкидалася. Щоправда у перші роки білорусизації (білоруський варіант радянської коренізації) батлейку досліджували, наприклад відомий фольклорист і письменник Змітрок Бядуля (за СРСР згадки про батлейку в літературі, навіть фаховій, були мінімальними). Натомість не враховувати традицій народного лялькового театру в білоруському радянському ляльковому театрі й театрі взагалі в БРСР було неможливо.
Са́ме тому під час будівництва величної споруди Білоруського державного академічного музичного театру в Мінську 1981 року[6], з тильного боку приміщення в парку було встановлено декоративну бронзову скульптурну композицію «Батлейка», де зображувались традиційні персонажі старовинного театру ляльок білорусів, виконані у народній гротескній манері (близькій до примітивізму) — Козак (центральний персонаж), Антон з козою, Антоніха, Чорт. Автор декоративних фігур скульптор Л. Б. Зільбер згадував потому про вплив цензури й провідників тодішньої ідеології на його творчість під час роботи над скульптурою «Батлейка»[7].
З демократизацією життя в СРСР наприкінці 1980-х років, відтак зверненням до національного коріння та поверненням до релігії, все більше в Білорусі стали звертатися до традицій білоруського вертепу-батлейки, в тому числі й зусиллями ентузіастів. Так, у 1989 році Галина Жаровіна у смт Мір Гродненської області створила музей і театр-студію «Батлейка» — разом зі своїми учнями вона поставила вистави «Цар Ірод», «Ганна Радзивілл» та інші[8]. Це стосувалося як ретельного дослідження та відновлення навичок виготовлення вертепу та окремих його ляльок, деталей тощо, так власне й організації та здійснення у різдвяні свята дійств батлейки по всій країні. Нині, за незалежної Білорусі білоруський народний ляльковий театр батлейка став чимось на зразок національної відзнаки й навіть бренду. Назва «батлейка» широко вживана — від Мінського обласного театру ляльок (заснований 1990 року) в Молодечно до кав'ярні в Мінську. А уявити сьогодні Різдво в Білорусі без вистав батлейки неможливо — як у столичних модних артхаусних закладах, так і провінційних білоруських містечках, де подеколи традиція білоруського народного театру ляльок лишалась живою і безперервною.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
