Remove ads
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«СП Кобза (Україна-Канада)» (або УКСП «Кобза») — українсько-канадське спільне підприємство, яке спеціалізувалося на музичній діяльності, створене в Києві в грудні 1988 канадським бізнесменом Миколою Морозом (фірма «Ластівка») та головою Фонду культури Борисом Олійником. Активно діяло в 1988–96.
Ідея започаткування фірми виникла улітку 1988 року, коли Микола Мороз, перебуваючи в Україні побачив колосальні зміни в суспільстві. Вже у вересні 1988 інженер-будівник Микола Мороз поїхав разом з своїм підлеглим Віктором Мішаловим в Україну, щоб наладнати деякі проекти. Відповідних партнерів для створення спільного підприємства було знайдено на базі групи друзів Віктора Мішалова, який раніше вчився в Київській консерваторії; до групи ввійшли: Олег Репецький, Анатолій Калениченко, Тарас Мельник, Олександр Горностай та Ігор Ядловський (юрист). З Українським фондом культури був підписаний договір про створення спільного канадсько-українського підприємства для пропагування української музики й культури в світі.
Фольклорист Михайло Хай так описав значення цієї фірми:
«Кобза» була серйозним культурологічним синдикатом. Усі відділи мала з усіма типами культури, які тільки існують взагалі. Був відділ духовної музики, естрадної, фольклорної... Перша цифрова студія в Україні звукозапису. Перша! Канадієць-меценат Микола Мороз із Борисом Олійником зробили попервах історичну справу. Вони скористалися роками перед незалежністю тим, що я називаю «кравчуківським переляком». Бо тоді все йшло отако: «На великий палець»! |
Микола Мороз строго вимагав, щоб фірма була українсько-канадською, а не канадсько-радянською, — і щоб уся ділова документація велася українською мовою, що й викликало проблеми, оскільки ніхто в Торговельній палаті в Києві не володів українською мовою.
Микола Мороз говорив:
Я вперше відвідав Україну 1982 року. Після того їздив в Україну щороку, і було видно, що українська культура і, зокрема, музика перебувають під величезним тиском. У грудні 1988 року ми створили СП Кобза, це було результатом багатьох поїздок і величезних зусиль. Ми тиражували касети української музики, створили студію аудіо для запису, а в травні 1989 року перебрали керівництво першою Червоною Рутою |
.
В Україні: Роман Лунь, Віктор Женченко (від Фонду культури України), Ігор Ядловський (юрист), Олександр Мельник (звуко-інженер), Тарас Мельник, Олександр Горностай, Д-р Анатолій Калиниченко, Михайло Хай, Володимир Осадчий, Володимир Гончаренко, Анатолій Носенко, Р. Дутко, Б. Сюта, М. Юрченко, Б. Куць, В. Лещенко.
В Торонто: д-р Марко Стех, д-р Віктор Мішалов, Тамара Ландинес, д-р Богдан Клід (підготовка до 1-ї Червоної Рути), Маруся Наумчук-Мороз, Люся Тимошенко.
Михайло Хай очолював відділ дослідів і збірки фольклору на аудіо- та відеоносіях, провадив експедиції по різних регіонах України. Серію записів автентичного фольклору було зроблено та видано з метою популяризації автентичного фольклору, — замість сценічних, опрацьованих зразків, — а також з метою зберегти останні зі зразків, які дійшли до нашого часу.
Організація першої Червоної Рути в Чернівцях в 1989 році.
Фестиваль «Червона Рута» в Чернівцях був запланований Міністерством культури України і очолений Комсомолом України але незабаром стало ясно що фонди ніякі не приділили для проведення фестивалю. Щоби уникнути провалу проєкту, у квітні 1989 головний директор фірми Кобзи Олег Репецький пропонував Миколі Морозу фінансово перебрати цей фестиваль через брак фондів у Комсомолу України.
Відбулися дві наради проводу СП Кобза з головою Комсомолу У., на яких Микола Мороз зобов'язався оплатити кошти для технічного обладнання фестивалю для стадіону в Чернівцях (із Західної Європи) і що СП Кобза перебере керівництво фестивалю. Було також вирішено, що ввесь штаб СП Кобзи разом з обладнанням був призначений на підготовку і проведення фестивалю. Комітет з підготовки фестивалю очолив Тарас Мельник.
Фірма «Кобза» оплатила за оренду та доставку звукового обладнання для стадіону в Чернівцях, яку привезли з Німеччини та Польщі. «Кобза» також організувала участь артистів з діаспори й оплатила кільком із них кошти переїзду, як і всім — готельне перебування та харчування. «Кобза» також активно дбала про створення «мінусівок» (фонограми без запису голосу артиста) та запису артистів фестивалю, які записувалися та тиражувалися на місці, вживаючи найсучасніше тиражувальне обладнання, (котре дістали з Англії) на 100 000 високоякісних плівок «BASF» які перевезли з Німеччини.
Концерти фестивалю записувалися і була безуспішна спроба фінансово повернути фестивальні витрати продажем записів артистів.
Видавництво «Кобза» закрилося коли Київська міськрада вирішила раптом підвищити оплату за оренду приміщення в Києві в 150 разів, вимагаючи гроші за оренду готівкою наперед. Коли оплату за оренду не було доставлено вчасно, дороге німецьке друкарське обладнання та імпортований фінський друкарський папір (вартістю 40 000 доларів) були виставлені на вулиці де попали під дощ і були знищені.
Із жовтня 1989 року Олександр Горностай — керівник гастрольно-концертного відділу першого українсько-канадського СП «Кобза». Впродовж листопада 1989 — березня 1990 року, незважаючи на складні політичні умови, О. Горностай організував близько 100 концертів лауреатів фестивалю «Червона рута» в усіх обласних центрах України та у Києві, а згодом — понад 200 концертів українських митців в Україні, Австралії, Бельгії, Великій Британії, Ірландії, Канаді, Німеччині, Польщі, США та Франції.[2]
Віднаходила й видавала ноти напівзабутих творів українських композиторів (зокрема духовні хори М. Лисенка).
Організувала і профінансувала проєкти «Українські ірмолої і національна співоча традиція XVI—XIX ст.» (Польща, вик. Ю. Ясіновський), «Спадок української духовної музики» (Канада, вик. М. Юрченко).
Були започатковані ділові розмови між М. Морозом та головою Українського радіомовлення і телебачення М. Охмакевичем відносно закупу та приватизацію телеканалу «УТ-2» з ціллю українізації українського телебачення — і тим чином позитивно вплинути та розвиток української культури та розбити державну монополію засобів масової інформації в Україні.
Фірма офіційно закрилася в 1996 р. після активної восьмирічної діяльності на ниві Української культури. Микола Мороз вклав понад 3 мільйонів доларів у СП до того, як фірма закрилася.
Про нестатутні, жорстокі стосунки у Радянській армії. На цьому матеріалі автори простежують ситуацію протистояння особистості і тоталітарної системи. Солдат Роман Білик уперто не бажає визнавати чинними нелюдські закони, які ігнорують його людську та національну гідність. Зрештою, це приводить до трагедії.
Я (Микола Мороз - ММ) не мав ніколи труднощів із Фондом Культури або із Борисом Олійником — якраз навпаки — завжди була підтримка на всі проекти СП Кобза.
Наступного не відбулося: Коли ж «вони» зрозуміли, що з «Кобзою» треба «прєкращать», викликали Миколу Мороза і сказали йому: «Або ти цю дирекцію звільняєш, або ми розриваємо угоду!» І він звільнив усіх. Новий директор за півроку розпродав все, до чого дотянувся. Хлопці стояли за апаратуру, що була в студії, горою. Половину потім віддали до Львова. Про причини відходу кількох керуючих з системи СП Кобза, 1991 р., опишу при нагоді - вони не приємні - на жаль. (ММ)[4].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.