Ігровий картридж
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Ігровий картридж — електронний пристрій на основі мікросхем ППЗ, призначений для зберігання змінної ігрової програми у гральних консолях, ігрових автоматах та в низці побутових комп'ютерів. Назва походить від англійського слова cartridge (набій), використовуються також скорочення «cart» і назва «game pack» (а також «Game Pak», торговельна марка, що використовувалася фірмою Nintendo).
Картриджі почали застосовувати в ігрових системах у кінці 1970-х років. Найбільш ранньою системою зі змінними іграми, що використовувала ідею картриджів, прийнято вважати консоль Magnavox Odyssey (1968 рік). Однак, її «ігрові карти» не містили активної електроніки, вони лише комутували частини внутрішньої схеми консолі, що не дозволяло зберігати на них довільну ігрову програму — набір можливих ігор визначався лише електронікою самої консолі. Першою ігровою консоллю зі справжніми картриджами, що містять ігрову програму, є Fairchild Channel F (1976). Останньою з домашніх ігрових консолей, що використовували картриджі, стала Nintendo 64 (1996). Усі наступні консолі як змінний носій даних використовували CD-ROM (який у подібних цілях почав застосовуватися з кінця 1980-х років). Проте, завдяки своїм малим габаритам і вазі, а також відсутності рухомих частин, картриджі досі застосовуються в кишенькових ігрових консолях, наприклад, у Nintendo DS.
У побутових (домашніх) комп'ютерах картриджі застосовувалися протягом 1980-х років, до того, як отримали широке розповсюдження приводи гнучких дисків (дисководи). Окрім ігор, на них випускалося часто використовуване ПЗ, зокрема, інтерпретатори різних мов програмування.