![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/97/Aleksandar_Rankovi%25C4%2587_%25281%2529.jpg/640px-Aleksandar_Rankovi%25C4%2587_%25281%2529.jpg&w=640&q=50)
Олександр Ранкович
політик (1909-1983) / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Олекса́ндр Ра́нкович (серб. Александар Ранковић, сербохорв. Aleksandar Ranković, партійне прізвисько Лека; нар. 28 листопада 1909 — пом. 20 серпня 1983) — член Політбюро ЦК КПЮ, сподвижник Тіто, керівник Відділення захисту народу (військової і таємної поліції) наприкінці та відразу після Другої світової війни, віце-президент Народної скупщини Народної Республіки Сербії у 1944—1946 рр., міністр внутрішніх справ комуністичної Югославії у 1946—1953 рр., віце-президент СФРЮ у 1963—1966 рр. Діяч партизанського руху 1941—1945 рр., учасник боїв на Югославському фронті, Народний герой Югославії від 4 липня 1945 р., генерал-полковник. Зміщений із посади віце-президента Югославії та виключений із партії 1 липня 1966 на четвертій сесії ЦК СКЮ на Бріунах[1] через скандал із прослуховуванням президента Тіто керованою Ранковичем Службою державної безпеки (УДБА).
Олександр Ранкович Александар Ранковић | |
---|---|
![]() | |
Народився | 28 листопада 1909(1909-11-28)![]() |
Помер | 20 серпня 1983(1983-08-20) (73 роки)![]() |
Псевдонім | Лека, Марко |
Дружина | Анджа Ранкович; Владислава Славка Ранкович |
Діти | Мирослав; Слободан |
Громадянство | ![]() |
Походження | серб |
Партія | КПЮ |
Віце-президент Югославії | |
1963 — 1 липня 1966 | |
Попередник | посаду засновано |
Наступник | Коча Попович |
Міністр внутрішніх справ Югославії | |
січень 1946—1963 | |
Попередник | Влада Зечевич |
Наступник | Светіслав Стефанович |
Керівник Відділення захисту народу (ОЗНА) | |
13 травня 1944 — березень 1946 | |
Похований | ![]() |
Нагороди | ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() |
Вважався третьою за впливом людиною в керівництві держави після Тіто і Карделя.[2] За переконаннями ортодоксальний великосерб.[3][4] Був провідником ідеї централізованої Югославії і протистояв зусиллям, спрямованим на децентралізацію, яку розглядав як таку, що суперечить інтересам сербської єдності.[5] Бувши керівником спецслужб післявоєнної Югославії, провів сербізацію їх управлінського апарату. Встановив у Косові поліційну державу[6] і домігся для сербів панівного становища у партноменклатурі Соціалістичного автономного краю Косово.[5] Підтримував жорстку позицію щодо албанців Косова, яких зазвичай підозрювали у веденні підривної діяльності.[7][8] Належить до числа осіб, які несуть найбільшу відповідальність за терор югославської таємної поліції і масові вбивства після Другої світової війни, здебільшого хорватів, словенців, боснійців і косовських албанців.[9][10]
Популярність націоналістичної політики Ранковича в Сербії стала очевидною на його похороні в 1983 році, де була присутня досить велика кількість людей (бл. 100 тис.). Багато хто вважав Ранковича сербським «національним» вождем.[11] Політика Ранковича нерідко сприймається як основа сербської націоналістичної програми Слободана Мілошевича.[11]