Величковський Іван

Величковський Іван

Стаття у Вікіпедії

У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Величковський.

Іван Величковський (бл. 1651–1701) — український поет, священник.

Цитати

Із «Віршів до Лазаря Барановича», 1680-1683 рр.

Смерть хоче в світі одного здобути: Щоби зерна понівечилась сила[1].

Справді, природа зерну посприяла, Щоб закільчилось, у гній заховала[1].

Смерть, щоб зігнило, зерно закопала, Доля, одначе, снопом вдарувала[1].

Смерть — людський ворог, вона-бо не лічить Нас анітрохи, хіба що скалічить[1].

Поле не завжди людині сприяє, Бажаний приріст не завжди буває — Часом одурить у цьому надія[1].

Із «Віршів до Івана Самойловича», 1687 р.

Наш світ також як море, що широко грає, Земля — в’язниця темна вигнанцям із раю, Вітчизна ж справжня — небо[2]!

Але чи труп людини, спитаю, літає? Ні, без добра і віра порожня буває[2].

І віра, і надія, любов є праворуч, Смирення з чистотою, убогість — ліворуч. Отак окрилатівши, літаєш безпечно І неба досягаєш, живучи статечно[2].

Скажу: коли у грудях палке серце носиш, Без сумніву у Бога, що хочеш, упросиш[2].

Із збірки «Дзигар цілий і напівдзигарок», 1690 р.

Минуть усі часи нам, А над усе мине час покаяння[3].

Той, що смерть віднайшов, той загубить усе[3].

Мовить, знаю, Господь: «Небо і земля Мимо ідуть![3]»

Смерть, суд, пекло і небо — чотири квадри[4]тії — Завше май ти при серці, як компас на шиї[3].

Час, дитинство і дівства утрата, і слово Вийде з вуст — не вернеться назад на відмову[3].

Із збірки «Молоко», 1691 р.

Славиться син у матері, а мати у сині[3].

Хто пасе отару, а він молока не їсть[3]?

Усі все можемо, а один усього знати не може, окрім усемогутнього Бога[3].

Із «Премудрого наставника», 2-га пол. XVII ст.

Хто в юності не хоче трудитися, у старості зле постраждає[5].

Око там, де миле, швидко поглядає[5].

Хліб врем’яний без поту хто спожити може? А благ небесних дурно хочеш ти, небоже[5]!

Без діл є віра мертва, так само, як тіло Бездушне не рухнеться, живить віру — діло[5].

Не того ради жити, аби насищати Живота, страви всякі численні ковтати, А на те лише їсти, аби твоє тіло Мало змогу в житті цім триматися ціло[5].

Саме дерево з коренем, листя і плід — образ віри, надії та любови. Де немає дерева, там не може бути листу, ані плоду так, як де не буває віри, там немає надії та любови. Надія подобенство має з листом, плід — із любов’ю; плід же духовний — любов[5].

Коли на дереві й листу не побачимо і вже засохло дерево, тоді від нього не сподівайся плоду. Хто ж листя надії стратить через відчай, корінь віри засушить — о, вже там не побачиш жодного плоду[5].

Зна Бог усі безодні в кожного сердечні, Інакші у багатих й бідних безперечно[5].

Якість Божу в собі пан Хміль сокриває, Бо возносить смирних він, гордих усмиряє[5].

З тобою жить не можу, тяжко і без тебе[5].

Хто чуже хапає, сам зловлений буває[6].

Як сильніший, менших ти не бажай злобити[6].

Злотворящі страждують зле за те, що створили[6].

Воістину, кінець має зло мерзенний[6].

Що було колись — було, а тепер нічого[6].

Коли мав би змогу знать: помреш неодмінно Місяця цього-таки, ридав би неспинно. Та безвісний є той час, тож смішки справляєш І не знаєш: чи хоч день прожити ще маєш[6].

На те і коса, щоб красні квіти пожинати[6].

Блажен, хто пам'ять смерті у серцеві має[6].

Ніякої у гробі слави й ліпоти[6].

Смерть — вуж, що в молодому повзе вертограді[7] Жий сторожко, бо стане гріб тобі в тім саді[6].

Чоловік, немов трава, дні його, як квіти, Тут цвіте, та має він посіктись — не жити[6].

Так це в деревах: коли тримає численні плоди, то плід схиляє гілки долі і понижує їх. Гілки ж, які не тримають плоду, звищуються догори й справді підносяться. Так і душа: коли смиряється, то плоди приносить і стільки приносить плодів, скільки смиряється[6].

Одягнені добродійствами тікають од людської слави, щоб не осквернитися від неї[8].

Коли наше сумління каже нам щось створити — і зневажимо, а знову каже — і творимо, то не може воно ясно промовляти до нас[8].

Так це буває, як у воді, збовтаній від численної куряви, — ніхто не побачить у ній свого обличчя[8].

Тяжкая рана тому без міри, Хто правду мовить, а не дають віри[8].

Яка ще більша кривда є, коли справедливого й невинного на смерть осудити[8]?

Насправді: не тому ти чорний, що горів, а тому, що коли горів, то осмалився[8].

Є, щоб був, не був я, хоч є; тепер є з обох тих [пам’ять][8].

Не всі є святі! Що в тому святого, Коли ти в церквах лиш топчеш пороги[8].

П’яний плаче, хоч не знає чого[8].

У вбогого трохи є, в жебрака — нічого, Понад міру — в багача, а досить — ні в кого[8].

Неоднакові на смак пливуть різні ріки, Як і люди за життя — пани і каліки. Смак однакий у річках, що впали у море, Смерть рівняє їх усіх, усім рівне горе[8].

Світ сну оцей подібний, а щастя — драбині, Бо входять нею, сходять багато хто нині[8].

Спитали раз в одного філософа: «Що Бог чинить?» Відповів: «Високі речі понижує, а низькі вивишає»[9].

Буйні, немудрі, бува, в небо ідуть, А нас, таких мудрих, до пекла заберуть[9].

Інакше дивиться на світло орел, а інакше — сова[9].

Є розум над розум. Відтак музичну ліру, або радше скрипицю, яка вже ніби наладнана, учений музика ще ліпше наладнає[9].

Багатство — всілякого гріха батько, всілякої злоби винахідник, духотлінної поживи вживає, повстримності супостат, ратник на цнотливість[9].

Коли хочете мене вічно тримати, залишіть мене тепер[9].

Інші цитати

• Що єсть смерть, питаєш мя. Если бим знав, уже бив би мертвим. Як умру, прийди в той час, друже!
• Чому суть мудрійшіе мужеве, ніж жони? Бо з ребра безмозкого, не з голови они
• Вітчизна справжня — небо!
• Де не буває віри, там немає надії та любові.
• Минуть усі часи нам.
  А над усе мине час покаяння.
• Живить віру — діло.
• Без діл є віра мертва.

Примітки

1. 1 2 3 4 5 Мудрість, 2019, с. 244
2. 1 2 3 4 Мудрість, 2019, с. 245
3. 1 2 3 4 5 6 7 8 Мудрість, 2019, с. 246
4. ↑ Квадра — четверта частина у числі.
5. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Мудрість, 2019, с. 247
6. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Мудрість, 2019, с. 248
7. ↑ Вертоград — сад
8. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Мудрість, 2019, с. 249
9. 1 2 3 4 5 6 Мудрість, 2019, с. 250

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7

Поділіться цитатами з вашими друзями: