Чернігівські князі

Князь Чернігівський — спадковий титул правлячих осіб Чернігова і Чернігівського князівства.

Див. також: Чернігівський

Герб Чернігівського князівства

Історія

Чернігівський стіл вважався другим за престижністю князівським столом Київської Русі після київського. На ньому зазвичай сидів князь, другий за старшинством серед Рюриковичів згідно зі спадковим правом Русі. За розмірами ж Чернігів тих часів практично не поступався Києву.

Чернігівське князівство утворилося 1023 або 1024 року, коли тмутараканський князь Мстислав Володимирович зайняв Чернігів. Тоді ж Мстислав спробував заволодіти Києвом, але поміркувавши вирішив укласти мир з Ярославом Мудрим. За договором 1026 року Руська земля була розділена Дніпром на дві частини: правобережжя належало київському князю, а лівобережжя — чернігівському. Мстислав помер бездітним, тому Чернігів знову перейшов у підпорядкування Києву. Проте Ярослав Мудрий, незадовго до смерті роздаючи уділи синам своїм, знову виділив Чернігів в окреме князівство. Дісталося воно Святославу, з якого і пішов рід чернігівських князів. Від двох синів Святослава Ярославича — Давида і Олега — пішли дві гілки чернігівських князів, Давидовичі і Ольговичі. У XI–XII ст. представники цих родів претендували на лідерство серед Рюриковичів і брали участь у міжусобній боротьбі за Київський великий стіл. Старша гілка, Давидовичі, обірвалася у 1166 р. Молодша, Ольговичі, розділилася ще на дві: нащадків Всеволода і Святослава.

До початку XIII ст. Чернігівське князівство займало велику територію, в основному, на лівому березі Дніпра. Його володіння простягалися далеко на північний схід аж до Мурома і Рязані і на південний схід до Великого степу. Крім Чернігова на території князівства були такі великі міста як Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Путивль, Курськ, Любеч, Глухів, Бохмач, Чечерськ і Гомель.

1239 року Чернігів був розорений монголо-татарами. Після загибелі князя Михайла Всеволодовича 1245 року Чернігівське князівство розпалося на окремі уділи: Брянський, Новосільскій, Карачевський і Таруський. Розорений татарами Чернігів вже не міг виконувати функції стольного міста, і княжий стіл був перенесений у Брянськ, а місцеві правителі стали носити титул: князів брянських і великих князів чернігівських. У XIV ст. продовжилось дроблення Чернігово-Сіверських земель на ще дрібніші уділи.

1357 року Брянськ був звільнений від монголів литовським князем Ольгердом. Брянське князівство ще деякий час зберігало автономію у складі Великого князівства Литовського і Руського. Останнім «князем Брянським і великим князем Чернігівським» був Роман Михайлович, вбитий в 1401 р. під час повстання в Смоленську.

Протягом XIV ст. були ліквідовані й інші уділи Чернігівського князівства, а їх правителі стали звичайними служивими князями великого князя Литовського. У середині XV ст. окремі колишні чернігівські землі були надані «на годування» князям, які втекли до Литви з Москви.

1500 року ці князі та їх нащадки, вчинивши державну зраду, переходять на державну службу до московського князя Івана ІІІ, що спровокувало чергову Московсько-Литовську війну. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави. Там нащадки цих удільних князів теж були простими служивими князями.

Чернігівські князі

Чернігівські князі
Князь	Роки	Примітки
Мстислав I Хоробрий	1024 — 1036
Святослав I Ярославич	1054 — 1073
Всеволод I Ярославич	1073 — 1076
Володимир I Мономах	1076 — 1077
Борис Вячеславич	1077
Всеволод I Ярославич	1077 — 1078	Вдруге
Олег I Гореславич	1078[1]
Володимир I Мономах	1078 — 1094[2]	Вдруге
Олег I Гореславич	1094 — 1097	Вдруге
Давид Святославич	1097[3] — 1123
Ярослав I Святославич	1123 — 1127[4]
Всеволод II Олегович	1127 — 1139
Володимир II Давидович	1139 — 1151
Ізяслав Давидович	1151[5] — 1154[6]
Святослав II Ольгович	1154 — 1155[7]
Ізяслав Давидович	1155 — 1157	Вдруге
Святослав II Ольгович	1157 — 1164[8]	Вдруге
Святослав III Всеволодич	1164 — 1177[9]
Ярослав II Всеволодич	1177 — 1198[10]
Ігор Святославич	1198 — 1202[11]
Олег II	1202 — 1204[12]	Під сумнівом
Всеволод III Чермний	1204 — 1206[13]
Рюрик Ростиславич	1210 — 1214[14]
Всеволод III Чермний	1214 — 1215	Вдруге
Гліб Святославич	1215 — 1219[15]
Мстислав II Святославич	1219 — 1224[16]
Михайло Всеволодович	1224 — 1226[17]
Олег III Курський	1226
Михайло Всеволодович	1226 — 1234	Вдруге
Мстислав III Глібович	1234[18] — 1239
Михайло Всеволодович	1239	Втретє
Ростислав Михайлович	1240 — 1241[19]
Михайло Всеволодович	1241 — 1245	Вчетверте
Андрій Мстиславич	1245 — 1246
Андрій Всеволодович	1246 — 1263
Роман I Старий	1263 — 1288[20]
Олег IV Романович	1291 — 1292[21]
Василь I Михайлович	1303 — 1309
Святослав IV Глібович	1309 — 1310
Василь I Михайлович	1311 — 1314	Вдруге
Дмитро Олександрович	1314 — 1333	? Дмитро Романович
Гліб II	1333 — 1340
Дмитро Романович	1340 — 1350
Ольгерд Гедиминович	?1350
Дмитро Романович	1350 — 1356
Василь II Іванович	1356	? Василь Романович
Роман II Михайлович	1356
Дмитро III Ольгердович	?1356 — 1386
Роман II Михайлович	1361 — 1401[22]
Костянтин Ольгердович	? — ?
Свидригайло Ольгердович	1408 — 1430
Семен Можайський	1496 — ?	князь-емігрант з Московії

Примітки

1. або 1077 р.
2. Філарет (Гумілевський) об'єднує дати княжіння Мономаха як 1078 — 1094 рр. Такої ж точки зору дотримуються і деякі сучасні дослідники.
3. Київський дослідник А. Р. Гущин називає 1096 р. початком князювання Давида Святославича у Чернігові.
4. На думку іншої частини істориків — 1126 р.
5. За Любецьким синодиком (1151)
6. Філарет (Гумілевський) узагальнює дати князювання: 1154 — 1158 рр. А. Р. Гуїцин взагалі ділить їх на два етапи: 1154 — 1155 рр. і 1155 — 1157 рр.
7. А. Р. Гущин вважає, що вперше Святослав (Микола) Ольгович сів на чернігівський стіл 1154 −1155 рр., а вдруге — з 1157 до 1164 р. На думку ж Філарета (Гумілевського), у період з 1158 до 1165 р. у Чернігові на княжому троні сидів інший Ольгович — Святослав (Костянтин).
8. Войтович 2000.
9. На думку А. Р. Гущина, великий князь Святослав Всеволодович княжив у Чернігові з 1164 До 1177 р. А у О. Яригіна читаємо: «Святослав княжил в Чернигове с 1173 г, до 1181 г., уходя несколько раз на Киевский престол и вновь возвращаясь в Чернигов. Надо полагать, что в то время, когда Святослав княжил в Киеве, его замещал в Чернигове Олег Святославич до своей смерти (1180 г.)». (С. 95).
10. Посилаючись на Лаврентіївський літопис, Р. В. Зотов називає іншу дату смерті Ярослава Всеволодовича — 1200 р.
11. ймовірніше за все, княжив у Чернігові з 1198 до 1202 р. Лише один Іпатіївський літопис сповіщає, що він княжив після Ярослава Всеволодовича. Р. В. Зотов зазначає, що інші літописи замовчують цей факт, хоча у деяких з них є повідомлення про смерть князя Чернігівського Ігоря Святославича 1202 р. Р. В. Зотов наголошує на тому, що Лаврентіївський літопис, згадуючи про смерть Ігоря у 1202 р., не називає його по батькові. А в «Історії» М. Татищева відсутні дані про княжіння Ігоря Святославича в Чернігові.
12. Міг княжити у Чернігові за умови, що Ярослав Всеволодович та Ігор Святославич дійсно обіймали чернігівський княжий стіл з 1198 до 1202 р. Хоча достеменно відомо, що Олег Святославич помер 1204 р. чернігівським князем. А. Р. Гущин згадує його під іменем Олег-Феодосій Святославич-Михайлович. Дати його княжіння, на думку дослідника, — 1202 — 1204
13. Філарет (Гумілевський) називає іншу дату княжіння Всеволода Святославича: 1202 — 1210 рр. На думку А. Р. Гущина, то були 1204 — 1211
14. за Любецьким синодиком княжив у Чернігові з 1210 до 1214 р. Філарет (Гумілевський) називає цього князя Рюриком Ростиславичем, а термін, коли він обіймав чернігівський стіл — І210 — 1215 рр. А. Р. Гущин дає йому таке ім'я: Рюрик-Василій Ростиславич-Мнхайлович. Як на нього, цей князь управляв Чернігівським князівством з 1211 до 1212 р.
15. А. Р. Гущин переконаний, що Гліб Святославич правив в 1212 — 1214 рр.
16. А. Р. Гущин не погоджується із Любецьким синодиком, і вважає, що Мстислав-Пантелеймон Святославич княжив у Чернігові 1214 — 1223 рр.
17. А. Р. Гущин схильний до того, що Михайло Всеволодович княжив у Чернігові тричі. Вперше — за період 1223 — 1235 рр. Вдруге — з 1226 до 1235 р. У 1235 р. зайняв Галич, а потім сів у Києві. У 1240 р. втретє обійняв княжий стіл у Чернігові, але незабаром рушив, в Угорщину.
18. На думку А. Р. Гущина, — 1235 — 1239 рр.
19. у 1240 р. направлений батьком з Києва до Чернігова, але, ймовірно, був тут нетривалий час, бо 1241 р. вже діяв на Галицькій землі.
20. з 1263 до 1285 рр. — за Любецьким синодиком. Філарет (Гумілевський) називає інший час: 1261 — 1286 рр
21. за Любецьким синодиком княжив у Чернігові наприкінці XIII ст. Філарет (Гумілевський) конкретизує роки княжіння: 1291 — 1292 рр.
22. Філарет (Гумілевський) дає конкретні роки княжіння Романа Михайловича (на відміну від Любецького синодика) — 1361—1401 рр

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Л.Войтович. Князівські династії Східної Європи [Архівовано 7 Грудня 2009 у Wayback Machine.]
• Все монархии мира
• Головко О. Б. Титулатура носіїв державної влади на Русі в контексті середньовічних імперських доктрин [Архівовано 9 Січня 2010 у Wayback Machine.]
• Україна: литовська доба 1320—1569. Русіна О., Сварник І., Войтович Л. та ін. — К.:Балтія-друк, 2011. — 176 с.