Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Crass — британський панк-рок-гурт, утворений 1977 року [1][2] , який сприяв поширенню анархізму як політичної ідеології, способу життя та руху опору. Crass популяризував анархо-панк-рух субкультури панків, виступаючи за пряму дію, права тварин і охорону довкілля. Колектив використовував і захищав DIY-панк-етичний підхід «все-сам, do it yourself» (див. DIY субкультура) до своїх звукових колажів, листівок, альбомів і фільмів.
| Crass | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Жанр | Анархо-панк, панк-рок, хардкор-панк, артпанк, вільна імпровізація |
| Роки | 1977–1984 |
| Країна | Велика Британія |
| Місто | Epping[d] |
| Лейбл | Small Wonder Records, Crass Records, Southern Records |
| Склад | Penny Rimbaudd, Steve Ignorantd, Eve Libertined, Joy De Vivred, Pete Wrightd, N. A. Palmerd і Gee Vaucherd |
| steveignorant.co.uk(англ.) | |
Crass у Вікісховищі | |
Crass малювали фарборозпилювачем через трафарет графіті-послання в лондонському метрополітені та на рекламних щитах, координували сквоти й організовані політичні акції. Вони виражали свої ідеї, вдягаючи чорний одяг військового стилю та використовуючи сценічний фон у вигляді значків, що поєднували християнський хрест, свастику, Прапор Великої Британії та Уроборос.
Команда ставилась критично до субкультури панку[3] і молодіжної культури загалом. Їх вважають представниками артпанку[4] за використання стрічкових колажів, графіки, усних послань, поезії та імпровізації.
Гурт був заснований у Dial House, відкритій комуні поблизу Епінга в графстві Ессекс, і сформований коли засновник Dial House Пенні Рімбо почав джемувати зі Стівом Ігнорантом[5] (котрий проживав у тому будинку в той час). Ігнорант вирішив створити гурт після того як побачив концерт the Clash в Бристолі[6].
Після того як приєдналися інші друзі й члени комуни (включаючи Гі Ваучера, Піта Райта, Н. А. Палмера і Стіва Хермана), Crass зіграли свій перший концерт на вуличному фестивалі на вулиці Хантлі в північному Лондоні. Вони планували зіграти п'ять пісень, але місцеві жителі дозволили тільки три.[7] Гітарист Стів Херман залишив групу невдовзі після того і його замінив Філ Фрі.[8] Джой Де Вівр та Ів Лібертайн також приєдналися до гурту приблизно тоді ж.
Crass зіграли два концерти в Роксі Клуб у Ковент Гарден, Лондон.[9] За словами Рімбо, музиканти з'явились п'яними на своєму другому шоу, за що їх вигнали зі сцени; це надихнуло Crass на створення пісні «Banned from the Roxy».[10] Після цього випадку колектив почав ставитись до справи серйозніше, уникаючи вживання спиртних напоїв і канабісу перед концертами і вдягаючи чорну воєнну уніформу.
Вони ввели свій власний логотип для оформлення фону сцени, що його намалював друг Рімбо Дейв Кінг.[11] Це надало команді мілітаристського образу, що призвело до звинувачень у фашизмі.[12] Crass відповідали, що їх поява в однаковій уніформі була спрямована проти «культу особистості», щоб жодного з музикантів не можна було сприйняти лідером, як в багатьох інших гуртів.[12]
Crass задумували свій логотип як обкладинку для самвидатівського памфлету Рімбо Божевільня реальності Христа.[13] В ньому поєднані символи влади: християнський хрест, свастика, Прапор Великої Британії та Уроборос.
Першим альбомом Crass був The Feeding of the 5000 в 1978. Працівники заводу з пресування платівок відмовились виконувати замовлення через начебто богохульний зміст пісні «Asylum»,[14][15] і запис вийшов без неї. На місці композиції було дві хвилини тиші під заголовком «The Sound Of Free Speech». Цей випадок підштовхнув гурт до створення їх власного лейблу Crass Records.[16]
1979 року гурт випустив свою другу платівку (Stations of the Crass). Це був подвійний альбом з трьома сторонами нового матеріалу і четвертою стороною записаною наживо в Pied Bull Іслінгтон.
Наступний сингл Crass «Bloody Revolutions» 1980, був фандрайзинговою благодійною акцією разом з гуртом Poison Girls, з якими вони заробили £20,000 щоб фінансувати громадський центр Wapping Autonomy Centre.[11] Слова пісні «Bloody Revolutions» критикували з анархо-пацифістської позиції заклики до марксистської революційної боротьби й частково стали відповіддю на насильство на їх концерті в Conway Hall на площі Red Lion Square у Лондоні, де Crass і Poison Girls грали у вересні 1979.[17] Шоу було задумане як фандрайзингова акція на користь так званих «Persons Unknown», групи анархістів, яких звинувачували у змові.[18] Протягом концерту прибічники Соціалістичної робочої партії Великої Британії й інші антифашисти напали на неонацистів з Британського руху, що призвело до подальшої ескалації конфлікту.[19] Музиканти згодом переконували, що члени лівої партії були значною мірою відповідальні за бійку, а такі організації, як, наприклад Рок проти расизму примушували аудиторію поділятись на лівих і правих.[20]
Crass випустили третій альбом Penis Envy в 1981. Він ознаменував відхід від хардкор-панк образу The Feeding of the 5000 і Stations of the Crass. Він характерний більш складними музикальними аранжуваннями та жіночим вокалом Ів Лібертайн і Джой Де Вівр. Альбом торкався питань фемінізму, нападав на інститут шлюбу та сексуального обмеження.
Гурт потратив майже рік, щоб записати й випустити свій четвертий альбом Christ — The Album, який був подвійним. Впродовж цього періоду Фолклендська війна почалась і закінчилась. Ця подія примусила Crass переглянути своє відношення до випуску альбомів. Якщо спочатку завданням Crass був політичний коментар, то тепер вони відчували, що світові події випередили їх і відсунули у минуле.
Швидкість, з якою Фолклендська розгорталась, і спустошення, що Тетчер спричиняла вдома та за кордоном, примусила нас відповідати швидше ніж ми це робили раніше. Ми потратили так багато часу, щоб створити Christ – The Album, що деякі з пісень у ньому, які попереджали про наближення бунтів та війни, стали майже неактуальними. Токстет, Бристоль, Брикстон і Фолклендські острови вже були у вогні до того часу як ми випустили альбом. Ми відчували себе безпорадними через нашу повільність, приниженими нашою невідповідністю.[21]
Наступні платівки (включаючи сингли «How Does It Feel? (to Be the Mother of a Thousand Dead)» і «Sheep Farming in the Falklands» та альбом Yes Sir, I Will) продемонстрували повернення гурту до своїх коренів та були охарактеризовані, як «тактичні відповіді» на політичні виклики.[22]
Crass стали більмом на оці уряду Маргарет Тетчер після Фолклендської війни. Питання стосовно гурту у Парламенті Великої Британії й спроби переслідування депутатом від консервативної партії Тімоті Еггаром за їх сингл «How Does It Feel…»,[23] примусили їх подумати про своє майбутнє.
На плечі команди лягли важкі судові витрати через переслідування альбому Penis Envy.[24] Цей факт поєднаний з труднощами спільного життя і праці, врешті-решт взяв своє.[21] 7 липня гурт зіграв благодійний концерт в Абердері, Уельс для шахтарів що страйкували, і при поверненні додому Н. А. Палмер оголосив, що збирається полишити команду.[25] Це утвердило Crass в їх попередньому намірі припинити існування в 1984, і колектив розпався.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
