Loading AI tools
альбом King Crimson З Вікіпедії, вільної енциклопедії
In the Court of the Crimson King (підзаголовок An Observation by King Crimson) — дебютний студійний альбом британського рок-гурту King Crimson, випущений 10 жовтня 1969 року лейблом Island Records[1]. Альбом є одним із найперших та найвпливовіших у жанрі прогресивного року; гурт поєднав у ньому музичні впливи, на яких була заснована рок-музика, з елементами джазу, класичної та симфонічної музики. Багато критиків вважають його одним із найкращих альбомів прогресивного року всіх часів.
In the Court of the Crimson King | |
|---|---|
 | |
| Студійний альбом | |
| Виконавець | King Crimson |
| Дата випуску | 10 жовтня 1969 року |
| Записаний | 21 липня — 21 серпня 1969 року |
| Жанр | Прогресивний рок |
| Тривалість | 43:53 |
| Мова | англійська |
| Лейбл | Island Records, Atlantic Records |
| Продюсер | King Crimson |
| Хронологія King Crimson | |
Альбом посів 5-те місце в британському чарті альбомів[2] і 28-ме — в американському Billboard 200[3], де отримав золоту нагороду Американської асоціації компаній звукозапису (RIAA)[4].
Пісня I Talk to the Wind[en] була написана для гурту-попередника King Crimson — гурту Giles, Giles and Fripp[en] (це єдина пісня на альбомі, для якої це було так), але King Crimson випустив її, щоб показати свою «м'яку» сторону[5]. За словами автора слів Пітера Сінфілда[en], пісня написана під впливом Джоні Мітчелл. В інтерв'ю 1997 року Сінфілд сказав, що це його найулюбленіша пісня з усіх ним написаних[5].
Пісню The Court of the Crimson King[en] написали разом Пітер Сінфілд та Іен Макдональд[en], клавішник і гравець на дерев'яних духових інструментах, для їхнього попереднього гурту The Creation. Спершу вона була написана в стилі кантрі і лише у виконанні King Crimson перетворилася на пісню в стилі прогресивний рок[6].
Кілька джерел стверджують, що King Crimson дебютували наживо 9 квітня 1969 року в The Speakeasy Club[en] у Лондоні[7][8], але Сінфілд стверджує, що вони виступили раніше в Ньюкаслі, замінивши скасований концерт King Curtis[9]. Концерт у Speakeasy Club, який Сінфілд описує як їхній другий, був зірваний членами The Pink Fairies Drinking Club (серед яких був Стів Перегрін Тук[en]; інцидент стався за кілька годин до його вильоту в США на дебютне американське турне T. Rex у серпні — вересні 1969 року), які святкували завершення роботи над альбомом Think Pink[en], сольним альбомом Твінка[en][10][11].
У липні 1969 року King Crimson виступав на розігріві у Rolling Stones на безплатному концерті The Stones in the Park[en] у лондонському Гайд-парку перед великою кількістю глядачів, від 250 000 до 500 000 людей, що привернуло до них чималу увагу[12][13].
Початкові сесії альбому відбулися на початку 1969 року з продюсером Тоні Кларком[en], найбільш відомим своєю роботою з The Moody Blues. Вони не дали результату, і групі було надано дозвіл продюсувати альбом самостійно. Альбом був записаний на 1-дюймовому 8-канальному диктофоні в Wessex Sound Studios[en] у Лондоні, розробленому Робіном Томпсоном і за сприяння Тоні Пейджа[14]. Щоб досягти характерних пишних, оркестрових звуків на альбомі, Іен Макдональд витратив багато годин накладення шарів звуків мелотрона та різних дерев'яних духових і язичкових інструментів. У деяких випадках група, щоб створити глибокі багатошарові треки, здійснила п'ять циклів послідовного перезапису[15].
Дизайн обкладинки альбому створив Баррі Годбер (Barry Godber, 1946—1970) — програміст і друг Пітера Сінфілда. Як моделі він використав власне обличчя, видимо крізь дзеркало[16]. Годбер помер у лютому 1970 року від серцевого нападу, невдовзі після виходу альбому. Це була єдина обкладинка, як він створив; оригінал картини зараз належить Роберту Фріппу[17]. Фріпп говорив про роботи Годбера:
Коли Пітер [Сінфілд] приніс цю картину, вона дуже сподобалася гурту. Нещодавно я знайшов оригінал в офісі [керуючого лейблу E.G. Records], там його тримали під яскравим світлом, ризикуючи його зіпсувати, тож я зрештою забрав його. Обличчя зовні — це Шизоїдна людина [Schizoid Man, якій присвячена перша пісня], а всередині — Багряний король [Crimson King]. Якщо прикрити усміхнене обличчя, то в очах ви побачите неймовірний смуток. Що тут додати? Це віддзеркалення музики[18].
Альбом посів 5-те місце в британському UK Albums Chart[2] та 28-ме місце в американському Billboard 200[19], де отримав золотий сертифікат від Американської асоціації компаній звукозапису[4].
Альбом In the Court of the Crimson King кілька разів перевидавали в 1980-х і 1990-х роках на лейблах Polydor та E.G. Records, причому віддруковували його з копій, які вже кількаразово знімалися зі стереофонічної субмастерної стрічки. Через це якість звуку на них була низькою і було чутно шипіння стрічки.
Перевіряючи майстер-стрічку, Іен Макдональд[en] виявив проблему на її правій доріжці, а оскільки з 1969 року майстер-стрічки першого покоління були відсутні[20], цю проблему усунули лише у 2002 році за допомогою еквалайзера. Фріпп припустив, що проблема була спричинена некомпетентністю інженерів мастерингу[en].
…деякі стрічки зводилися в різних країнах на апаратах, які не дуже добре обслуговувалися, або з копій, зроблених у країні-джерелі (це зазвичай США або Велика Британія, коли йдеться про рок-музику), де другий апарат не дуже добре обслуговувався. Потім ці касети надсилали в країни-ліцензіати, які не мали можливості належних чином їх порівняти і довіряли вихідному матеріалу з головного офісу звукозаписної компанії. Магнітофони працювали з різною швидкістю, і іноді тривалість звучання альбомів виявлялася на кілька секунд менше або більше[21].
У 1982 році студія звукозапису Mobile Fidelity Sound Lab[en] випустила версію альбому на вінілі, зроблену Стеном Рікером (Stan Ricker) методом напівшвидкісного мастерингу[en] за допомогою системи Ortofon Cutting System[22]. У 1989 році Роберт Фріпп і Тоні Арнольд (Tony Arnold) зробили ремастеринг альбому для його дебютного видання на компакту-диску; ця версія увійшла до серії The Definitive Edition, яка складалася з інших ремастированих альбомів гурту[23][24].
У 1999 році альбом був знову ремастирований знову з нагоди 30-річчя гурту, цього разу з використанням 24-бітної апаратури і технології HDCD[en]. Ремастеринг здійснювали Саймон Гейворт[en], Роберт Фріпп і Девід Сінглтон[en]. Це видання увійшло до серії 30th Anniversary Edition, яка складалася з ремастированих видань бек-каталогу King Crimson з нагоди 30-річчя[25][26].
Три роки по тому, у 2002 році, в архівах студії Virgin Records знайшлися оригінальні майстер-касети, на яких ще були присутні склеювальні стрічки між піснями, а перехід між піснями I Talk to the Wind[en] та Epitaph[en] ще не був створений. У 2004 році Саймон Гейворт зробив новий ремастер, використовуючи ці стереофонічні майстер-копії першого покоління, і того ж року він був випущений із 12-сторінковим буклетом. Цей реліз отримав назву Original Master Edition; він був створений за допомогою тієї ж технології HDCD і 24-бітної апаратури, що й ремастер 1999 року[27][28][29].
У жовтні 2009 року Фріпп разом із музикантом і продюсером Стівеном Вілсоном здійснили ремікс оригінальних майстер-записів у новому стереозвучанні та форматі об'ємного звуку 5.1 і випустили їх як ювілейне видання, присвячене 40-річчю альбому[30][31][32]. Видання продавалося у трьох різних комплектаціях:
У 2010 році оригінальний стереомікс 1969 року був ремастирований і перевиданий на 200-грамовому надважкому вінілі. Це видання було зведене Джоном Дентом (John Dent) на студії Loud Mastering, схвалене Робертом Фріппом і містило код для завантаження на швидкості 320 кбіт/с оригінального вінілу 1969 року[33].
У 2019 році Стівен Вілсон знову реміксував альбом у форматі 5.1 і стерео для ювілейного бокс-сету, присвяченого 50-річчю альбому. Він висловив задоволення своїм реміксом 2009 року, але заявив, що ремікс до 50-річчя є значним покращенням: завдяки 10-річному досвіду Вілсону вдалося досягти того, що новий ремікс точніше відповідає оригінальному запису 1969 року[34]. До складу бокс-сету входять три компакт-диски та Blu-ray. Blu-ray містить абсолютно нові стереозаписи і мікси 2019 року у форматі 5.1, закодовані з роздільною здатністю 24/96, Original Master Edition 2004 року з міксом 1969 року (також закодованим із роздільною здатністю 24/96), повну альтернативну версію альбому, зокрема мікси Стівена Вілсона 2019 року та інструментальні мікси 2019 року, а три компакт-диски бокс-сету містять новий стерео мікс 2019 року, розширене видання альтернативного альбому на Blu-ray та Original Master Edition, а також додаткові треки[35].
| Професійні огляди | |
|---|---|
| Оцінки оглядів | |
| Джерело | Рейтинг |
| All About Jazz |  [36] |
| AllMusic | [37] |
| Classic Rock |   [38] |
| Encyclopedia of Popular Music[en] | [39] |
| The Great Rock Discography | 9/10[40] |
| Mojo | [41] |
| MusicHound[en] |  [42] |
| Pitchfork | 10/10[43] |
| The Rolling Stone Album Guide |  [44] |
| The Village Voice | D+[45] |
In the Court of the Crimson King отримав схвальні відгуки в британській музичній пресі. Нік Логан[en] із журналу New Musical Express сказав, що хоча альбом недостатньо «обкатаний» на живих концертах, вплив різноманітних музичних стилів — попмузики, джазу та класики — дав «абсолютно оригінальний і скрізь захоплюючий» результат, і заявив, що «King Crimson на цьому шоу мають все необхідне, щоб бути великими»[46]. Melody Maker також зазначив, що альбом не повністю передає силу живих виступів гурту, але він «все одно має величезний вплив», і що «він вартий прослуховування»[47]. Журнал Disc and Music Echo[en] описав альбом як «блискучу суміш мелодійності й екстазу, швидкого й повільного, атмосферного й електричного, і все це підкріплене словами Пітера Сінфілда[en]». Журнал заявив, що «його потрібно слухати як єдине ціле» і дійшов висновку, що він «утвердить King Crimson як великий талант»[48]. У США Джон Мортленд (John Morthland) з Rolling Stone сказав, що King Crimson «поєднав аспекти багатьох музичних форм і створив сюрреалістичний твір великої сили й оригінальності»[49]. З іншого боку, критик Роберт Крістгау з журналу Village Voice охарактеризував альбом як «ерзац-лайно»[50].
Пізніші рецензії на In the Court of the Crimson King були позитивними: AllMusic в оригінальній рецензії Ліндсі Планер (Lindsay Planer) схвалив його як «у певному сенсі пророчий: King Crimson створили безпросвітний і чіткий зразок пост-психоделічного року» і охарактеризував його як «визначальний» і «зухвалий»[51]. У рецензії на перевидання King Crimson 2009 року в журналі Classic Rock Александр Мілас (Alexander Milas) описав In the Court of the Crimson King як альбом, який «вибив двері музичних умовностей і назавжди закріпив за цими квінтесенційно британськими новаторами місце в історії року»[52].
У своїй книзі Rocking the Classics, виданій у 1997 році, критик і музикознавець Едвард Макан (Edward Macan) зазначає, що альбом In the Court of the Crimson King — «імовірно, найвпливовіший альбом прогресивного року з усіх коли-небудь випущених». Далі Макан стверджує, що цей альбом є прикладом всіх важливих елементів зрілого жанру прог-року, і зазначає, що прогрокові тенденції, які лише в майбутньому перетворяться на традиції, сконцентрувалися в ньому в єдине полотно. Вплив цих змін, на його думку, полягає в тому, що альбом не тільки унаочнює тогочасний стан прогресивного року, а й визначає його подальший розвиток у цілому на десятиліття вперед[53].
В «Історії прогресивного року» Пола Стампа (Paul Stump. History of Progressive Rock)[54], опублікованій того ж року, говориться:
Якщо можна сказати, що у прогресивного року як окремого жанру була певна відправна точка, то, імовірно, нею є якраз альбом In the Court of the Crimson King. У ньому присутні всі елементи, які характеризують зрілість прогресиву: джазові й блюзові мотиви строго вписані в загальну композиційну структуру, окреслену західними класичними симфонічними аранжуваннями за допомогою меллотрона… Вражаюче віртуозні мелодії окремих інструментів та їх сумісні переривчасто-ритмічні пасажі на межі збочення також є компонентами єдиного тонального цілого, яке, утім, залишається доступним будь-якому слухачеві як класичної, так і попмузики.
Стамп також зазначив, що хоча альбом визначається авангардизмом і виточеними аранжуваннями, він все ж спілкується мовою, доступною цінителям року[16].
Піт Таунсенд, лідер гурту The Who назвав альбом «надприродним шедевром»[55]. У Classic Special Edition Pink Floyd & The Story of Prog Rock альбом посів 4-те місце у списку «40 космічних рок-альбомів»[56]. За версією журналу Classic Rock, альбом увійшов до списку «50 альбомів, які створили прогрок»[57]. У 2014 році читачі журналу Rhythm[en] голосуванням присудили його партіям ударних 8-ме місце в історії прогресивного року[58]. У 2015 році журнал Rolling Stone назвав In the Court of the Crimson King 2-м альбомом у рейтингу альбомів прогресивного року всіх часів: він поступився лише альбому The Dark Side of the Moon гурту Pink Floyd[59]. Альбом також увійшов до книги «1001 альбом, які ви повинні почути, перш ніж померти». Він посів 193-тє місце у списку «1000 найкращих альбомів усіх часів[en]» Коліна Ларкіна[en][60].
Хіпхоп-виконавець Каньє Вест використав семпли 21st Century Schizoid Man у своїй пісні Power зі свого альбому My Beautiful Dark Twisted Fantasy 2010 року. У 2022 році компанія Declan Colgan Music Ltd, власник механічної ліцензії[en] на пісню, подала судовий позов до Веста, стверджуючи, що він використав семпли без ліцензії[61].
Тривалість — 22:17
Тривалість — 21:39
Тривалість — 23:10
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
