Loading AI tools
американський бомбардувальник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
B-1 Lancer (укр. «Ла́нсер»)[3][a] — американський надзвуковий стратегічний бомбардувальник зі змінною стрілоподібністю крила виробництва компанії Rockwell International (нині — частина Boeing). Був розроблений у 1960-х рр. для заміни дозвукових Boeing B-52 Stratofortress, але останні використовуються у ПС Сполучених Штатів і сьогодні.
Rockwell B-1 Lancer | |
---|---|
Тип | надзвуковий стратегічний бомбардувальник |
Країна походження | США |
Розробник | Rockwell Automationd |
Виробник | Rockwell International Поточний підрядник: Boeing[1] |
Перший політ | 23 грудня 1974 |
Початок експлуатації | 1 жовтня 1986 |
Статус | експлуатується |
Основні експлуатанти | ПС США |
Роки виробництва | 1973—1974, 1983—1988 |
Виготовлено | 100 |
Вартість одиниці | 283,1 мільйонів Доларів США у 1998 (B-1B)[2]:17 |
B-1 Lancer у Вікісховищі |
Перша його модифікація B-1A була розроблена на початку 1970-х років, але серійно не випускалася. Було побудовано всього чотири B-1A.
Модифікація B-1B, яка стала серійною версією цього літака, використовується у ПС США дотепер.
Після розформування Командування стратегічної авіації і його переданням до Бойового командування Повітряних сил США у 1992 році, ядерні можливості B-1B були призупинені, і його переобладнали для виконання звичайних бомбардувань. Вперше він взяв участь у бойових діях під час операції «Лис пустелі» в 1998 році, а потім під час дій НАТО в Косово наступного року. B-1B підтримував військові сили США і НАТО в Афганістані та Іраку. Станом на 2021 рік ПС США мають 45 B-1B[4]. Літак Northrop Grumman B-21 Raider має почати замінювати B-1B після 2025 року; планується, що всі B-1 будуть виведені з експлуатації до 2036 року[5] .
Міжнародна ситуація на наприкінці 1960-х рр. все ще залишалася досить хиткою, оскільки повним ходом йшла холодна війна. Зважаючи на закриття програми North American XB-70 Valkyrie, в США був потрібний новий стратегічний надзвуковий бомбардувальник, який міг би нести крилаті ракети з ядерною боєголовкою. Крім того вже тоді поставала необхідність заміни парку B-52 Stratofortress, які з розвитком систем ППО ймовірного супротивника здавалися неефективними.
Зважаючи на це, 3 листопада 1969 року ПС США оголосили конкурс на новий бомбардувальник, розробляти який взялися дві провідні авіабудівні компанії Америки — North American Rockwell, яка зайнялася розробкою планера, та General Electric, на яку було покладено розробку двигунів. Проект майбутнього бомбардувальника отримав назву В-1A.
Проект знаходився під контролем президента США Річарда Ніксона, оскільки останній хотів мати широкий діапазон засобів для можливого удару у відповідь під час ядерної війни з СРСР. В цьому плані Ніксон керувався концепцією гнучкого реагування, яка була запропонована адміністрацією Джона Кеннеді у 1961 році.
Контракт на виробництво та випробування п'яти В-1A, а також 40 двигунів F101 було укладено 5 червня 1970 року. 23 грудня 1974 року з аеродрому у місті Палмдейл, що у штаті Каліфорнія у повітря піднявся перший прототип нового бомбардувальника, на який було встановлено двигуни YF-101. Після проходження серії повітряних випробувань літак було відправлено до резерву.
Доля наступного представника серії В-1A була подібною — після першого польоту 14 червня 1976 року та серії випробувань його використання було припинено. Під час планових випробувань 5 жовтня 1978 року на ньому було досягнуто швидкості 2,2 М.
Було збудовано ще два дослідних В-1A, випробування яких загалом завершилися успішно. Але після приходу до влади у 1977 році новообраний президент США Джиммі Картер відмовився від серійного виробництва цих бомбардувальників, надавши перевагу використанню крилатих ракет в зв'язку з появою в СРСР нового винищувача МіГ-31, який міг перехоплювати надзвукові бомбардувальники. Ефективнішим видавався B-52 озброєний крилатими ракетами повітряного базування.
Після того майже на чотири роки програма бомбардувальника В-1 була заморожена, але з обранням у 1981 році президентом республіканця Рональда Рейгана ситуація змінилася. Випробування В-1 були поновлені, але В-1A вже не задовольняв вимоги військового відомства США і на його основі почалася розробка нової версії стратегічного бомбардувальника, який отримав назву B-1B. Літак повинен був не лише нести ядерну зброю, а також бути підтримкою сил швидкого розгортання в віддалених районах.
2 жовтня 1981 року президент Рейган заявив про намір замовити 100 нових бомбардувальників B-1B та зробити його в майбутньому основним стратегічним надзвуковим бомбардувальником ПС США[6]. В січні 1982 року ПС США уклали з Роквеллом два контракти на загальну суму 2,2 мільярда доларів на розробку та виробництво 100 нових бомбардувальників В-1[7]. У конструкцію було внесено численні зміни, щоб зробити її краще придатною для очікуваних місій, у результаті чого з’явився «B-1B»[8].
Порівняно зі своїм попередником B-1B мав посилену конструкцію корпусу та шасі, що дозволило йому здійснювати зліт та посадку з більшим корисним навантаженням (з 179 до 216 т.). Регульовані повітрозабірники, які встановлювалися на В-1A, було змінено на простіші нерегульовані, що призвело до зменшення максимальної швидкості з 2,22 М до 1,25 М. Проте зменшилась радіолокаційна помітність літака, а на малих висотах швидкість навіть зросла (з 0,85 М до 0,96 М). Також зазнала змін конструкція гондол двигунів, і посилено комплекси радіоелектронної боротьби.
Прототипами B-1B стали переобладнані другий і четвертий B-1A, їхні випробування пройшли в березні 1983. Перший політ серійного B-1B Лансер відбувся 18 жовтня 1984 року[9], а офіційне прийняття на озброєння у повітряних силах США — 1 жовтня 1986 року. Всі сто літаків були виготовлені до травня 1988 року[10].
У 1996 році компанія Rockwell International продала більшу частину своїх космічних і оборонних підрозділів компанії Boeing[11], яка продовжує бути основним підрядником для B-1 станом на 2024 рік.
Силова установка складається з чотирьох двоконтурних турбореактивних двигунів з форсажною камерою F101-GE-102 фірми General Electric, що мають максимальну тягу на форсованому режимі 13,9 кН. Двигуни розташовані в нижній частині фюзеляжу і оснащені нерегульованими повітрозабірниками. Літак здатен продовжувати політ при двох непрацюючих двигунах, а без бомбового навантаження і з мінімумом палива — навіть на одному працюючому.
З метою зниження ефективної площі розсіювання (ЕПР) в конструкції літака застосовані композитні матеріали. З них виконані передні горизонтальні поверхні, передні краї крила і стабілізатора, стулки бомбовідсіків, краї повітрозабірників, S-подібні канали яких оснащені профільованими перегородками, що виключають пряму видимість компресора двигунів. Площина антени РЛС, розміщеної в носовій частині фюзеляжу, нахилена вниз під кутом 35°.
Головний комп'ютер B-1 — це IBM AP-101, який також використовувався на космічному шатлі та бомбардувальнику B-52[12]. Комп'ютер програмується мовою програмування JOVIAL[13].
Основу бортового радіоелектронного обладнання бомбардувальника складає багатофункціональна РЛС з синтезуванням апертури AN/APQ-164[14], яка забезпечує всепогодне виявлення і розпізнавання стаціонарних і рухомих наземних об'єктів, а також робить можливим політ літака на малих висотах та огинання ним рельєфу місцевості. До складу системи захисту літака входять: станція попередження про опромінення і постановки активних перепон AN/ALQ-161, система управління AN/ALQ-184, автомати скидання дипольних відбивачів і ІЧ пасток, а також буксирування повітряних перешкод AN/ALE-49 (розміщені у двох контейнерах, по чотири в кожному). Польотні дані і інформація, отримана від прицільно-навігаційного обладнання та системи оборони, відображаються на кольорових багатофункціональних індикаторах, установлених у кабіні екіпажу. Системи і обчислювальні засоби бортового РЕО об'єднані між собою за допомогою чотирьох мультиплексних шин розподілу даних з елементами волоконної оптики стандарту 1553В. Модернізація B-1B Block D додала приймач системи глобального позиціонування (GPS), починаючи з 1995 року[15].
З 2008 року B-1B обладнуються прицільними контейнерами AN/AAQ-33 «Sniper». В січні 2014 почалась програма модернізації IBS, яка повинна завершитись в 2019 році. Літаки отримають повністю цифрову апаратуру передачі даних і деякі інші вдосконалення.
B-1B може нести до 34 т озброєння в трьох бомбовідсіках. Літак також міг нести ще 27,6 т на шести зовнішніх підвісках, але ці вузли демонтовані через міжнародні домовленості про обмеження стратегічних озброєнь. В кожному бомбовідсіку могли знаходитись вісім одиниць ядерної зброї в барабані револьверного типу. Довгий час єдиними авіабомбами, що міг нести B-1B, були вільнопадаючі термоядерні авіабомби B61 і B83. В 1991 році літаки пристосували до використання авіабомб Mark 82 (84 одиниці).
В рамках угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1 в 1995 році з усіх B-1B демонтували підвіску ядерних бомб. Але додали можливість використовувати керовані авіаційні бомби JDAM (до 48 одиниць) і WCDM (30 одиниць), трохи пізніше — тактичні крилаті ракети AGM-158 JASSM чи AGM-154 JSW (до 24 одиниць) і керовані бомби GBU-39 (до 144 одиниць).
При завантаженні ядерними бомбами була передбачена можливість встановлювати боєприпаси на спеціальні пускові пристрої приховано (від розвідувальних супутників, спостерігачів, тощо), в ангарі, і вже готову збірку відкрито завантажувати у бомбардувальник. Після унеможливлення застосування ядерних боєприпасів цією можливістю тривалий час не користувались, аж поки в січні 2023 року не були поширені фотографії такого завантаження боєприпасів GBU-31 JDAM[16].
B-1 був модернізований з початку виробництва, починаючи з програми «Програма модернізації для виконання звичайних місій» (CMUP — Conventional Mission Upgrade Program ), яка додала новий інтерфейс для розумної зброї MIL-STD-1760, щоб дозволити використання високоточних звичайних озброєнь. CMUP був реалізований через серію модернізацій:
У 2007 році на флоті B-1 було інтегровано прицільний контейнер Sniper XR. Контейнер встановлено на зовнішній точці підвіски на носі літака біля переднього бомбового відсіку[24]. Після прискореного тестування контейнер Sniper був введений в експлуатацію влітку 2008 року[25][26]. Майбутні високоточні боєприпаси включають GBU-39[27].
ПС США розпочали модернізацію інтегрованої бойової станції (IBS — Integrated Battle Station) у 2012 році як комбінацію трьох окремих оновлень, коли вони зрозуміли переваги їх одночасного виконання; це повністю інтегрований канал передачі даних (FIDL — Fully Integrated Data Link), вертикальний дисплей ситуаційної обстановки (VSDU — Vertical Situational Display Unit) та центральна інтегрована система тестування (CITS — Central Integrated Test System)[28]. FIDL дозволяє обмінюватися електронними даними, усуваючи необхідність ручного введення інформації між системами[29]. VSDU замінює існуючі льотні прилади багатофункціональними кольоровими дисплеями; другий дисплей допомагає уникати загроз і здійснювати прицілювання, а також виступає резервним. CITS передбачає встановлення нової діагностичної системи, яка дозволяє екіпажу контролювати понад 9 000 параметрів літака[30]. Інші вдосконалення включають заміну двох інерційних навігаційних систем зі спіновими гіроскопами на кільцеві лазерні гіроскопи з GPS-антеною, заміну радара APQ-164 на радар Scalable Agile Beam Radar – Global Strike (SABR-GS) з активною фазованою антенною решіткою та новий покажчик положення в просторі[31]. Модернізацію IBS було завершено у 2020 році[28].
У серпні 2019 року ПС представили модифікацію B-1B, щоб дозволити йому нести більше озброєння як всередині, так і зовні. Використовуючи рухому передню перегородку, простір у середньому відсіку було збільшено з 457 до 683 см. Розширення внутрішнього відсіку для використання універсальної стратегічної роторної пускової установки (CSRL — Common Strategic Rotary Launcher), а також використання шести з восьми зовнішніх точок підвіски, які раніше не використовувалися для відповідності договору СНО-III, збільшить бойове навантаження B-1B з 24 до 40 одиниць озброєння. Ця конфігурація також дозволяє йому нести важчі озброєння масою до 2300 кг, наприклад гіперзвукові ракети; планується інтеграція AGM-183 ARRW на цей бомбардувальник. У майбутньому B-1B може використовувати HAWC, що, за рахунок комбінованого використання внутрішніх і зовнішніх точок підвіски, потенційно дозволить нести до 31 гіперзвукової зброї[32][33][34].
Всього за період серійного виробництва з 1984 по 1988 рр. було збудовано 100 бомбардувальників B-1B Lancer. З початку 1990-х років почалося переобладнання цих літаків з ядерного на звичайне озброєння. На сучасному етапі в модифікації B-1B реалізована концепція низьколетючого літака прориву ППО з можливістю огинання рельєфу місцевості.
У рамках реорганізації ПС США, оголошеної у квітні 2015 року, всі літаки B-1 були передані з бойового командування ПС США до Командування глобальних ударів у жовтні 2015 року[35].
У лютому 2021 року ПС США оголосили, що виведуть з експлуатації 17 B-1, залишивши в строю 45 літаків. Чотири з них будуть зберігатися в такому стані, щоб їх можна було повернути на службу, якщо це буде потрібно[36][37].
Ескадрильї, що використовували і використовують B-1В:
Бойове хрещення B-1B відбулося під час операції «Лис пустелі» у грудні 1998 року, коли сили союзників (США та Великої Британії) здійснили бомбові та ракетні удари по Іраку, метою яких було позбавити останнього можливості створення зброї масового ураження. Тоді B-1B прорвав іракську ППО та знищив бази Республіканської гвардії Іраку[38].
У 1999 році 6 бомбардувальників B-1B, які базувалися на аеродромі Королівських ПС Великої Британії Феїрфорд, взяли участь у операції НАТО в Косово. Тоді ці шість літаків разом скинули кількість бомб, яка еквівалентна 20-ом відсоткам всіх боєприпасів, що використовувалися під час цього конфлікту[38].
За перші 6 місяців операції «Нескорена свобода» у 2001—2002 рр. B-1B скинули 40 % всіх боєприпасів (за вагою) та 70 % керованих боєприпасів JDAM[38].
В останні роки ці літаки активно залучаються до операцій Іраку, Афганістані та Сирії. При цьому B-1B базуються на авіабазах в Катарі. Дев'ять B-1B 9-ї ескадрильї з лютого по серпень 2012 року виконали 770 бойових вильотів (9500 годин). 28 крило за час своєї ротації здійснили 490 бойових вильотів, скинули 3800 боєприпасів, вразивши 3700 цілей.
Починаючи з 2014 року, B-1 використовувався проти Ісламської Держави (ІД) у громадянській війні в Сирії[39][40]. З серпня 2014 року до січня 2015 року B-1 виконав вісім відсотків бойових вильотів ПС США під час операції «Непохитна рішучість»[41]. 9-та бомбардувальна ескадрилья була розгорнута в Катарі у липні 2014 року для підтримки місій в Афганістані, але коли 8 серпня почалася повітряна кампанія проти ІД, літаки почали використовуватися в Іраку. Під час битви за Кобані в Сирії B-1 цієї ескадрильї скинули 660 бомб за 5 місяців на підтримку курдських сил, які захищали місто. Це становило третину всіх бомб, використаних під час операції «Непохитна рішучість» за цей період, і було вбито близько 1000 бійців ІДІЛ. B-1 ескадрильї 9-ї бомбардувальної групи 31 раз завершували місії з повним використанням всіх наявних бомб. За шість місяців вони скинули понад 2000 JDAM. Літаки B-1 з 28-го бомбардувального крила виконали 490 вильотів, під час яких скинули 3800 боєприпасів на 3700 цілей за шестимісячну місію. У лютому 2016 року B-1 були повернуті до США для модернізації кабін пілотів[42].
14 квітня 2018 року B-1 запустили 19 ракет JASSM в рамках бомбардувань Дамаска та Хомса в Сирії[43][44][45].
2 лютого 2024 року США направили два B-1B для ударів по 85 терористичних цілях у семи місцях в Іраку та Сирії в рамках багаторівневої відповіді на вбивство трьох американських військових під час атаки безпілотника в Йорданії[46].
Джерело даних: Pace S., 1998; Logan D., Miller J., 1986; Ільїн В. Е., Левін М. А., 1996.
ТТХ B-1 різних модифікацій | ||
B-1A | B-1B | |
---|---|---|
Технічні характеристики | ||
Екіпаж | 4 (командир, пілот, оператор озброєння та оператор оборонних систем) | |
Довжина, м | 46 | 44,81 |
Розмах крила, м (при мінімальному/максимальному куті стрілоподібності) |
41,67/23,84 | |
Висота, м | 10,24 | |
Площа крила, м ² | 181,2 | |
Коефіцієнт подовження крила | 9,6/3,14 | |
Коефіцієнт звуження крила | 3,5/ — | |
Кут стрілоподібності по передній кромці | 15°/25°/45°/55°/67,5° | |
Профіль крила | NA69-190-2 | |
База шасі, м | 17,53 | |
Колія шасі, м | 4,42 | |
Маса порожнього, кг | 64 860 | 86 180 |
Максимальна злітна маса, кг | 176 800 | 216 365 |
Двигун | 4 × ТРДДФ F101-GE-100 | 4 × ТРДДФ F101-GE-102 |
Бесфорсажна тяга, кН | 4 × 75,6 | 4 × 64,9 |
форсажна тяга, кН | 4 × 132,8 | 4 × 136,9 |
Льотні характеристики | ||
Максимальна швидкість, км/год | 2300 (2,22М) | 1328 (1,25М) (на 15 240 м) 1160 (0,92М) (на 61-152 м) |
Практична дальність, км (без дозаправки) |
9817 | 12000 |
Практична стеля, м | 18 900 | 18 290 |
Навантаження на крило, кг/м² (расч.) (При максимальної злітної маси) |
975,7 | 1194,1 |
Тягооснащеність (разрахункова) (За максимальної злітної маси на/без форсажу) |
0,306/0,174 | 0,258/0,122 |
Озброєння | ||
Бойове навантаження, кг | 34 020 | 56 700[47][48] (34 000 + 22 700 на зовнішніх підвісках) |
Ракети «Повітря-поверхня» | 24+8 × AGM-69 (Внутр. + Зовн.) |
16 × AGM-129 24 × AGM-86 24 × AGM-158 24 × AGM-158C LRASM[49] |
Авіабомби | 24 × B61 або B83[50] 84 × Mk 82 24 × Mk 84 30 × CBU-87/89/97 30 × CBU-103/104/105 24 × GBU-31 15 × GBU-38 84 × міни Mk 62 8 × морські міни Mk 65 |
22 вересня 1994 року на полтавський аеродром приземлився B-1B у складі делегації із трьох літаків для відзначення 51-ї річниці визволення Полтави та 50-річчя човникових рейсів американських бомбардувальників, що увійшли в історію як Операція «Френтік».
Aviation Safety Network наводить 15 аварій з 1984 по 2024 рік, у яких було втрачено 11 літаків B-1 та загинуло 12 членів екіпажу[51]. Пожежа під час технічного обслуговування у квітні 2022 року пошкодила ще один літак[52]. Серед інцидентів:
B-1A
B-1B
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.