Loading AI tools
германо-скандинавська міфологія З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Скандинавська міфологія, особливо в Західній Європі, є однією з найвідоміших міфологій, поряд з грецькою, римською, єгипетською та германською міфологією.[1] Скандинавська міфологія є частиною останньої; вона значною мірою поділяє тих самих богів і героїв. Однак вона вважається провідним прикладом для всієї давнішої міфології північної частини Європи (на відміну від романізованої південної частини). Для цього є дві причини:
Вплив цієї міфології все ще помітний у більшості сусідніх зі Скандинавією регіонах, зокрема в балто—слов'янській міфології. Ми асоціюємо скандинавську міфологію з норвежцями або вікінгами, колишніми мешканцями скандинавських країн, але міфи та саги існували задовго до них і частково прийшли з навколишніх країн, таких як сучасна Німеччина. На думку таких авторів, як Ян де Вріс, існують навіть індоєвропейські сліди та паралелі з елементами індійської міфології в цій дуже давній традиції усного оповідання, яка зрештою була частково записана в «Едді».[2] Деякі історики припускають, що це можна простежити до ще давнішої індоєвропейської міфології.[3][4][5]
Поль-Анрі Малле (фр. Paul Henri Mallet) у своїй праці «Пам'ятки кельтської і особливо давньої скандинавської міфології та поезії» (фр. Monuments de la mythologie et de la poésie des Celtes et particulièrement des anciens Scandinaves) (1756) вперше опублікував переклади «Едд». Першими науковими дослідженнями германської міфології були «Німецька міфологія» (нім. Deutsche Mythologie) (1835) Якоба Грімма та «Міф про Тора» (нім. Der Mythus von Tho) (1836) Людвіга Уланда. Робота Грімма мала найбільший вплив, і відтоді дослідження германської міфології продовжується. Він прагнув зосередитися переважно на міфології континентальних германців, але не міг нехтувати скандинавськими текстами, і його праця залишається однією з найповніших презентацій германської міфологічної літератури та фольклору, хоча вона не включає археологічні матеріали.
У другій половині 19 століття виникла школа порівняльної міфології на чолі з Елвіном Бойдом Куном та Максом Мюллером. Ця школа намагалася реконструювати індогерманську та прагерманську релігію, але вона була схильна до поспішних висновків. За цим рушили дослідження сучасних традиційних звичаїв для інтерпретації германської міфології, зокрема, праця Вільгельма Маннгардта «Wald- und Feldkulte» (1875). Ці інтерпретації продовжувалися до середини 20-го століття, включаючи роботу Джеймса Джорджа Фрейзера «Золота гілка» (1911-1935).
Наприкінці 19 століття цією міфологією зацікавились і філологи. Софус Буґґе[en] заперечував скандинавські міфи, вважаючи їх виключно християнськими та класичними. Хоча більшість його теорій сьогодні вже не приймаються, він започаткував критичне вивчення міфологічних текстів, яке тривало протягом усього 20-го століття. Ежен Могк (фр. Eugène Mogk) ставив під сумнів достовірність «Едди» Сноррі, вважаючи, що більшість міфів, викладених у ній, є вигадками автора. Хоча ці зауваження все ще актуальні в тому сенсі, що «Едда» дійсно є насамперед літературним твором, Сноррі все ще вважається серйозним упорядником, який загалом заслуговує на довіру.
У 20 столітті Магнус Ольсен (нім. Magnus Olsen) ввів топоніміку як нове джерело для вивчення германської міфології, а Ф. Р. Шредер (нім. F. R. Shröder) поширив порівняльну міфологію на негерманські релігії. Цим шляхом пішов Жорж Дюмезіл, який зосередився на порівнянні скандинавської міфології насамперед з іншими індоєвропейськими міфологіями. Він також вивчав доісторичну соціологію протоіндоєвропейців, представивши свою теорію тристоронніх функцій (теоретично розроблену з 1920-х років). Внесок Яна де Вріса у вивчення скандинавської міфології також є значним. Його «Altgermanische Religionsgeschichte» (вперше опублікована в 1935 році і кілька разів переглянута з урахуванням досягнень науки) вважається обширним і досі актуальним дослідженням.
У 21 столітті авторка Аурелія Петрі (фр. Aurelia Petri) намагається по-новому підійти до скандинавських міфологічних поем, розглядаючи їх як духовний шлях. Її праця «Духовність скандинавських народів, пов'язана з езирським вогнищем» (фр. L'Enclos des Ases Spiritualité des Peuples Nordiques) (вперше опублікована у 2017 році) пропонує оригінальне дослідження давніх текстів.
На початку всесвіт був поділений на дві частини, розділені великою прірвою, Гіннунгагап (позіхаюча порожнеча). З одного боку було світло і тепло, а перша частина складалася з вогню і була населена вогняними велетнями. Це царство називалося Муспельхейм, а його ватажком був Суртур (Чорний).
По той бік була холодна, туманна темрява, оскільки протилежна сторона складалася з льоду і морозу. Ця місцевість називалася Ніфлхайм. У цьому крижаному царстві жила первісна корова на ім'я Аудхумбла. Вона постійно лизала лід, який був її джерелом їжі. Злизуючи лід, вона звільняла крижаного велетня Іміра, який також харчувався від Аудхумбли, а саме її молоком. Якщо йому хотілося чогось гострішого, він підходив до краю прірви, піднімав руку так, щоб на ній висіла сажа з вогняного світу, і злизував її.
Так само Аудхумбла злизав з льоду й іншого велетня, Бурі. Цей первісний велетень є предком усіх велетнів і богів. Від нього також походить велетень Борр, який з велетнею Бестлою мав трьох синів: Одін, Вілі та Ве. Вони є першими трьома богами. Ці три сини Борра вбили Іміра, який перетворився на гігантську рослину, бо затуляв світло. Три брати забрали Іміра до первісної порожнечі і створили з його тіла світ, яким ми його знаємо. Його життєва сила (або кров) стала озерами і морями, земля постала з його плоті, а гори — з його кісток. Каміння і скелі утворилися з його зубів і уламків кісток. Його кров (море) скріпила світ. Три брати взяли його череп і зробили з нього небесну твердь. Його встановили над світом, і він освітлювався небесними світилами.
Люди були створені з дерева, яке сини Борра знайшли на березі моря. Вони були бездиханними, тому Одін дав їм дихання, життя і мову. Вілі дав їм свідомість і рухливість, а Ве — зовнішність і слух. Три боги також дали їм одяг та імена: Аск та Ембла. Аск був чоловіком, а Ембла — жінкою. Від них пішов рід людський.
Біфрост, веселка, — це міст, який створили боги. Він веде до неба і складається з полум'я. З цієї причини боги їздять по ньому на конях, окрім Тора: він мусить іти пішки, бо втратив свого коня. Тому він також повинен пройти через дві річки, щоб охолодити ноги перед тим, як потрапити на небо. Лише аси мають потрапити на небо, бо там, біля підніжжя Іґґдрасіля, вони мають вершити правосуддя біля колодязя Урд.
Іґґдрасіл — священне світове дерево: його гілки простягаються по всьому небу і за його межі. Тримають його на ногах три корені, лише один з яких спирається на світ. Це дерево життя населяють різноманітні магічні істоти, зокрема ельфи та дракони.
Боги створили послідовно дев'ять світів:
Взаємозв'язок світів уявляється у вигляді дерева Іґґдрасіл, в якому різні світи мають своє місце у просторі та часі. Зрештою, цей взаємозв'язок буде втрачено (у Раґнароці, одразу після часу Фімбульветра). Але потім він відновиться з новим світом.
Боги поділяються на два роди: Асів (і Асиньйор) та Вани (Ванірів). Цей поділ стався, коли Одін, Вілі та Ве розійшлися різними шляхами. Вілі та Ве були задоволені творінням і хотіли мандрувати ним, проте Одін виявляє незгоду. Так з'явилися аси, послідовники Одіна, і ваніри, послідовники Вілі та Ве.
Існують також певні інші типи богів або сутностей. Наприклад, є Норни (богині долі), які прядуть павутину життя. Кожна нитка представляє чиєсь життя.
Валькірії утворюють інший тип. Вони є посланцями Одіна (іноді також вважаються його дочками). Вони служать Героям, які живуть у Вальгаллі. Це богині війни, які роз'їжджали на своїх колісницях під час битв, закликаючи воїнів.
| Скандинавська міфологія | Германська міфологія |
|---|---|
| Фрея (Фрьоя, Фрея) | Фрія |
| Фрейр (Фрей) | Фро |
| Фрігг | Фрія |
| Локі | Логе (Логен) |
| Нйорд | |
| Один | Водан (Воден) |
| Тор | Донар |
| Тір | Тіваз |
Асатру та одінізм — це сучасні форми поклоніння божествам, засновані на норвезько-германській культурі та міфології. Ця релігія є формою язичництва, але ідею повернення до своїх нордичних коренів можна знайти в різних групах, від лівих і нью-ейдж до неонацистських угруповань. Асатру та інші форми скандинавського язичництва можна знайти в Скандинавії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Англії та Північній Америці, серед інших місць.
Поклоніння скандинавським богам були різноманітними. Великі статуї Тора, Одіна і Фрейра стояли у дивовижному храмі в Упсалі, Швеція, де також приносили людські жертви. У менших храмах жерці приносили жертви, особливо Тору і Фрейру. Пошану виявляли і менш драматичними способами: жертвоприношення робили священним лісам, скелям чи камінню, які вважалися оселями богів-охоронців. Ці жертвоприношення зазвичай складалися з їжі. Прості вівтарі, складені з каміння, також будували на відкритому повітрі. Храми часто були досить простими. Люди також обирали природні священні місця, такі як Хельгафелл (Свята гора) у Західній Ісландії. Торольф Мостур-Борода, побожний послідовник Тора, говорив, що ця гора настільки священна, що ніхто не може дивитися на неї невмитим і жодна жива істота не постраждає там. Той же Торольф дотримувався поширеного звичаю, викидаючи дерев'яні стійки свого високого сидіння за борт, коли його корабель наближався до Ірландії. Таким чином Тор міг привести його до місця, яке стане його домівкою. Торольф вважав це місце, вказане Тором, священним, і нікому не дозволялося оскверняти його кров'ю. Також відомо, що в Німеччині є село Вольфгангель, назване на честь захисної руни, а в Бельгії, поблизу Дінанта, є сади Фрейр, названі на честь скандинавського бога.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
