Loading AI tools
французька кінорежисерка, сценаристка, продюсерка, фотографка, феміністка та активістка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Аньє́с Варда́, ім'я при народженні Арле́т Варда́ (фр. Agnès Varda, Arlette Varda, 30 травня 1928, Іксель, Брюссель, Бельгія — 29 березня 2019, Париж, Франція) — французька кінорежисерка, сценаристка і продюсерка художнього і документального кіно, а також відома фотографка, тісно пов'язана з французькою «новою хвилею» та феміністичним рухом. У 2015 році Аньєс Варда отримала Почесну «Золоту пальмову гілку» 68-го Каннського кінофестивалю, ставши першою жінкою, удостоєною цієї нагороди[6][7].
| Аньєс Варда | |||
|---|---|---|---|
| Agnès Varda | |||
_(cropped).jpg) Аньєс Варда на Берлінале, 2019 | |||
| Ім'я при народженні | Арле́т Варда́ | ||
| Дата народження | 30 травня 1928[1][2][…] | ||
| Місце народження | Іксель, Бельгія | ||
| Дата смерті | 29 березня 2019[3][4][…] (90 років) | ||
| Місце смерті | XIV округ Парижа, Франція[5] | ||
| Поховання | цвинтар Монпарнас | ||
| Громадянство |  Франція | ||
| Професія | фотограф, сценаристка, документалістка, діяч пластичних мистецтв, кінорежисерка | ||
| Alma mater | Луврська школаd | ||
| Роки активності | 1955 — наш час | ||
| Напрям | «нова хвиля» | ||
| Член у | Королівська академія наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії | ||
| Діти | Mathieu Demyd і Rosalie Vardad | ||
| IMDb | ID 0889513 | ||
| Нагороди та премії | |||
| |||
| |||
| cine-tamaris.com/agnes-varda/ | |||
 Аньєс Варда у Вікісховищі | |||
Аньєс Варда народилася 30 травня 1928 року в Брюсселі. Її мати була француженкою, а батько походив з грецької сім'ї біженців з Близького Сходу. Дитинство і юність провела в Бельгії і на півдні Франції, потім у Парижі. Вивчала історію у «Школі Лувру» (фр. École du Louvre), слухала лекції з літератури і психології в Сорбонні, а також на курсах фотографів у «Національній вищі школі витончених мистецтв». Досить швидко створивши собі репутацію першокласної фотографки, Варда стала офіційною фотографкою Театрального фестивалю в Авіньйоні і Національного народного театру, а потім продовжила кар'єру як фотожурналістка[8].
Працювала фотографкою для модних журналів і реклами на Кубі, в Китаї і Іспанії. Її перша персональна виставка відбулася у 1954 році. В тому ж році вона зняла, без жодної професійної і технічної підготовки, свій перший художній фільм «Коротка піщана коса» з Філіпом Нуаре в головній ролі. Цей фільм у стилістичному плані став попередником Французької нової хвилі[9].
Аньєс Варда померла в ніч на 29 березня 2019 року в Парижі. Причиною смерті режисерки став рак молочної залози.[10]
Другий повнометражний художній фільм Аньєс Варда, «Клео від 5 до 7», вийшов тільки через сім років. Він розповідав про дві години з життя молодої паризькою поп-співачки, що очікує результатів медичних аналізів з приводу можливого ракового захворювання. Дія картини розгортається немов в реальному часі і розділена на серію глав з вказівкою точного часу того, що відбувається. Упродовж стрічки героїня зустрічається з різними людьми, через спілкування з якими вона поступово виходить зі свого лялькового образу і набуває живих людських рис. Фільм зачіпає ряд екзистенціальних тим, таких як питання смертності і смерті, самотності і відчаю, його відрізняє яскраво виражений феміністичний підхід.
У своєму першому кольоровому фільмі «Щастя» Варда малює портрет щасливої сім'ї, в якій чоловікові до певного часу вдається успішно поєднувати любов до дружини та дітей з любов'ю до іншої жінки. Коли ж дружина дізнається від нього про суперницю і кінчає життя самогубством, він без видимих проблем приводить на її місце коханку. Картина безмежного щастя, виконана в імпресіоністських тонах, що милує око, під гармонійну музику Моцарта, проте залишає неспокійне відчуття. За словами Варда, «це красивий плід з жорстоким смаком»[11].
Фільм «Одна співає, інша ні» розповідає історію життя двох молодих жінок, яких звела доля у 1962 році, а через 14 років вони зустрілися знову, згадуючи прожиті роки. Не дивлячись на те, що одна з них походить зі щасливої міської сім'ї і стала співачкою, а інша має важке сільське минуле і двох незаконнонароджених дітей, це не заважає їх взаєморозумінню і дружбі. Особливу увагу фільм приділяє темам жіночої дружби, суспільного положення жінки і легалізації абортів.
У 1984 році Варда випустила фільм «Без даху, поза законом» про молодої бродяги, на ім'я Мона. Неназвана людина за кадром розмовляє з людьми, які зустрічали Мону в останні тижні її життя. Фільм розділений на 47 епізодів, в кожному з яких хто-небудь розповідає про свої враження від спілкування з Моною. Фільм говорить про прагнення героїні до свободи і спроби вирватися з оков сучасного суспільства, але також і тому, що не будь-яка така спроба є вдалою. У 1985 році за цей фільм Варда була удостоєна головного призу Венеційського фестивалю — Золотого лева, а також престижного призу ФІПРЕССІ. У 1986 році за гру в цьому фільмі Сандрін Боннер отримала французьку премію «Сезар» як найкраща акторка[12].
У 1991 році помер чоловік Варда, відомий кінорежисер Жак Демі, з яким вони прожили разом з 1962 року. Незабаром після його смерті Варда створила фільм «Жако з Нанта», що розповідає про його життя і смерть. Починаючись з художньої реконструкції ранніх років життя Демі в окупованій німцями Франції, фільм розповідає про його захопленість різними аспектами кіно, включаючи підбір акторів, розробку художнього рішення і декорацій, анімацію і постановку світла[13]. Художні епізоди стрічки переплітаються з хронікальними кадрами Нанта воєнного часу, фрагментами з фільмів Демі, а також і документальними кадрами помираючого режисера. Фільм продовжує близьку Варда тему ставлення до смерті, але у своїй основі вважається як данина пам'яті Варда своєму померлому чоловікові і його роботі[14].
У 1998 році Аньє Варда поставила автобіографічну документальну стрічку «Узбережжя Аньєс», я якому розповідає про себе, починаючи із раннього дитинства, яке минуло у Бельгії. Режисерка використовує відеоінтерв'ю та хроніку, старі фотографії та інсталяції, інсценування сцен із власного життя та фільмів, а також анімацію[15].
Останнім фільмом Аньєс Варда стала документальна стрічка «Варда очима Аньєс», де вона розповідала про свою кар'єру, знакові кінороботи і життя. Фільм був представлений у позаконкурсній програмі на 69-му Берлінському міжнародному кінофестивалі[16].
| Рік | Назва | Оригінальна назва | Примітки |
|---|---|---|---|
| 1955 | Коротка піщана коса | La Pointe-Courte | |
| 1962 | Клео від 5 до 7 | Cléo de 5 à 7 | Участь у конкурсній програмі Каннського МКФ |
| 1965 | Щастя | Le bonheur | Срібний ведмідь Берлінського МКФ |
| 1966 | Істоти | Les creatures | |
| 1969 | Левова любов | Lions Love | |
| 1970 | Навсікая | Nausicaa | Телефільм |
| 1977 | Одна співає, інша ні | L'une chante, l'autre pas | |
| 1981 | Документатор | Documenteur | |
| 1985 | Без даху, поза законом | Sans toit ni loi | Золотий лев Венеційського МКФ |
| 1988 | Майстер кунг-фу | Kung-fu master! | |
| 1988 | Джейн Б. очима Аньєс В. | Jane B. par Agnès V. | |
| 1991 | Жако із Нанта | Jacquot de Nantes | |
| 1995 | Сто та одна ніч Симона Сінема | Les cent et une nuits de Simon Cinéma |
| Рік | Назва | Оригінальна назва |
|---|---|---|
| 1958 | Опера-муфф | L'opéra-mouffe |
| 1961 | Наречені з мосту МакДоналд, або (Не довіряйте чорним окулярам) | Les fiancés du pont Mac Donald ou (Méfiez-vous des lunettes noires) |
| 1967 | Дядько Янко | Oncle Yanco |
| 1976 | Задоволення любові в Ірані | Plaisir d'amour en Iran |
| 1982 | Улісс | Ulysse |
| 1984 | 7 к., кух., ван… продається | 7p., cuis., s. de b., … à saisir |
| 1986 | Знаєш, у тебе класні сходи | T'as de beaux escaliers, tu sais |
| 2003 | Зникаючий лев | Le lion volatil |
| 2004 | Трейлер Вієннале ‘04 | Der Viennale '04-Trailer |
| Рік | Категорія | Фільм | Результат | |
|---|---|---|---|---|
| Берлінський міжнародний кінофестиваль | ||||
| 1965 | Золотий ведмідь | Щастя | Номінація | |
| Срібний ведмідь | Перемога | |||
| Приз «Інтерфільм» | Перемога | |||
| 1988 | Золотий ведмідь | Майстер кунг-фу | Номінація | |
| 1995 | Сто та одна ніч Симона Сінема | Номінація | ||
| Венеційський кінофестиваль | ||||
| 1966 | Золотий лев | Створіння | Номінація | |
| 1985 | Без даху, поза законом | Перемога | ||
| Приз ФІПРЕССІ | Перемога | |||
| Приз OCIC | Перемога | |||
| Європейська кіноакадемія | ||||
| 2000 | Найкращий документальний фільм | Збирачі і збирачка | Перемога | |
| 2009 | Узбережжя Аньєс | Номінація | ||
| 2014 | Приз за життєвий внесок | Перемога | ||
| Золота зірка кіно | ||||
| 2009 | Найкращий документальний фільм | Узбережжя Аньєс | Перемога | |
| Каннський міжнародний кінофестиваль | ||||
| 1962 | Золота пальмова гілка | Клео від 5 до 7 | Номінація | |
| 2010 | Приз Golden Coach | Перемога | ||
| 2015 | Почесна Золота пальмова гілка | Перемога | ||
| 2017 | Золоте око | Пейзажі, села | Перемога | |
| Премія «Сезар» | ||||
| 1977 | Найкращий короткометражний фільм | Відповідь жінок | Номінація | |
| 1984 | Улісс | Перемога | ||
| 1986 | Найкращий фільм | Без даху, поза законом | Номінація | |
| Найкращий режисер | Номінація | |||
| 2001 | Почесний «Сезар» | Перемога | ||
| 2009 | Найкращий документальний фільм | Узбережжя Аньєс | Перемога | |
| Приз Луї Деллюка | ||||
| 1964 | Найкращий фільм | Щастя | Перемога | |
| Синдикат французьких кінокритиків | ||||
| 1963 | Найкращий французький фільм | Клео від 5 до 7 | Перемога | |
| 1986 | Без даху, поза законом | Перемога | ||
| 2001 | Збирачі і збирачка | Перемога | ||
| 2009 | Узбережжя Аньєс | Перемога | ||
| Премія «Люм'єр» | ||||
| 2018 | Найкращий документальний фільм | Обличчя, села (спільно з JR) | Перемога | |
| Премія «Оскар» | ||||
| 2018 | Премія «Оскар» за видатні заслуги у кінематографі | Перемога | ||
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
