Гельман Олександр Ісаакович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гельман.

Олександр (Шуня) Ісаакович Гельман (* 25 жовтня 1933, станція Дондушень, Бессарабія, Румунське королівство) — російський драматург, сценарист, публіцист, громадський і політичний діяч. Член ЦК КПРС з липня по вересень 1990 року. Народний депутат СРСР (1989—1991).

Гельман Олександр Ісаакович
Народився	25 жовтня 1933(1933-10-25) (92 роки) Дондушень, Бессарабія, Румунське королівство
Країна	Румунія  СРСР  Росія
Діяльність	сценарист, журналіст, поет, письменник, драматург, прозаїк, публіцист, політик
Галузь	драма[1], фільм[1], публіцистика[1], поезія[1], кіносценаристикаd[1] і політика[1]
Alma mater	Державний університет Молдови
Знання мов	російська[1]
Членство	ЦК КПРС
Роки активності	1950-ті — тепер. час
Жанр	драма
Партія	КПРС
У шлюбі з	Q124910925?
Діти	Гельман Марат Олександрович і Pavel Gelʹmand
Нагороди	Лаврова гілкаd (2001)
IMDb	ID 0312461

Життєпис

Народився в єврейській сім'ї. Під час німецько-радянської війни його родина була депортована до Бершадського гетто в Трансністрії, де більшість родини загинула. Після війни повернувся з батьком до Дондюшан Молдавської РСР, де три роки навчався у місцевій школі.

З 1948 року навчався в профтехшколі трикотажників у місті Чернівці. У 1951—1952 роках — помічник майстра Львівської панчішної фабрики. Одночасно закінчив десятий клас вечірньої школи.

З 1952 по 1960 рік служив у Радянській армії. У 1954 році закінчив Львівське військово-політичне училище (сухопутних військ) імені Щорса. У 1954—1957 роках — командир підрозділу 410-го полку берегової охорони Чорноморського флоту в місті Севастополі, в 1957—1960 роках — командир окремого підрозділу 39-го вузла зв'язку Камчатської військової флотилії Тихоокеанського флоту, старший лейтенант.

Член КПРС з 1956 по 8 вересня 1990 року.

У 1960—1963 роках — учень фрезерувальника, фрезерувальник заводу «Електроточприлад» міста Кишинева.

У 1963 році закінчив три курси заочного відділення Кишинівського державного університету.

У 1963 році приїхав до Ленінградської області. У 1963—1967 роках — диспетчер, майстер, інженер, виконроб, інженер відділу будівельних організацій тресту «Головзахбуд» на будівництві нафтопереробного заводу в Кіришах Ленінградської області.

З 1967 по 1971 рік працював кореспондентом та літературним співробітником ленінградських газет «Строительный рабочий» та «Смена».

З 1971 року — драматург, працював за договорами у Ленінграді. У 1978 році переїхав до Москви, тісно співпрацював із Московським художнім театром (МХАТом).

У 1989 був обраний народним депутатом Верховної Ради СРСР, входив до Міжрегіональну депутатську групу з незалежних демократів. У 1993 році підписав «Лист 42-х» автори якого зажадали від уряду президента Єльцина заборонити «всі види комуністичних і націоналістичних партій, фронтів та об'єднань». Входив до складу Конституційної наради, яка розробляла проект нині діючої Конституції РФ.

У березні 2014 року підписав лист російського «Союзу кінематографістів і професійних кінематографічних організацій та об'єднань», що засуджує російську військову інтервенцію в Україну. У травні 2018 приєднався до заяви російських літераторів на захист українського режисера Олега Сенцова, незаконно засудженого у РФ^[2].

Нагороди і звання

• орден «Знак Пошани» (1984)
• Державна премія СРСР (1976)