Сивка звичайна

Сивка звичайна^[1], сивка золотиста (Pluvialis apricaria) — середнього розміру кулик з родини Сивкових (Charadriidae). Гніздиться на півночі Євразії від Скандинавії до Східного Сибіру. В Україні зустрічається під час сезонних переміщень на всій території країни. Вважається, що є найшвидшим серед мисливських птахів (60 миль/год). Суперечка про швидкість польоту цього птаха послужила ідеєю щодо створення Книги рекордів Гіннеса^[2].

? Сивка звичайна
Дорослий птах у шлюбному вбранні
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes) Родина: Сивкові (Charadriidae) Рід: Сивка (Pluvialis) Вид: Сивка звичайна
Біноміальна назва
Pluvialis apricaria (Linnaeus, 1758)
Ареал звичайної сивки      гніздування      зимування      осіле проживання
Посилання
Вікісховище: Pluvialis apricaria Віківиди: Pluvialis apricaria EOL: 1049364 ITIS: 176561 МСОП: 22693727 NCBI: 670352 Fossilworks: 369306

Опис

Морфологічні ознаки

У зимовому вбранні

Кулик середнього розміру, приблизно з дрозда. Маса тіла 190—210 г. Довжина тіла 26–29 см. Розмах крил 67–76 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні верх чорний, з золотистими і білуватими плямами; вуздечка, щоки, горло, шия спереду, воло, груди і черево чорні; лоб, смуги над очима, боки шиї і вола, боки тулуба, підхвістя білі; спід крил білий; вздовж основи темно-бурих махових пер проходить вузька світла смуга; сірувато-чорний хвіст зі світлими смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; у позашлюбному оперенні бурий, зі світлою строкатістю; груди і черево білуваті. У дорослої самиці в шлюбному оперенні вуздечка, щоки, горло і воло сіруваті; у позашлюбному оперенні така, як позашлюбний дорослий самець, молодий птах подібний до позашлюбного дорослого.

У польоті від морської сивки відрізняється відсутністю чорних плям під пахвами, а в шлюбному оперенні — золотистою плямистістю верху; від бурокрилої сивки — в польоті білим сподом крил, а у шлюбному оперенні — також чіткими білими смугами на боках тулуба.^[3]

Голос

Самець токує високо у повітрі, роблячи глибокі та рівномірні помахи крилами. Голос складається з комбінації мелодійних звуків «тюю» та «піу».

Поширення

Гніздовий ареал охоплює Євразію від Скандинавії на схід до басейну Хатанги. На півночі в Скандинавії поширена до арктичного узбережжя, на Ямалі до 70-ї паралелі, в долині Єнісею до 72-ї паралелі. На південь до середньої частини Німеччини, південного узбережжя Балтійського моря, Латвії, району Санкт-Петербургу, долини Сосьви, далі на схід на півдні до 67-68-ї паралелі. Острови: Ісландія, Британські, Еланд, Готланд, Фарерські, Колгуєв, Вайгач.^[4]

У тундрі Азії звичайну сивку замінює азійська сивка (P. fulva), в тундрі Америки — інший вид (P. dominica).

На відміну від інших видів роду, зимує недалеко — в Західній Європі, Середземномор'ї, на південному Каспії.

Чисельність

Чисельність в Європі оцінена в 460—740 тис. пар, кількість зимуючих птахів становить понад 820 тис. особин^[5].

Розмноження

Яйце звичайної сивки

Яйця підвиду Pluvialis apricaria altifrons в оологічній колекції (Тулузький музей)

Гніздиться в тундра, лісотундрі, на вересових пустощах, верхових болотах. У місцях спільного існування з азійською сивкою (на Ямалі, Таймирі), віддає перевагу гніздуванню в зволоженіших місцях.

Гніздо являє собою неглибоку ямку у ґрунті, вистелене невеликою кількістю рослинного матеріалу. Спороджують його, як правило, на відкритому місці та лише зрідка між окремими деревцями. У кладці зазвичай 4 яйця. Їхні середні розміри 52×52 мм, основний фон забарвлення — жовтий з темно-коричневим рисунком, що зосереджений більше біля тупого кінця. У насиджуванні кладки беруть участь обидва з батьків. Пташенята вилуплюються через 30 днів, відразу здатні самостійно шукати їжу, проте залишаються під наглядом батьків.

Живлення

Живиться переважно комахами та їх личинками. При нагоді додатково споживає ягоди.

Охорона та фактори загрози

Сивка звичайна знаходиться під охороною відповідно до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (AEWA).

Чисельність виду скорочується. Головною причиною цього вважають розорювання та засадження лісами та сільськогосподарськими культурами пустощів. Загрозами для виду є також суворі погодні умови взимку.^[6]

Виникнення Книги рекордів Гіннеса

10 листопада 1951 року Сер Хью (Г'ю) Бівер англ. Hugh Beaver, у майбутньому — директор із менеджменту пивоварні Guinness^[7], вирушив на полювання до графства Вексфорд в Ірландії. Після невдалого полювання на звичайну сивку він став учасником суперечки про те, який мисливський птах є найшвидшим в Європі — звичайна сивка чи британський підвид білої куріпки (Lagopus lagopus scotica, англ. Red grouse) (причому вірним є перший варіант).^[8] У той вечір, перебуваючи у селищі, він зрозумів, що неможливо підтвердити чи спростувати на основі довідкових джерел, що саме звичайна сивка є найшвидшим птахом серед мисливських видів.^[9][10] Бівер зрозумів, що кожного вечора в пабах Ірландії мають точитися безліч дискусій, проте немає жодної книги у світі, яка б могла врегулювати суперечки. Він збагнув, що книга із відповідями на такого роду запитання може стати популярною.^[11] Пізніше він опублікував першу Книгу рекордів Гіннеса. Вперше ця книга була видана 1955 р.