Алессандро Веццозі
італійський мистецтвознавець / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Алессандро Веццозі (італ. Alessandro Vezzosi) — італійський мистецтвознавець, леонардознавець, митець, експерт з міждисциплінарних досліджень і творчої музеології. Автор сотень виставок, публікацій і конференцій в Італії та за кордоном[5] (від Сполучених Штатів до Японії) про Леонардо да Вінчі та Відродження, сучасне мистецтво та дизайн. Серед іншого, він був першим науковцем із Центру досліджень Леонардо імені Арманда Хаммера (англ. Armand Hammer Centre for Leonardo Studies) від Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (1981), яким керував Карло Педретті; він викладав в Університеті Проджетто в Реджо-Емілії; і він є почесним професором Академії образотворчих мистецтв Флоренції[6]. Він починав як художник з 1964 по 1971 рік, вигравши понад 80 призів на конкурсах живопису. У сімдесятих роках він був засновником «Archivio Leonardisimi» та Strumenti-Memoria del Territorio; він координував «ArteCronaca», був історико-мистецьким консультантом муніципалітету Вінчі та брав участь у публікаціях про Тоскану та Леонардо, сучасне та сучасне мистецтво. У 1980 році разом із Мауріціо Наннуччі (італ. Maurizio Nannucci) був куратором Центру документації візуального мистецтва (італ. Centro di Documentazione Arti Visive) муніципалітету Флоренції.
Алессандро Веццозі | |
---|---|
Народився | 1950[1] Вінчі, Італія[1] |
Країна | ![]() |
Діяльність | художній критик, музеєзнавець, куратор мистецької виставки, митець |
Галузь | art criticismd[2], образотворче мистецтво[2], музеєзнавство[2] і exhibition curationd[2] |
Знання мов | італійська[3][2][4] |
Членство | Академія витончених мистецтвd |
Magnum opus | Леонардо да Вінчі: інтелект епохи Відродженняd |
Засновник і директор Ідеального музею Леонардо да Вінчі із «Садом Леонардо та Утопії» у Вінчі поблизу Флоренції.
У 2005 році в Ідеальний музей представив мармуровий автопортрет Мікеланджело Буонарроті, відкриття професора Джеймса Бека[7]. 2011 року Алессандро Веццозі разом із Клаудіо Стрінаті представив у Капрезе-Мікеланджело мармуровий автопортрет Мікеланджело Буонарроті, який був опублікований у «Michelangelo Assoluto» видавництвом Scripta Maneant[8].
Його роботи перекладено 18 мовами[5].