Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ві́ктор Іва́нович Абаза́ (*22 серпня 1864 м. Харків, Харківська губернія — †28 липня 1931, м. Варшава) — український та російський військовий діяч.
Віктор Іванович Абаза | ||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Полковник Генерал-хорунжий | ||||||||
Загальна інформація | ||||||||
Народження | 22 серпня 1864 Харків, Російська імперія | |||||||
Смерть | 28 липня 1931 (66 років) Варшава, Польська Республіка | |||||||
Поховання | Православний цвинтар у Варшаві | |||||||
Alma Mater | Pskov military schoold | |||||||
Військова служба | ||||||||
Приналежність | Російська імперія УНР Гетьманат | |||||||
Рід військ | артилерія | |||||||
Війни / битви | Російсько-японська війна Перша світова війна Українсько-радянська війна Громадянська війна в Росії | |||||||
Нагороди та відзнаки | ||||||||
Абаза Віктор Іванович у Вікісховищі |
Віктор Абаза народився у православній родині[1][2] у м. Харкові. Батько — Іван Васильович Абаза, підполковник російської армії у відставці, наглядач Харківського тюремного замку. Матір — Надія Олексіївна Раменська. Артилерист, офіцер Російської імператорської армії (1884–1917). Учасник російсько-японської війни (1904–1905), Першої світової війни (1914–1918), українських визвольних змагань та громадянської війни в Росії (1917–1919). Георгієвський кавалер (1915). Генерал-хорунжий Армії УНР[3], полковник армії Української Держави (1918) та білогвардійської Північно-західної армії (1919)[4]. Родич Володимира Абази.
У 1883 року Абаза закінчив Псковський кадетський корпус і поступив до 2-му Костянтинівському артилерійському училищі в Санкт-Петербурзі[1]
14 серпня 1884 року Абаза отримав звання підпоручика і був призначений до 41-ї артилерійської бригади у Вітебську[2].
У 1904–1905 роках Абаза брав участь в російсько-японській війні[1]. Під час Першої світової війни 1914–1918 років він командував дивізіоном, був ад'ютант штабу корпусу, полковником[1].
Влітку 1917 року брав участь в українізації частин російської армії, наприкінці 1917 року — в українській армії.
З 7 вересня 1918 року Абаза був командиром 23-го легкого гарматного полку Київського армійського корпусу Української Держави[1]. З 20 листопада 1918 року — помічник начальника 14-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави. Заснував при штабі дивізії інформаційне бюро, (у його складі працював Павло Тичина), яке видавало газету «Воля».
Від початку 1919 Сіра дивізія під командуванням Абази вела бойові дії проти частин Червоної армії на Правобережній Україні та Волині.
У травні 1919 його бригада була оточенна в районі Луцька польськими військами генерала Ю. Галлера. Абаза потрапив у полон, перебував у таборі військовополонених Ланьцут. За деякими джерелами, у таборі Віктор Абаза взявся за реорганізацію старшинських кадрів, а 1920 року організував вишкіл вояцтва та зібрав кошти на встановлення пам'ятника загиблим товаришам[5]. Після визволення виїхав до Чехослованчини, оселився у Празі.
У 1919 році дезертирував з українських військ та приєднався до «білого руху». Служив у Північно-Західній армії генерала Юденіча. З 1920 року — білоемігрант.
Брав участь у діяльності ветеранських організацій Армії УНР.
Помер у Варшаві 28 липня 1931 року. Похований 30 липня на православному цвинтарі «Воля» у Варшаві.[2].
У науковій літературі Володимир Абаза та Віктор Абаза часто фігурують як одна особа та безпідставно іменуються генералами.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.