Крим

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Крим

Кри́мський піво́стрів, також Крим (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).

Крим на карті України

Цитати

	Крим — це найпишніша медаль, яку сам Бог подарував земній кулі.[1]
	— Пабло Неруда

	Крим пройшов червоною ниткою через нашу історію останніх століть і його ім'я було зв'язане і з відродженням колишньої держави, і з її упадком.[2]
	— Борис Монкевич

	Уже немає сили, щоб подолати ці ракові пухлини — Донбас і Крим. Націоналісти готові боротися за цей Крим. Мені це не потрібно. Мені потрібна країна в межах моєї мови.[3]
	— Василь Шкляр, 2009

	На Крим ми маємо таке саме право, як і Росія. Але я його відпускаю. Ідіть собі з Богом. Разом із Донбасом. Влада тоді у нас буде винятково демократична. …Для мене Крим що є, а чи його нема – по цимбалах. Може і не бути. Я взагалі так собі думаю: а навіщо нам така велика держава? Чому б не зробити референдум, і нехай би ті території, які прагнуть злитися з єдиноутробною Росією, таки з нею злилися. Хотілося б при цьому побачити, як будуть опускати свої бюлетені «за» матері тих синів, яким світить армія і яких рано чи пізно кинуть на Кавказ, який ніколи не заспокоїться.[4]
	— Юрій Винничук, 2010

	Залишаючи шанс для українського майбутнього, треба розглядати опцію від’єднання Криму й Донбасу від України, якщо ми, звісно, хочемо зберегти шанс. Тобто якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися. …Скажемо так, політично це інша нація. Я вже зараз етнічних моментів не чіпаю, лише політичні. Так от – політично це частина російської нації.[5]
	— Юрій Андрухович, 2010

	Невелика, військово слабка країна виснажена внутрішніми незгодами після того, як її уряд відкидає договір з іноземною державою. Таємно заохочувана сусідньою наддержавою, бунтівна групка в цій проблемній країні захоплює шматок землі та оголошує свою незалежність. Наддержава швидко спрямовує військову силу на сепаратистську територію, щоб забезпечити успіх цього відділення. Якщо ви думаєте, що я про події в Україні, ви помиляєтесь. 1903 року Панама була провінцією Колумбії. Коли колумбійський уряд відкинув договір, який дозволив би Сполученим Штатам побудувати канал через її територію, щоб з'єднати Атлантичний і Тихий океани, підготовлено сценарій, аби зробити Панаму незалежною державою. Сполучені Штати, які тоді ставали наддержавою, послали до регіону військові кораблі, щоб не дати Колумбії відправити підкріплення своїм оточеним військам у своїй провінції Панама. Нова нація відреагувала, швидко давши Америці договір, який та бажала. Хоча США не анексували Панаму, вона протягом 97 років має умовний суверенітет. Панама знаходиться на геополітичному задньому дворі США. Вона у сфері впливу Америки, так само, як Крим — у сфері впливу Росії. Я не кажу це, щоб виправдати імперіалістичну поведінку будь-якої супердержави, а радше натякаю, що такі дії — це нічого нового. І не повинно бути несподіванкою.
	A small, militarily weak country is racked by internal dissent after its government rejects a treaty with a foreign power. Secretly encouraged by a nearby superpower, a rebellious faction in this troubled country seizes a chunk of land and declares its independence. The superpower quickly dispatches a military force to the breakaway territory to ensure the success of this secession. If you think I'm talking about the events in Ukraine, you're wrong. In 1903 Panama was a province of Colombia. When the Colombian government rejected a treaty that would have allowed the United States to build a canal across its territory to connect the Atlantic and Pacific Oceans, a plot was hatched to make Panama an independent nation. The United States, then an emerging superpower, sent warships into the region to stop Colombia from reinforcing its beleaguered troops in its Panama province. The new nation responded by quickly giving America the treaty it sought. While the U.S. didn't annex Panama, it did exercise virtual sovereignty over it for 97 years. Panama is in the geopolitical backyard of the USA. It's inside America's sphere of influence, just as Crimea is inside Russia's. I don't say this to justify the imperialistic behavior of either superpower, but rather to suggest that it's nothing new. Nor should it be unexpected.[6]
	— ДеВейн Вікем, американський журналіст (24 березня 2014)

	Росія окупувала Крим, який був, є та буде українським![7] — промова під час інавгурації 2014
	— Петро Порошенко

	Крим — це військова стратегія РФ, питання геополітичне, пов'язане не тільки із взаємовідносинами з Україною. Російське керівництво відвело Криму єдину роль — військовий плацдарм.[8]
	Крым — это военная стратегия РФ, вопрос геополитический, связанный не только с взаимоотношениями с Украиной. Российское руководство отвело Крыму единственную роль — военный плацдарм.
	— Рефат Чубаров

	Українська держава поверне контроль над тимчасово окупованою територією. Не буду сьогодні говорити, що це відбуватиметься швидко і просто. Але це станеться обов’язково, ми разом відбудуємо новий Крим, в якому будуть забезпечені права й інтереси корінного народу Криму і всіх мешканців півострова, незалежно від їхнього етнічного, мовного та релігійного походження.[9] — у зверненні до народу 23 лютого 2015
	— Петро Порошенко

Російська пропаганда

	У Криму буквально все пронизане нашою спільною історією й гордістю. Тут давній Херсонес, де прийняв хрещення святий князь Володимир. Його духовний подвиг — навернення до православ'я — визначив загальну культурну, ціннісну, цивілізаційну основу, яка об'єднує народи Росії, України та Білорусії. У Криму — могили російських солдатів, мужністю яких Крим 1783 року був узятий під Російську державу. Крим — це Севастополь, місто-легенда, місто великої долі, місто-фортеця і Батьківщина російського чорноморського військового флоту. Крим — це Балаклава і Керч, Малахів курган і Сапун-гора. Кожне з цих місць святе для нас, це символи російської військової слави й небаченої доблесті.[10] — звернення до депутатів Державної Думи, 18 березня 2014
	В Крыму буквально всё пронизано нашей общей историей и гордостью. Здесь древний Херсонес, где принял крещение святой князь Владимир. Его духовный подвиг – обращение к православию – предопределил общую культурную, ценностную, цивилизационную основу, которая объединяет народы России, Украины и Белоруссии. В Крыму – могилы русских солдат, мужеством которых Крым в 1783 году был взят под Российскую державу. Крым – это Севастополь, город-легенда, город великой судьбы, город-крепость и Родина русского черноморского военного флота. Крым – это Балаклава и Керчь, Малахов курган и Сапун-гора. Каждое из этих мест свято для нас, это символы русской воинской славы и невиданной доблести.
	— Володимир Путін

Див. також

• Кримські татари

Примітки

1. ↑ Сергійчук В. Український Крим. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2001. - С. 3
2. ↑ Похід Болбочана на Крим, 1956, с. 96
3. ↑ Василь Шкляр: Ми живемо в умовах окупації
4. ↑ Я відпускаю Крим
5. ↑ Андрухович: Якщо переможуть помаранчеві, то Криму й Донбасу треба дати можливість відокремитися
6. ↑ {{Cite web
    | url = https://www.usatoday.com/story/opinion/2014/03/24/ukraine-russia-panama-dewayne-wickham-putin-obama-column/6793805/
    | title = Wickham: U.S., like Russia, exercises hegemony
    | author = DeWayne Wickham
    | accessdate = 2019-01-07
    | archiveurl = http://web.archive.org/web/20140325075023/https://www.usatoday.com/story/opinion/2014/03/24/ukraine-russia-panama-dewayne-wickham-putin-obama-column/6793805/
    | archivedate = 2014-03-25
   }}
7. ↑ Офіційна сторінка Петра Порошенка в Твіттері
8. ↑ Катерина Сергацкова (29 січня 2015). Рефат Чубаров: Кримських татар нікому купити не вдасться. Українська правда. Процитовано 29 січня 2015.
9. ↑ Сергій Рахманін (23 лютого 2015). Звернення до Українського народу у зв’язку з роковинами трагічних подій у Криму. president.gov.ua. Архів оригіналу за 2015-02-24. Процитовано 24 лютого 2015.
10. ↑ {{Cite web
     | url = http://kremlin.ru/events/president/news/20603
     | title = Обращение Президента Российской Федерации
     | author =
     | accessdate = 2016-06-19
     | archiveurl = https://web.archive.org/web/20150419140836/http://kremlin.ru/events/president/news/20603
     | archivedate = 2015-04-19
    }}

Джерела

• Монкевич Б. Г.. Слідами новітніх запорожців: Похід Болбочана на Крим. — Ню Йорк: Т-во Запорожців ім. полк. Болбочана в Америці, 1956. — 288 с.