Атлантичний вал
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Атлантичний вал (нім. Atlantik Wall) — система довготривалих оборонних споруд, що створювалася німцями в 1940-1944 роках після розгрому Франції уздовж атлантичного узбережжя Західної Європи (від Данії до Іспанії), протяжністю 4000 км для запобігання вторгненню англо-американських військ на континент. Будівництво Атлантичного валу було розраховане на 8 років, планувалося побудувати 15 000 довготривалих укріплень. Проте до літа 1944 року будівництво Атлантичного валу не було завершене (план інженерних робіт на узбережжі Па-де-Кале був виконаний на 68%, на узбережжі Нормандії — на 18%).
Головним інженером, що розробив систему укріплень і керував її будівництвом, став Фріц Тодт, що раніше розробив Західний вал на кордоні між Францією і Німеччиною.
Атлантичний вал був лінійною системою укріплень (без ешелонування вглибину), складався з окремих укріплених ділянок, які, як правило, не мали між собою вогневого зв'язку. Рубіж обороняли 27 дивізій 1-го ешелону груп армій «Б» і «Г», а також частини берегової оборони ВМС. Більшість дивізій мали не більше 70-75% особового складу й переважно трофейне озброєння. Найбільша щільність оборони була створена на узбережжі Па-де-Кале, де між річками Шельда й Сена (700 км) оборонялися 14 дивізій, на ділянці між річками Сена й Луара (1600 км) — 8 дивізій, від Луари до кордону з Іспанією — 5 дивізій. Артилерійське прикриття Атлантичного валу складали батареї берегової й польової далекобійної артилерії (калібр 122—406 мм) з середньою щільністю 1 батарея на 20 км фронту.
Загалом Атлантичний вал не становив собою серйозної перешкоди. У пропагандистських цілях він рекламувався нацистами як «неприступний», щоб дезінформувати противника й підняти престиж гітлерівського командування в очах німецького народу.