9 Метіда

9 Меті́да^[4] або 9 Метида^[5] (9 Metis) — один із найбільших астероїдів головного поясу, відкритий в 1848 році. Складається з силікатів і металевого нікель-залізного сплаву і може бути залишком ядра великого астероїда, який був знищений в результаті давнього зіткнення^[6]. Метида містить трохи менше половини відсотка загальної маси поясу астероїдів^[7].

9 Метіда 

Зображення Флори, отримане VLT
Відкриття
Відкривач	Ендрю Ґрем
Місце відкриття	Обсерваторія Маркрі
Дата відкриття	25 квітня 1848
Позначення
Позначення	9 Metis
Названа на честь	Метіда
Тимчасові позначення	1974 QU2
Категорія малої планети	Астероїд головного поясу
Орбітальні характеристики[1]
Епоха 23 травня 2014 (2 456 800,5 JD)
Велика піввісь	2,386143840095 а. о.
Перигелій	2,094011184198 а. о.
Афелій	2,678276495992 а. о.
Ексцентриситет	0,122428770214
Орбітальний період	1346,304684320 д
Середня орбітальна швидкість	0,267398609090 °/д
Середня аномалія	156,2346946838°
Нахил орбіти	5,574912352229°
Довгота висхідного вузла	68,94557096330°
Аргумент перицентру	5,849920187881°
Фізичні характеристики
Розміри	190 км
Маса	1,13× 1019 кг
Середня густина	4,12±1,33 г/см³
Прискорення вільного падіння на поверхні	~0,070 м/с²
Друга космічна швидкість	~0,11 км/с
Період обертання	5,079 год
Альбедо	0,118
Температура	~173 K макс: 282 K (+9° °C)[2]
Спектральний тип	S (Толен)
Видима зоряна величина	8,1[3] до 11,83
Стандартна зоряна величина	6,28
Кутовий розмір	0,23" до 0,071"
9 Метіда у Вікісховищі

Не плутати з Метіда (супутник).

Відкриття та найменування

Метіда була відкрита Ендрю Ґремом 25 квітня 1848 року в обсерваторії Маркрі в Ірландії. Це було його єдине відкриття астероїда^[8]. Це також був єдиний астероїд, відкритий в результаті спостережень з Ірландії до 7 жовтня 2008 року, коли через 160 років Дейв Макдональд з обсерваторії J65 виявив астероїд (281507) 2008 TM₉^[9]. Його назва походить від міфологічної Метіди, титанки та океаніди, дочки Тетії та Океана^[10]. Назва «Фетіда» також була розглянута та відхилена (пізніше вона перейде до астероїда 17 Фетіда).

Порівняння розмірів перших 10 астероїдів і Місяця. Метіда — номер 9

Характеристика

Напрямок обертання Метіди наразі невідомий через неоднозначність даних. Аналіз кривої блиску вказує на те, що полюс Метіди спрямований на екліптичні координати (β, λ) = (23°, 181°) або (9°, 359°) з невизначеністю 10°^[11]. Це дає осьовий нахил 72° або 76° відповідно.

Зображення Метіди отримані за допомогою космічного телескопа «Габбл»^[12] і аналізу кривих блиску^[13] узгоджуються з тим, що Метида має неправильну витягнуту форму з одним загостреним і одним широким кінцем^[13]. Радіолокаційні спостереження теж свідчать про наявність значної плоскої області^[14].

Склад поверхні Метіди оцінюється як 30–40 % металовмісного олівіну та 60–70 % залізо-нікелівого сплаву^[15].

Дані кривої блиску Метиди натякіли на існування супутника, однак подальші спостереження не підтвердили це припущення^[16][17]. Пізніші пошуки за допомогою космічного телескопа «Габбл» у 1993 році супутників не знайшли^[18].

Форма Метіди, отримана з її кривої блиску

Зв'язок з іншими астероїдами

Колись Метіду вважали членом сім'ї астероїдів, яку називали сім'єю Метіди^[19], але подальші пошуки не підтвердили існування такої сім'ї.

Однак спектроскопічний аналіз виявив сильну спектральну подібність між Метідою та 113 Амальтеєю, і існує припущення, що ці астероїди можуть бути залишками дуже старої динамічної родини (віком принаймні 1 млрд років), менші члени якої були зруйновані в зіткненнях або викинуті збуреннями. Передбачуване батьківське тіло, за оцінками, мало діаметр від 300 до 600 км (розмір Вести) і було диференційованим^[20]. Метида могла б бути відносно неушкодженим залишком ядра (хоча й меншим, ніж 16 Психея), а Амальтея — фрагментом мантії, причому 90 % первісного тіла було втрачено^[20]. За збігом обставин і Метіда, і Амальтея мають тезок серед внутрішніх супутників Юпітера.

Покриття

У 1984 році покриття зорі Метідою дало сім хорд, які Крістенсен використав для отримання еліпсоїдального профілю тіні астероїда розміром 210 × 170 км^[21]. 6 серпня 1989 року Метіда покрила зорю величиною 8,7, і вдалось отримати п'ять хорд і розрахувати діаметр 173,5 км^[21]. Спостереження покриття 11 лютого 2006 року дало лише дві хорди, що вказували на мінімальний діаметр 156 км^[22]. Усі три покриття відповідають еліпсоїду 222×182×130 км, запропонованому Бером^[23].

7 березня 2014 року Метіда закрила зорю HIP 78193 (величиною 7,9) над частинами Європи та Близького Сходу^[24][25].

Див. також

• Список астероїдів (1-100)

Примітки

1. База даних малих космічних тіл JPL: 9 Метіда (англ.) . Процитовано 2014.05.12. Останнє спостереження 2014.04.06.
2. L. F. Lim et al., Thermal infrared (8–13 µm) spectra of 29 asteroids: the Cornell Mid-Infrared Asteroid Spectroscopy (MIDAS) Survey, Icarus Vol. 173, p. 385 (2005).
3. Donald H. Menzel and Jay M. Pasachoff (1983). A Field Guide до the Stars and Planets (вид. 2nd). Boston, MA: Houghton Mifflin. с. 391. ISBN 0395348358.
4. ВУЕ
5. Астрономічний календар ГАО НАН України
6. Kelley, Michael S; Michael J. Gaffey (2000). 9 Metis and 113 Amalthea: A Genetic Asteroid Pair. Icarus. 144 (1): 27—38. Bibcode:2000Icar..144...27K. doi:10.1006/icar.1999.6266.
7. Jim Baer (2010). Recent Asteroid Mass Determinations. Personal Website. Архів оригіналу за 2 July 2013. Процитовано 13 лютого 2011.
8. Graham, A.; New Planet, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, Vol. 8, No. 6 (dated 14 April 1848!), p. 146 (signed 29 April 1848; the discovery was first announced on 27 April)
9. Amateur Astronomer Becomes Second Ever to Discover Asteroid from Ireland, After 160 Years. International Year of Astronomy in Ireland. 10 жовтня 2008. Архів оригіналу за 21 July 2011. Процитовано 2 березня 2009. [Архівовано 2011-07-21 у Wayback Machine.]
10. Graham, A.; Metis, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, Vol. 8, No. 7 (dated 12 May 1848), pp. 147—150
11. J. Torppa et al., Shapes and rotational properties of thirty asteroids from photometric data [Архівовано 2015-11-06 у Wayback Machine.], Icarus Vol. 164, p. 346 (2003).
12. A. D. Storrs et al., A closer look at main-belt asteroids 1: WF/PC images, Icarus Vol. 173, p. 409 (2005).
13. J. Torppa et al., Shapes and rotational properties of thirty asteroids from photometric data [Архівовано 2015-11-06 у Wayback Machine.], Icarus Vol. 164, p. 346 (2003).
14. D. L. Mitchell et al., Radar Observations of Asteroids 7 Iris, 9 Metis, 12 Victoria, 216 Kleopatra, and 654 Zelinda, Icarus Vol. 118, p. 105 (1995).
15. Kelley, Michael S; Michael J. Gaffey (2000). 9 Metis and 113 Amalthea: A Genetic Asteroid Pair. Icarus. 144 (1): 27—38. Bibcode:2000Icar..144...27K. doi:10.1006/icar.1999.6266.
16. research at IMCCE [Архівовано 12 червня 2002 у Wayback Machine.] (in French)
17. «other» reports of asteroid companions
18. Hubble Space Telescope observations [Архівовано 30 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
19. J. G. Williams, Asteroid Families — An Initial Search, Icarus Vol. 96, p. 251 (1992).
20. Kelley, Michael S; Michael J. Gaffey (2000). 9 Metis and 113 Amalthea: A Genetic Asteroid Pair. Icarus. 144 (1): 27—38. Bibcode:2000Icar..144...27K. doi:10.1006/icar.1999.6266.
21. Kissling, W.M; Blow, G. L.; Allen, W. H.; Priestley, J.; Riley, P.; Daalder, P.; George, M. (1991). The Diameter of 9 Metis from the Occultation of SAO:190531. Proceedings of the Astronomical Society of Australia. 9 (1): 150—152. Bibcode:1991PASA....9..150K. doi:10.1017/S1323358000025352.
22. Occultation of TYC 0862-00695-1 by (9) Metis 2006 February 11. Royal Astronomical Society of New Zealand. Архів оригіналу за 27 August 2008. Процитовано 6 грудня 2008.
23. Jim Baer (2010). Recent Asteroid Mass Determinations. Personal Website. Архів оригіналу за 2 July 2013. Процитовано 13 лютого 2011.
24. Asteroid Occulations [Архівовано 6 березня 2014 у Wayback Machine.]
25. Map [Архівовано 6 березня 2014 у Wayback Machine.]

Посилання

• Портал «Астрономія»

• 9 Метіда — Об'ємне інтерактивне відображення орбітального руху (англ.)