Loading AI tools
Моральність — «те, що є в конкретному вчинку, стосунках, ставленні тощо»; відповідність поведінки людей нормам моралі;[1][2] реальна діяльність і поведінка людей у співвідношенні з принципами, нормами і правилами моралі, реальні моральні відносини людей.[3] Моральність стосується практики індивідуальної та масової поведінки і стосунків, діяльності спрямованої на найвищі, загальнолюдські цінності. Адже суб'єкт індивідуальної моралі керується самостійно сформованими етичними принципами, своїм розумінням прав людини, справедливого суспільного устрою тощо, неповністю враховує ситуацію і негативні наслідки своїх дій. Совість, як моральне переживання передусім є особистісною оцінкою фактів, виразником нашого суб'єктивного ставлення до явища, яке морально оцінюється.[4] Емоційно-чуттєвий рівень пов'язаний з особистісними реакціями.[5] Совість співвідноситься з моральністю, адже моральність є соціально обумовленою. Моральність це реалізація раціональної самосвідомості самим собою. Моральність — це вимір, який визначає поведінку людини, її ставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистості здійснювати моральні дії та вчинки. Моральна складова цінностей має важливе значення, значуща для будь-якої особистості, для груп і суспільства в цілому, оскільки майбутнє є тільки у тих суспільств, де поважаються людська гідність і права особи, де вони захищені як законом, так і загальною моральністю суспільства.[6] Розрив між мораллю і моральністю свідчить про кризовий стан суспільства.[7] Гюстав Ле Бон писав, що «від рівня моральності залежить велич народу».[8]
«Сувора мораль — це всього лише наше ставлення до тих людей, які не подобаються нам».[9]
У просторі життєвого світу словесні чи навіть інтонаційні оцінки близьких інколи ранять тяжче, ніж справжні тілесні ушкодження, і очевидно, що одиницею виміру психологічного простору є взаємини, стосунки, ставлення, відносини, які відтворюють особистісні рубежі, моральнісні кордони.[6] Навіть у спілкуванні з друзями є межі відкритості, тому в дружньому спілкуванні потрібен відповідний такт.[10] Навіть у "спілкуванні" із самим собою кожна людина (в більшій чи меншій мірі) розкривається не повністю — щось приховує від самої себе навмисне чи ненавмисне.[10]
Поняття «моральність» стосується результату абстрагувальної діяльності мислення — уявного виділення властивостей й відношень явищ і зв'язків між ними, для ізольованого їх уявлення від тих явищ, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані, — для розкриття сутності досліджуваного об'єкта, виділення у ньому сутнісних сторін, для всебічного аналізу.[11] В результаті абстрагування відбувається виділення найбільш важливого в явищах, щоб відволіктися від останнього (тобто, явища) як несуттєвого, і реалізація наступної можливості абстрагування — коли один об'єкт замінюється іншим, котрий виступає «моделлю» першого.[11]
Хоча термін часто вживається в мові і літературі іноді як синонім моралі, іноді як синонім етики (яка є назвою науки про мораль, моральною філософією), він в цьому випадку описує або здатність до надситуативної активності, або внутрішню установку індивіда діяти відповідно до своєї совісті і свободи волі — на відміну від моралі, яка, поряд з законом, є зовнішньою вимогою до поведінки індивіда. В такому розумінні моральність має діалогічно-творчий характер, не базується на моралі (мораль має репродуктивно-нормативний характер) і водночас виходить за її (моралі) межі. Наприклад, у творі Т.Г. Шевченка «Катерина», сусіди та батьки Катерини — люди моралі, але не моральнісні. Сама Катерина переступає межі моралі, і через свою інфантильність і заблокований творчий потенціал вона не здатна розвиватися.
Існує багато думок з приводу співвідношення моральності і моралі. Інколи моральність трактується як синонім моралі, але з часу Гегеля прийнято розрізняти мораль (нім. Moralität, англ. moral, morality) і моральність (нім. Sittlichkeit, англ. morals, virtues, рос. нравственность). Згідно з поділом цих понять в концепції Гегеля, моральність є внутрішньою установкою людини — на відміну від моралі, яка (поряд із законом) є тільки зовнішньою вимогою до поведінки індивіда. При такому концептуальному погляді на мораль, моральність визнається «протезом моралі».
Мораль існує у двох формах: у формі особистісних моральних якостей (милосердя, скромність, відповідальність, чесність тощо), і у формі сукупності норм суспільної поведінки й оціночних уявлень («не вкради», «не вбий» тощо, і «справедливо», «порядно», «доброзичливо» тощо).[12]
Пoняття «мораль» і «моральність» часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав.[12] У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил поведінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини і стосунках між нею та іншими людьми.[12]
У староукраїнській мові існувало слово обичайність, яке застосовувалося до сфери людських звичаїв і взаємовідносин; в сучасній мові, однак, вживається термін моральність.[13]
У широкому розумінні до моралі включають і моральність.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
