Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Саврома́ти (дав.-гр. Σαυροςτμμά) — кочові племена, які жили в VII—IV ст. ст. до н. е. в задонських і поволзько-уральських степах, близькі походженням, культурою і мовою до скіфів і саків.
| Савромати |
Вперше про савроматів написав Геродот (V ст. до н. е.), який розміщував їх на схід від Танаїсу, тобто, за Доном.[1] Північними сусідами савроматів були будини, східними — ісседони. Також Геродот відзначав високий статус жінок-воїнів у савроматському суспільстві, що відображає переказ про походження савроматів від скіфів та амазонок.[2]
За Геродотом, савромати брали участь у передньоазіатських походах скіфів (VII ст.) та були їхніми союзниками у війні з перським царем Дарієм I (514 або 513 pp. до н. е.).[3]
Нащадками савроматів вважають сіраків. Із III ст. до н. е. пам'ятки савроматів не відомі.[3]
На думку філологів, слово «савромат» походить від давньоіранського «саоромант», що означає «оперезаний мечем» або «той, хто носить меч»[3].
Густинський літопис (поч. XVII ст.) на с. 24 подає наступну версію:
| Греки їх за тиранство савроматами називали, тобто родом з єхидними очима, бо Σαυρος значить «єхидна», а τμμά — «око».[4] |
Відповідно, назву «Σαυροςτμμά» можна інтерпретувати як «єхидні, підлі, лукаві»[джерело не вказане 1058 днів].
У IV—II ст. до н. е. античні автори розрізняли сарматів і савроматів,[2] однак, вже древні римляни почали ототожнювати їх, зокрема, Пліній Старший у I ст. н. е. писав:
| ...там живуть, грецькою, савромати, яких римляни називають – сармати... |
після чого ці дві назви надовго стають синонімами спочатку в античних джерелах, а потім і в багатьох працях новітніх істориків, зокрема, і українських.[5]
У 20-х роках XX ст. російський історик Пауль Рау[6] виділив савроматські пам'ятники в Нижньому Поволжі і побачив їх схожість з одночасними пам'ятниками Південного Приуралля. Цю ідею розвинув професор історії Борис Граков, який об'єднав нижньоволзькі та південноуральські пам'ятники в єдину савроматську археологічну культуру (рос. Савроматская археологическая культура), де, на його думку, савромати — це просто перший етап цієї культури, а сармати — наступний.[7][8]
Відтоді у Радянському союзі назви «сармати» і «савромати» почали вважатися тотожними і саме ця точка зору відображена у радянських енциклопедіях[1] — її обстоювала «московська школа» істориків на чолі з Борисом Граковим.[5]
Російська історіографія XXI ст. розвинула гіпотезу савроматської суперкультури і тепер всю величезну територію від Нижнього Дунаю до Монголії для VII—III ст. до н. е. позначає як «Скіфо-сибірський світ»,[8][9] ці ідеї лишаються панівними в Росії й понині.[5]
В 1910-1920-х роках, російський історик-емігрант, професор Михайло Ростовцев (1870—1952), опираючись на археологічні дані, висловив і далі обстоював гіпотезу, що ці назви стосувалися різних народів. Він запропонував розділити культуру Поволжя, Приуралля і Дону на два періоди: савроматську (VI—III ст. до н. е.) і сарматську (починаючи з II ст. до н. е.), які він розрізняв за поховальним обрядом:[5]
Зрештою, ці ідеї були не прийняті в Радянському Союзі: Граков критикував Ростовцева у своїх статтях,[7] а самого Ростовцева у 1928 виключили з Академії наук СРСР і лише у 1990 році поновили посмертно.[10]
Розділити «савроматську археологічну культуру» пропонували радянські вчені Б. Ф. Желєзчіков[ru] та А. Х. Пшеничнюк[ru], щоб виокремити з неї південноуральські пам'ятки в самостійну археологічну культуру.[11]
У 80-90-х рр. російський археолог та доктор історичних наук М. А. Очир-Горяєва, у своїх роботах наполягала, що археологічні пам'ятки Нижнього Поволжя за багатьма ознаками похоронного обряду і матеріальної культури істотно відрізняються від південноуральських і різниця між ними має фіксуватися на рівні міжкультурних відмінностей. Окрім того, дослідниця вважала за неможливе ототожнювати пам'ятники VI—IV ст. до н. е. міжріччя Дону і Волги та Нижнього Поволжя з савроматами, запропонувавши шукати їх території у безпосередній близькості до Приазов'я та Нижнього Дону.[11]
Український доктор історичних наук Симоненко Олександр підтримує гіпотезу Ростовцева, опираючись на результати останніх археологічних досліджень:
При чому, за V-ІІІ ст. до н. е. подібних знахідок немає. Савроматські пам'ятки, наприклад, кераміка, у II ст. до н. е. все ще зустрічаються на Дону, але вчений пояснює це тим, що нащадків савроматів ніхто не вбивав, а вони поступово асимілювалися і розчинилися серед новоприбулих сарматів.[5]
До Геродота етнонім «савромати» не зустрічається у творах античних авторів. Його попередник, Гекатей Мілетський, у своїй книзі «Землеопис» (злам VI—V ст. до н. е.), яка дійшла до нас лише окремими цитатами у пізніших творах інших авторів, подає докладну характеристику «країни скіфів» та етнокарту племен, що мешкали «в Європі» і «біля Кавказу», з яких виділяв «скіфські»: меланхленів, міргетів, ідів, дандаріїв, типанісів, іксибатів, іамів.[12] Савромати в цьому переліку не згадуються.[13]
«Батько історії» під час своєї мандрівки у Північному Причорномор'ї приблизно у 450 р. до н. е. першим описав землі савроматів:
| За річкою Танаїс (Дон) закінчується Скіфія і починаються землі сарматів, що тягнуться на північ на п'ятнадцять днів шляху, на яких не росте жодних дерев, ні диких, ні насаджених.[14] |
Також Геродот записав легенду про походження савроматів від скіфів і амазонок:[13][15]
| Коли елліни билися з амазонками, тоді, кажуть, елліни після перемоги на Термодонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопили, але у відкритому морі амазонки, напали на еллінів і перебили [всіх] чоловіків. Однак амазонки не були знайомі з мореплавством і не вміли поводитися з кермом, вітрилами та веслами. Після вбивства чоловіків, вони віддалися на волю хвиль і вітру, поки не пристали до Кремнів у землях скіфів, що на озері Меотида. |
| Досягши землі, амазонки заволоділи табуном коней, які належали царським скіфам, і, роз'їжджаючи ними, грабували скіфську землю. Внаслідок грабунків розгорівся конфлікт зі скіфами, які тільки тоді усвідомили, що боролися з жінками, коли побачили трупи амазонок, що загинули у битві. Скіфи припинили воювати і наказали наймолодшим членам племені слідувати за прибульцями і робити все те, що робитимуть вони. Терпінням та хитрістю молоді скіфи зуміли поєднатися з амазонками. Жінки погодилися жити зі своїми чоловіками лише за умови, що вони не залишаться з іншими скіфами, а поїдуть займати інші землі. Так вони перейшли ріку Танаїс (Дон) і пройшли ще на відстань трьох днів шляху від Танаїсу на схід і три дні шляху на північ від Меотидського озера. Коли вони прибули в край, де вони й тепер мешкають, там і оселилися. |
Їх нащадків Геродот у своїй «Історії» називає савроматами (IV, 110—117).
Таким чином, Геродот генетично пов'язує савроматів зі скіфами, підкреслюючи це також зауваженням, що
| Савромати говорять скіфською мовою, але здавна спотвореною (IV, 117).[15] |
Ще він відзначає високий статус жінок
| ...жінки сав-роматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи і разом із своїми чоловіками і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки.[15] |
та їх войовничість
| Що ж до шлюбів, то ось у них так встановлено: жодна дівчина не виходить заміж, поки вона не вб'є якогось ворога. Буває так, що деякі з них помирають не одружені, якщо їм не довелося виконати це за звичаєм.[15] |
Давньогрецький історик Ефор (405—330 до н. е.), який багато подорожував, століттям пізніше теж підкреслює високе положення жінок і їх войовничість:
| Савромати … дружинам своїм у всьому коряться як господарю; дівчину не раніше видають заміж, ніж вона уб'є ворога.[7] |
Про появу савроматів на історичній арені пишуть ще два автори, які вже ототожнюють їх із сарматами.
Повідомлення Діодора Сицилійського (I ст. до н. е.) полягає в наступному: скіфськими царями, в результаті передньоазіатських походів, було переселено багато племен:[16]
| …а найважливіших було два: одне з Ассирії…інше з Мідії, що заснувалося біля річки Танаїс; ці переселенці називалися савроматами.[17] |
Схожу інформацію подає Пліній Старший (I ст. до н. е.):
| По річці Танаїс, що впадає в море двома гирлами, живуть сармати, за переказами нащадки мідян, також розділені на багато племен. Першими живуть савромати одружені, звані так тому, що походять від шлюбів з амазонками.[18] |
Поховання савроматів є колективними і являють собою великі квадратні могили, з дромосами-коридорами, які ведуть в могилу. Над могилами насипані кургани, самі поховання орієнтовані на захід.[5]
Масові археологічні пам'ятки савроматів не трапляються західніше Сіверського Дінця (притоку Дону). На території України лише одне поховання IV ст. до н. е. (c. Ушкалка Херсонської області) може бути визнане савроматським.[3]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
