БМ-31-12

БМ-31-12 — модифікація гвардійських реактивних мінометів типу «Катюша». Вирізнялася використанням спрямовувачів стільникового типу. Для стрільби застосовувалися снаряди М-31, більш потужні, аніж снаряди М-13, що застосовувалися в БМ-13. За аналогією з «Катюшею» цій модифікації системи польової реактивної артилерії дали в народі прізвисько «Андрюша»^[1].

БМ-31-12
Тип	Реактивна система залпового вогню
Історія виробництва
Розробник	СРСР
Виробник	СРСР
Виготовлення	з 1944 р.
Виготовлена кількість	1800 шт.
Характеристики
Вага	суха: 5300 кг бойова: 6400 кг
Обслуга	перевед. з похідного в бойове положення 3-5 хв.
Снаряд	М-31
Вага снаряду	92,4 кг
Калібр	300 мм
Стволи	довжина 3000 мм, 12 напрямних
Темп вогню	час залпа 15-30 с
Дальність вогню
Максимальна	4300 м
Приціл	макс. кут підвищення 50 град.
Двигун	Шасі: Studebaker US6, ЗіС-151
Операційна дальність	Запас ходу по шосе: 250-280 км
Швидкість	макс. 65 км/год
БМ-31-12 у Вікісховищі

Історія

У червні 1944 року на озброєння надійшла нова пускова установка БМ-31-12 для М-31 на шасі Студебекер ЮС6^[2]. Перше бойове застосування «Андрюші» відбулося 17 липня 1944 року в районі села Налючі, залп 144 пускових рам-станків, оснащених 300-мм реактивними снарядами.

Всього за час німецько-радянської війни у війська надійшло 1800 БМ-31-12, з них 100 втрачено за час перебігу війни^[1].

Технічні особливості

Пуск снарядів з пускової установки БМ-31-12 здійснювався не з транспортних закупорок, а зі спрямовувачів стільникового типу. Кожен зі спрямовувачів пускової установки складається із чотирьох труб діаметром 32 мм і довжиною 3 м, що знаходяться всередині восьмигранних обойм, які зв'язують їх. Труби комірки розташовані один щодо одного так, що в поперечному перерізі утворюють квадрат, в який вписується коло діаметром 306 мм. Таким чином, комірки є ніби стволами, що надають снарядам напрямок польоту. Дванадцять комірок спрямовувачів об'єднані в пакет, який складається із двох ярусів по шість комірок у кожному. Для стопоріння снарядів на спрямовувачах при русі установки розроблено спеціальне пристосування, що складається з верхньої та нижньої поперечних планок з колодками для закріплення снаряда спереду в похідному положенні, двох задніх відкидних решіток з тарелями і натягачами (для закріплення снаряда з боку зрізу сопла) і системи важелів, які дозволяють опускати або піднімати відкидні решітки і тим самим стопорити або звільняти снаряди. Цей пристрій був також блокуванням, яке виключає мимовільний пуск снаряда в похідному положенні установки. Завдяки наявності пристрою стопоріння снарядів на спрямовувачах пускові установки могли заряджатися у висхідному районі, висуватися на вогневу позицію, давати залп і покидати вогневу позицію до того, як противник завдасть по ній удару. Пускова установка має підіймальний і поворотний механізми, за допомогою яких забезпечується достатня точність і швидкість наведення пакету спрямовувачів по куту піднесення (від 10° до 48°) і по горизонту (± 10°) без пересування базового шасі. З прийняттям на озброєння таких бойових машин різко зросла маневровість і скорострільність важкої реактивної артилерії.

Снаряд М-31 для установки БМ-31 був 310 мм в діаметрі, він важив 92,4 кг і містив 28,9 кг вибухівки. Далекобійність — 6 км, тривалість залпу у БМ-31-12 (12 снарядів) — 7 — 10 секунд; час заряджання — 10 — 15 хвилин. Запуск проводився руків'ям електро-котушкою, з'єднаною з акумуляторною батареєю та контактами на спрямовувачах — при повороті руків'я по черзі замикалися контакти і в черговому зі снарядів спрацьовував пусковий піропатрон^[3]. Вкрай рідко при великій кількості спрямовувачів на установці застосовувалися дві котушки одночасно. За характерну форму головної частини М-31 фронтовики називали Лукою Мудищевим^[1].

Зображення

• 
  На шасі ЗІС-12 з БМ-13 і ІСУ-152, Сапун-Гора
• 
  На шасі ЗІС-12, Сапун-гора
• 
  Стільникові спрямовувачі установки БМ-31-12
• 
  Післявоєнна версія на шасі ЗІС-151 в музеї в Тольятті

Примітки

1. «Лука» и «Катюша» против «Ванюши». «Техника и оружие» № 1 1995
2. Постановление ГОКО № 6029сс от 9.06.1944 г.
3. Гоголев Л. Д. Автомобили-солдаты: Очерки об истории развития и военном применении автомобилей. — М. : Патриот, 1990. — 191 с. — 100 000 прим. — ISBN 5-7030-0226-5.