Оле́на Васи́лівна Шехо́ніна-Серге́єва (нар. 14 липня 1883, Бровари — пом. 29 березня 1979, Буенос-Айрес) — українська оперна співачка (ліричне сопрано), учениця Миколи Лисенка, солістка Київської опери. Дружина київського архітектора Миколи Шехоніна.
Шехоніна-Сергеєва Олена Василівна | |
---|---|
Народилася | 14 липня 1883 Бровари |
Померла | 29 березня 1979 (95 років) Буенос-Айрес |
Поховання | цвинтар Ла-Чакарітаd |
Діяльність | оперна співачка (ліричне сопрано) |
Відома завдяки | солістка Київської опери |
Alma mater | Музично-драматична школа М. Лисенка |
У шлюбі з | Шехонін Микола Олексійович, київський архітектор |
Життєпис
Олена Сергеєва народилась у Броварах, де винаймали дачу її батьки, 1883 року.
Навчалась в Петербурзькій консерваторії, але після двох семестрів по класу вокалу зрозуміла, що в консерваторії вчать не так, як їй хотілось, та і склад класу не подобався.
Тож Олена почала брати приватні уроки, а навесні 1907 року повернулась до Києва, де розпочала навчання в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка (клас професора Марії Зотової).
1908 року відбувся її дебют на сцені Київської опери ще в роки навчання. Олену та її сестру Катерину до цього успіху готував особисто великий композитор і педагог Микола Віталійович Лисенко.
Згодом разом з А. Спасовською і Ю. Лозинською знову виступила на сцені уславленого театру і отримала гарну пресу.
В рецензії на постановку школи Миколи Лисенка газета «Рада» писала 17 січня 1911 року: «Майже готові до сцени А. Спасовська, Ю. Лозинська, О. Шехоніна… Учениця Шехоніна дуже розумно провела сцену Марфи в 4-й дії „Царевої нареченої“: вона уміло володіє своїм невеличким, але приємним голосом (ліричне сопрано) й дуже вільно почувала себе на сцені».
З 1912 року Олена почала постійні виступи в Київській опері. Репертуар її мав широкий діапазон — від драматичних партій Аїди, Лізи і Недди до ліричних — Маргарити та ін.[1]
Ще під час навчання в консерваторії познайомилась з архітектором Миколою Шехоніним, а 1909 року талановитого уродженця Санкт-Петербурга привело до Києва глибоке почуття до Олени і 1909 року вони повінчались і здійснили весільну подорож до Парижа. 1910 року у них народився син Сергій.
Щасливе подружжя понад 30 років прожило в Києві у будинку на розі вулиць Золотоворітської і Володимирської. Родина Шехоніних товаришувала з народним артистом Михайлом Донцем та його дружиною — оперною співачкою Марією Донець-Тессейр, теж випускницею школи Лисенка і солісткою Київської опери. У будинку Донців «утворився самобутній мистецький центр, де панували музи та інтелект, де гостями бували видатні постаті того часу — від митців до урядовців».[2][3]
Під час німецької окупації Олена з сім'єю залишалась у Києві, де пережила голод і поневіряння.
Еміграція
1943 року з чоловіком, сином і невісткою Олександрою виїхала спершу до Австрії, а згодом до Північної Італії. Її чоловік заробляв там, пишучи картини на продаж, був членом товариств акварелістів Австрії та Італії.
Навесні 1948 року родина Шехоніних перебралась до Аргентини. Чоловік і син, який 1937 року закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, почали працювати в будівельних компаніях Буенос-Айреса.
Переживши свого чоловіка Олена Василівна пішла з життя 1979 року, похована на Британському кладовищі в Буенос-Айресі, покоїться під тією ж стелою з білим православним хрестом, що і її чоловік. Там же поховані її син Сергій (1910—1990) і невістка Олександра (1912—2002).
Онука Олени Василівни — Марія Шехоніна-Бош свято береже пам'ять про своїх рідних.
Український краєзнавець Дмитро Малаков написав про Шехоніних монографію «Архітектор Шехонін. Три епохи» (2017).
Примітки
Джерела
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.