Сянік
місто та міська ґміна Польщі З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Сянік, або Сянок (пол. Sanok; Królewskie Wolne Miasto Sanok[6], лат. Sanocum, їд. סאניק, Sonik) — Долинянське місто в Низькому Бескиді, на сході краю Горлицько-Сяноцької улоговини, над річкою Сян; осередок східної Лемківщини, нині адміністративний центр Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі. 40633 мешканців (2013). Розташований на перехресті шляхів з Перемишля через Лупківський перевал на Закарпаття й Угорщину та на захід через Коросно до Польщі, Сянік був княжим градом і боронив шлях на Угорщину.
| Сянік Сянок пол. Sanok | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 Сянок | |||||
 | |||||
| Основні дані | |||||
| 49°33′ пн. ш. 22°13′ сх. д. | |||||
| Країна |
 Польща | ||||
| Регіон |
 Підкарпатське воєводство | ||||
| Столиця для | Сяніцький повіт і Сяноцький повіт | ||||
| Засновано | 12 століття | ||||
| Магдебурзьке право | 1339 | ||||
| Площа | 38,08 км² | ||||
| Населення | ▼ 37 113 (01.01.2020) | ||||
| · густота | 1030 (2008[1]) осіб/км² | ||||
| Агломерація | 100 000 | ||||
| Висота НРМ | 360 м | ||||
| Міста-побратими | Райнгайм, Дєндєш, Естерсунд, Кам'янець-Подільський[2], Дрогобич (2007)[3], Гуменне (27 жовтня 1997)[4], Сестас[5] | ||||
| Телефонний код | (48) 13 | ||||
| Часовий пояс | UTC+1 і UTC+2 | ||||
| Номери автомобілів | RSA | ||||
| GeoNames | 759591 | ||||
| OSM | ↑2658687 ·R (Сяноцький повіт) | ||||
| SIMC | 0953510 | ||||
| Поштові індекси | від 38-500 | ||||
| Міська влада | |||||
| Вебсайт | um.sanok.pl | ||||
| Мапа | |||||
 | |||||
|
| |||||
|
| |||||
 СянікСянок у Вікісховищі | |||||
Орест Друль стверджує, що «найадекватнішою формою назви давнього княжого міста було би Ся́нок, Сяно́ку, Сяно́ка, Сяно́ці, але — враховуючи поширення псевдоукраїнізованої форми Сянік — нормативно можна зберегти два варіанти написання і наголошування».[7]
У складі Київської Русі та Галицько-Волинської держави
.jpg)
Історія виникнення міста як і всього регіону в долітописний період залишається невідомою. У IX столітті місцеве плем'я хорватів брало участь у поході київського князя Олега на Константинополь. Згодом, коло 970 року регіон, ймовірно потрапив у орбіту впливів ранньо-польської держави Мєшка І, а у 981 році, увійшов до складу Київської держави після походу князя Володимира «до ляхів».
Перша згадка про місто від 1150 року міститься в Іпатіївському літописі: «Король же прошедъ Гору и взѧ Санокъ городъ и посадника его ꙗша и села оу Перемъıшлѧ многа взѧ». Згадується також у Суздальському літописі під 1152 роком та у Галицько-Волинському літописі в 1202 та 1231 роках.
Археологічні дослідження на сяноцькому замчищі та пагорбі «Городище» (тепер «Файка») не тільки підтверджують літописні дані, але й пересувають дату виникнення міста аж у IX століття. Розкопки виявили залишки двох православних церков, цвинтаря, прикрас і хрестів-енколпіонів київського типу, печаток великого князя київського Рюрика Ростиславовича.
Результати досліджень свідчать, що після монголо-татарської навали 1240 року міський центр був перенесений дещо на південь, де нині розташований замок. Тут було побудоване нове місто, права й привілеї якого підтвердив Юрій II (Болеслав Тройденович), князь галицько-волинський. Про давньоруську катедральну Свято-Духівську церкву на замку відомо із шематизму 1837 року. У ньому сказано, що Святодухівська церква, збудована руським князем Суаровим (ймовірно перекручена назва якогось із Перемиських або Галицьких князів) у 1550 році, була перенесена урядовим розпорядженням до міських мурів, де вона простояла що 1789 року.[8] До княжої епохи відноситься також церква св. Димитрія, що розташовувалась на Замку, орієнтовно із середини XIII століття, і була розібрана у 1550 році.[9]
Магдебурзьке (тевтонське) право
У 1339 році руський король Юрій II надав у Володимирі на Волині грамоту місту Сяноку, за якою воно отримало магдебурзьке право (історично одне з перших українських міст, які отримали його) і стало чималим торгово-ремісничим осередком. Також цією грамотою дідичним війтом ставав Бартек (Бартко) із Сандомира. Нову міську «осаду» (громаду) в Сяноку засновували біля старої, її мешканцями мали бути насамперед іноземні колоністи — німці, поляки, угорці (чи німці з Угорщини), русини. Стара міська громада керувалась у своїм житті надалі руським правом. Свідками у грамоті були записані два війти: Альберт de Bochnia і Бартоломей de Warssov — найправдоподібніше, місцеві війти з Королівства Русі[10].
Після смерті Юрія II в 1340 році й до 1345 року Сянік, як і вся Перемишльська земля, входив до складу Галицько-Волинського князівства (Руського Королівства) під управлінням Дмитра Дедька.
У складі Польщі
У 1344—1345 рр. польський король Казимир ІІІ захопив Сянік і Сяноцьку землю і включив їх до складу Польщі. Археологічні знахідки значної кількості арбалетних стріл XIV століття, на думки вчених, можуть свідчити про битву переважаючих сил польського короля з захисниками Сяніка.[11]
Міські права були підтверджені Казимиром ІІІ у 1366 році. Сянік став центром Сяноцької землі, яка входила до складу Руського воєводства Королівства Польського у 1434–1569 роках, Корони Польської Речі Посполитої — у 1569–1772 роках.[12] (у складі Руського воєводства)[13]; з другої половини 16 століття занепадає.
.JPG)
1566 року в місті трапилася велика пожежа, вціліли замок, францисканський костел, 5 домів, горішнє передмістя.[14] 1612 року православні мешканці міста заборонили своєму наміснику о. Андрію виконувати розпорядження унійного єпископа Атанасія Крупецького. 1650 року старшина Сянока зачинила перед унійним єпископом двері, не дозволивши провести службу Божу.[15]
4 липня 1648 року, в рамках Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, озброєні загони мешканців сіл Полонної, Ославиці, Вислока та Височан здобули Сяніцький замок.[16] У 1668—1675 роках у Сяноці з перервами жив перемиський православний єпископ Антоній Винницький (відтоді перемиські єпископи у своєму титулі вживали додаток «сяніцький»). Міська церква стала кафедральним храмом Перемишльської єпархії.[17]
У складі імперії Габсбургів
З 1772 року Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто королівства Галичини та Володимирії зі столицею у Львові. У середині ХІХ століття Сянік нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв'язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100.
У 1914 р. за москвофільство 27 жителів було заарештовано і вислано до Талергофа.
Відомий діяч Іван Макух як представник організації «Централя відбудови краю» (Краків) контролював у Сяноку відновлювальні роботи у 1917—18 роках.
3 березня 1918 року в місті (як майже в усіх галицьких містах) відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 14 000 осіб.[18]
Друга Польська Республіка
У ІІ Речі Посполитій (1918—1939) Сянок був центром повіту Львівського воєводства.
1 квітня 1931 р. до міста приєднане сусіднє село Посада Вільхівська[19].
Друга світова війна
Під час Другої світової війни в місті діяв Український допомоговий комітет[20]. Також діяло відділення Українбанку до 1944 року.
Полонізація
.jpg)
Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяніцького повіту, частково й околиці Сянока) полонізації[21]; у 1880 українці становили 18 %, 1900 — 13,5 %; національний склад населення на 1.01.1939 у тис. і % такий: українці — 1,8 (11,5 %, вони здебільша вживали польську мову), поляки — 8,7 (56 %), євреї — 5,1 (32,5 %). Проте Сянік був осередком життя Східної Лемківщини. Там і прізвища українських діячів; з 1930 у Сяніку діяв музей «Лемківщина», у 1936—1944 Сянік був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939—1944 (тоді кількість українців зросла до 3000), однак майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946—1947 роках.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[22][23]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 18884 | 3557 | 13453 | 1874 |
| Жінки | 20627 | 3399 | 12804 | 4424 |
| Разом | 39511 | 6956 | 26257 | 6298 |
Сучасний Сянік є промисловим містом. У місті розташовані завод з виробництва автобусів Autosan, підприємства харчової промисловості, ґумова та керамічна фабрики.
У Сяніку розташований регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), музей народного будівництва у Сяніку (пол. Muzeum Budownictwa Ludowego) скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Надсяння (чимало українського матеріалу також у періодиці музею «Materiały …», з 1969), заснований 1958.
У Сяноку діє православна церква (Собор Святої Трійці).
- Сяноцький замок (сучасна будівля споруджена в 1523—1548, реставрована 1672—1674 і 1952—1953). Нині в замку є експозиція карпатської ікони, де презентовано понад 220 ікон, переважно лемківських, та інші фонди.
- Костел і монастир францисканців (XVII—XIX століття).
- Собор Святої Трійці (1784—1789).
- Софія Гольшанська — королева Польщі, 4-а дружина короля Ягайла, часто проживала (після смерті чоловіка постійно) у місцевому замку.[24]
- Іскрицький Олександр — український адвокат у місті, посол до Галицького сейму у 1883 році.[25]
- Володимир Каранович — український лікар, доктор наук, громадсько-політичний діяч.
- Коковський Франц — український правник, письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч Сяноччини й Бережанщини. Один із організаторів таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна».
- Хом'як Михайло — український журналіст, юрист, громадський діяч в Галичині, Канаді; адвокат у місті.
- Олександр Волошинович — український громадський діяч, представник сяніцького осередку Руської народної ради
- Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
- Григорій Чайковський (1709—1757) — український художник.
- Мартин Мізерний (1910—1949) — український військовий діяч, з 1940 по 1942 рік був комендантом української допоміжної поліції в місті.
У місті помер український громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права) Антін Горбачевський[26].
Парламентські посли від Сяніцького повіту
- Лапичак Яцко — посол до Галицького сейму у 1861—1866 роках.[27]
- Жинчак Степан — посол до Галицького сейму у 1867—1869 роках.[28]
- Коциловський Петро — посол до Галицького сейму у 1870—1876 роках.[29]
Сяноцькі старости
- Ян Кобилянський (помер бл. 1441) — ловчий краківський, староста кам'янецький[30]
- Пйотр Кміта — сандомирський, краківський воєвода
- Пйотр Кміта[31]
- Єжи Авґуст Мнішек — краківський каштелян,[32] один з ініціаторів Барської конфедерації
Сяноцькі каштеляни
- Генріх Андреас Каменецький
- Анджей зі Жмигроду Стадніцький[31]
Поховані в Сяноку
- Горбачевський Антін Якович — український галицький громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права), співзасновник УНДП, посол до Галицького сейму, делегат Національної Ради ЗУНР.
Площа Ринок
Собор Святої Трійці
Костел і монастир отців францисканів
Інтер'єр православного собору Святої Трійці
Вигляд на Сянік та Сян із Білої Гори
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
