Лизогуб Віталій Іванович

Віталій Іванович Лизогуб (нар. 25 жовтня 1791(17911025), Седнів— пом. 1869, Коломийці) — полковник лейб-гвардії уланського Її Величності полку, учасник Наполеонівських війн.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лизогуби.

Віталій Іванович Лизогуб
Портрет В.І. Лизогуба Невідомий художник
Народження	25 жовтня 1791(1791-10-25) Седнів Чернігівського повіту Чернігівського намісництва
Смерть	1869(1869) Коломийці Пирятинського повіту Полтавської губернії
Країна	Російська імперія
Рід військ	кавалерія
Роки служби	1810—1821
Звання	полковник
Війни / битви	Франко-російська війна (1812), Наполеонівські війни
Рід	Лизогуби
Нагороди	Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святої Анни 4 ступеня

Народження

Ваталій Іванович Лизогуб, народившись 25 жовтня 1791 року в седнівського маєтку Лизогубів, став шостою дитиною в родині маршалка дворянства Чернігівської губернії Івана Яковича Лизогуба та його дружини Ганни Василівни (вродженої Дунін-Борковської). Так само як і старші брати Ілля та Олександр, з юних років обрав справою життя саме військову.

Військова служба

Свою військову кар'єру Віталій Іванович Лизогуб розпочав 3 квітня 1810 року, коли його було записано до Білоруського гусарського полку. Уже 19 червня того ж року він отримав чин корнета. У 1810 році він взяв участь у поході за Дунай, брав участь у боях біля Сілістри та Шумлі, а в 1811 році у складі Гродненського гусарського полку — під Рущуком.

У 1812 році, беручи участь у Франко-російській війні, відзначився у боях при містах Друї, Полоцьку, Сивошино та під Борисовим. Беручи згодом участь у закордонних походах, воював під Магдебургом та Лейпцигом. Під Дрезденом Віталій Іванович був поранений гарматним ядром у ліву ногу. Його життя було врятоване солдатом з Седнева Іваном Назаровичем Стадніченко^[1]. За бій під Дрезденом Віталій Іванович Лизогуб отримав Золоту шаблю з написом «за хоробрість».

Згодом, у 1814–1815 рр. перебував на території Франції.

У 1818 році він отримав чин ротмістра, будучи як і старший брат Ілля Іванович Лизогуб, ад'ютантом князя Миколи Григоровича Репніна. 17 серпня 1820 року Віталій Іванович був переведений до лейб-гвардії уланського Її Величності полку, де ще з 2 квітня того ж року почав проходити службу його молодший брат Василь Іванович Лизогуб.

1821 року Віталій Іванович Лизогуб у чині полковника вийшов у відставку. До своєї смерті у 1869 році Віталій Іванович обрав місцем свого проживання власний маєток в селі Коломийцях Пирятинського повіту Полтавської губернії.

Нагороди

Ордени:

• Св. Ганни 4-го ступеня (3 липня 1812 року за битву при Друї);
• Св. Володимира 4-го ступеня з бантом (15 листопада 1812 року за битву під Полоцьком).

Особливі:

• золота шпага

Сім'я

Дружина — Феодосія Андріївна (до шлюбу Маркевич).

Діти:

• Лизогуб Ілля Вітальович
• Лизогуб Варвара Віталіївна (одружена з Миколою Андрійовичем Савичем)
• Лизогуб Єлизавета Віталіївна (одружена з Іллею Іллічем Ілляшенком)

Примітки

1. Кисіль Д. Герої Бородіна / Д. Кисіль // Деснянська правда. — 1962. — 25 вересня. — № 191 (7796).

Джерела

• Гельвих А. Лизогуб, Виталий Иванович / А. Гельвих // Русский биографический словарь: в 25-ти томах [Т. 10]. — СПб., 1914. — C. 429.
• Модзалевский В. «Малороссийский родословник» [Т. 3] / В. Модзалевский. — К., 1912. — С. 116—117.