Loading AI tools
норвезький економіст З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ерік Райнерт (норв. Erik Steenfeldt Reinert, нар. 15 лютого 1949, Осло) — норвезький економіст, який займається економікою розвитку і економічної історією. Належить до етатистської школи політичної економії[2] («економічного націоналізму»[3]) і є відомим критиком неолібералізму.
| Ерік Райнерт | |
|---|---|
| Erik Steenfeldt Reinert | |
 | |
| Народився | 15 лютого 1949 (75 років) Осло, Норвегія |
| Країна |  Норвегія |
| Діяльність | економіст, викладач університету, історик економіки |
| Alma mater | Університет Санкт-Галлена (B.A.), Гарвардська школа бізнесу (M.B.A.), Корнелльський університет (Ph.D) |
| Галузь | економіка розвитку, економічна історія |
| Заклад | Талліннський технічний університет |
| Науковий керівник | Ярослав Ванек і Tom Edward Davisd[1] |
Народився в Осло, навчався в Університеті Санкт-Галлена в Швейцарії (бакалавр економіки), Гарвардській школі бізнесу (MBA) та Корнельському університеті (Ph.D., економіка). Ще під час навчання проводив багато часу в Латинській Америці, працюючи з проектом розвитку громад в Перуанських Андах, і в сфері приватного підприємництва. У 1972 році він заснував невелику промислову фірму, Matherson-Selig, пізніше Matherson SpA,(з підбору кольорів і відтінків фарби для фарбування різних матеріалів, створення колористичних каталогів) у Бергамо, Італія. Після відкриття виробничих заводів у Норвегії й Фінляндії компанія стала найбільшою у своїй галузі в Європі, коли Райнерт продав її в 1991 році.
З 1991 по 1995 Райнерт працював в організації STEP в Осло, пізніше став директором досліджень в Norsk Investorforum, аналітичному центрі кількох великих норвезьких корпорацій (1995-2000). За сумісництвом обіймав посаду в Центрі з розвитку навколишнього середовища (The Centre for Development and the Environment (SUM)), науково-дослідній установі, створеній при Університеті Осло. У 2000 році заснував міжнародний фонд «Інший канон» (The Other Canon Foundation) — невеликий центр для підтримки й розвитку неортодоксальних економічних досліджень. З 2004 є професором технології управління та стратегії розвитку Талліннського технічного університету в Естонії. Читає лекції п'ятьма мовами.[4]
Наукові інтереси та публікації Райнерта зосереджені навколо теорії нерівномірного розвитку і історії економічної думки і політики.
У 2007 році опублікував працю «Як багаті країни забагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними» (How Rich Countries Got Rich ... and Why Poor Countries Stay Poor), яка стала бестселером. У 2008 році Райнерт отримав щорічну премію Мюрдаль (Gunnar Myrdal Prize, названа на честь Гуннара Мюрдаля) за найкращу монографію в еволюційній політичній економії[5]. У 2010 році він був єдиним норвезьким економістом, запрошеним в Кембридж на відкриття конференції Інституту нового економічного мислення, що фінансується Джорджем Соросом.
У своїй книзі «Як багаті країни забагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними» Райнерт показує, що багаті країни стали багатими завдяки поєднанню державного втручання, протекціонізму і стратегічних інвестицій, а не завдяки вільній торгівлі. Він стверджує, що саме така політика була запорукою успішного економічного розвитку, починаючи з Італії епохи Відродження і промислової революції в Нідерландах, і закінчуючи сьогоднішніми країнами Південно-Східної Азії. Показуючи, що сучасні економісти ігнорують цей підхід, наполягаючи на важливості вільної торгівлі без урахування готовності тієї чи іншої країни до відкриття своєї економіки, Райнерт пояснює це розколом в економічній науці між континентально-європейською традицією, орієнтованої на комплексну державну політику, з одного боку, і англо-американською, орієнтованою на вільну торгівлю, — з іншого.
Послідовно критикуючи теорію Рікардо, Райнерт зазначає, що вільна торгівля вигідна тільки за умови порівюваного рівня розвитку країн, що торгують, а в разі великої різниці у розвитку вільна торгівля збагачує розвинену країну, вганяючи бідну в ще більшу бідність.
«Економічна наука стала вкрай математизованою і відірваною від емпіричної дійсності саме в період Холодної війни. (Зауважте, що в працях Шумпетера, який в 1930-х роках очолював відділення економіки в Гарварді, багато думок і спостережень, але зовсім немає формул.)»[6].
Слідом за Йозефом Шумпетером вважає, що «капіталізм заснований на ренті, що поступово розповсюджується по всій системі. Першим ренту повинен отримати інноваційний підприємець, який потім ділиться нею з інвесторами, що видали інноваційний кредит. А потім — з залученими у виробництво кваліфікованими працівниками і, за допомогою податків, з владою, яка забезпечує інноваційне середовище, в тому числі захист від надмірної конкуренції на початкових етапах становлення нових галузей. По суті, капітал, праця і держава з трьох сторін прагнуть до розділу олігополістичної ренти інноваційних підприємців.»[6] Неокласична теорія, на думку Райнерт, припускаючи досконалу конкуренцію, встановлює умови, за яких інноваційне виробництво для більшості країн і окремих підприємців стає практично нереальним, оскільки відсутні можливості для отримання ренти, хоча б на початкових етапах.
Також Райнерт акцентує увагу на тому факті, що «не всі види зростання ведуть до господарського розвитку та добробуту. Розвиток в різні епохи і на різних етапах пов'язаний з різними галузями і типами діяльності. Ось чому капіталізму потрібні стратегічна координація і управління»[6].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
