2С5 «Гіацинт-С»

2С5 «Гіацинт-С» (рос. 2С5 «Гиацинт-С»; індекс ГАБТУ — об'єкт 307) — радянська 152-мм корпусна самохідна гармата^[3]. Створена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор шасі — Г. С. Єфімов, 152-мм гармати 2А37 — Ю. Н. Калачников, 152-мм боєприпасів — А. А. Каллістов. Призначена для придушення і знищення засобів ядерного нападу, ураження органів управління, тилів, живої сили й бойової техніки супротивника в місцях скупчення і в опорних пунктах, а також для руйнування фортифікаційних споруд.

2С5 «Гіацинт-С»
САУ 2С5 «Гіацинт-С» Збройних сил України
Тип	самохідна гармата
Походження	СРСР
Історія використання
Оператори	Росія  Україна  Білорусь
Історія виробництва
Виготовлення	з 1976 по 1993
Виготовлена кількість	до 2000[1]
Характеристики
Вага	27,5 т
Довжина	8,33 м (з гарматою вперед 8,95 м)
Довжина ствола	49,7 калібрів
Ширина	3,25 м
Висота	2,76 м
Калібр	нарізна гармата, 152 мм
Підвищення	−2…+57°
Траверс	−15…+15°
Дальність вогню
Ефективна	8 — 33,1 км
Приціл	ПГ-1М, ОП-4М, ТКН-3А
Броня	протикульова
Головне озброєння	152-мм 2А37 боєкомплект: 30
Другорядне озброєння	1 × 7,62-мм ПКТ боєкомплект: 1500
Двигун	В-59 Виробник: ЧТЗ Марка: В-59 Тип: дизельний Робочий об'єм: 38 880 см3 Максимальна потужність: 520 к.с. (382 кВт [519 к.с. по ГОСТ[2]]), при 2000 об/хв Максимальний обертовий момент: 2059 Н·м, при 1200..1400 об/хв Конфігурація: V-подібний Циліндрів: 12 Клапанів: 24 Хід поршня: 180 мм Діаметр циліндра: 150 мм Охолодження: рідинне Тактність (число тактів): 4 Рекомендоване паливо: дизельне пальне, гас марок ТС-1, Т-1 і Т-2 520
Питома потужність	19
Підвіска	індивідуальна, торсіонна
Дорожній просвіт	450 база: 4635 колія: 2720
Паливо	дизельне
Швидкість	шосе: 60 км/год
Прохідність	підйом: 30° стінка: 0,7 рів: 2,5 брід: 1
2С5 «Гіацинт-С» у Вікісховищі

Історія створення

З відставкою М. С. Хрущова, після майже десятирічної перерви, роботи по артилерійському озброєнню в СРСР були відновлені. Спочатку на базі відділу ракетного озброєння 3 центрального науково-дослідного відділу, а потім вже у знову відтворених підрозділах артилерійського озброєння. В 1965 році Міністром оборони СРСР була затверджена програма розвитку артилерії. Тоді на озброєнні армії США вже знаходились корпусні САУ M107. У той же час результати застосування гармат М-46 в артилерійській дуелі між Китаєм і Тайванем показали недостатню дальність стрільби радянської корпусної артилерії, тому назріла необхідність розробки нової системи з підвищеною дальністю стрільби. У період з 1968 по 1969 роки 3 ЦНДІ спільно з підприємствами оборонної промисловості виконав НДР «Успех» (укр. «Успіх»), в рамках якої був визначений вигляд перспективних артилерійських систем та напрямки їхнього розвитку аж до 1980 року, а 8 червня 1970 року виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 427-151. Відповідно до цієї постанови була офіційно почата розробка нової 152-мм корпусної гармати як в буксованому так і у самохідному варіантах^[4][5][6].

Попередньо, 27 листопада 1968 року Міністерство оборонної промисловості затвердило рішення № 592, яким наказало розпочати науково-дослідні роботи по створенню заміни буксованої гармати М-46. В ході досліджень були опрацьовані три варіанти САУ. Перший — з відкритою установкою гармати, другий — з рубочною установкою гармати, третій — із закритою установкою гармати у башті, що обертається. У вересні 1969 року матеріали аванпроекту були розглянуті комісією Міністерства оборони СРСР. За результатами робіт було з'ясовано, що оптимальною для нової самохідної гаубиці буде відкрита установка гармати. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під найменуванням «Гіацинт-С» (індекс ГРАУ — 2С5). «Гіацинт» мав надійти на озброєння артилерійських полків і бригад корпусів і армій для заміни 130-мм гармат М-46 і 152-мм гармат М-47^[5][6].

Головним розробником 2С5 був призначений Уральський завод транспортного машинобудування, гармату 2А37 проектували в СКБ Пермського машинобудівного заводу імені В. І. Леніна, за боєприпаси відповідав московський Науково-дослідний машинобудівний інститут. До весни 1971 року а на Пермському машинобудівному заводі були виготовлені дві балістичні установки з довжиною ствола в 7200 мм для відпрацювання боєкомплекту гармати. Проте через несвоєчасне постачання гільз випробування були розпочаті лише у вересні 1971 року і тривали до березня 1972 року. Випробування показали, що снаряди при використанні повного заряду масою 18,4 кг мали початкову швидкість 945 м/с та дальність 28,5 км. На посиленому заряді масою 21,8 кг дальність становила 31,5 км, а початкова швидкість — 975 м/с. При цьому відзначали сильну дію дульної хвилі. Для усунення цього зауваження маса порохового заряду була зменшена до 20,7 кг, а також запроваджена гладка насадка на ствол гармати. У квітні 1972 року конструкція гармати була доопрацьована, а до кінця року на Уральський завод транспортного машинобудування були відправлені два дослідні зразки гармати 2А37 для установки на самохідне шасі. Дослідні зразки САУ 2С5 були відправлені спочатку на заводські, а потім на полігонні випробування. До 1974 року повний цикл випробувань САУ «Гіацинт-С» був завершений, після чого почалася підготовка виробництва до серійного виробництва^[5][6][7].

Водночас, на базі 2С5 розробляли й інший варіант САУ під позначенням 2С11 «Гіацинт-СК». Відмінністю від базового зразка був картузний метод заряджання, який мав зменшити вартість виробництва зарядів за рахунок виключення зі складу латунних гільз^[8]. В ході роботи були використані науково-технічні напрацювання по картузним варіантам самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика» і 2С3 «Акація», однак остаточно до виробництва був прийнятий варіант з роздільно-гільзовим заряджанням. 20 січня 1975 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 68-25 самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» була прийнята на озброєння Радянської армії^[5][6][7][9].

Серійне виробництво та модифікації

Порівняльна таблиця ТТХ різних модифікацій САУ 2С5

	2С5[5]	2С5М[10]	2С5М1[10]
Початок серійного виробництва	1976	Дослідна	Дослідна
Бойова маса, т	27,5	28,2	28,2
Індекс гармати	2А37	2А37М
Калібр гармати, мм	152,4	152,4	155
Довжина ствола, клб	47	47	52
Кути ВН, град.	−2 … + 57	−2 … + 58	−2 … + 58
возимий боєзапас, постр.	30	30	30
Максимальна дальність стрільби ОФС, км	30,5	30,5	30
Максимальна дальність стрільби АР ОФС, км	33,1	37	41
Максимальна дальність стрільби КАС, км	20	20	25
Радіостанція	Р-123
Апаратура внутрішнього зв'язку	Р-124

Першу установчу партію САУ 2С5 виготовлено ​​1976 року, а з 1977 року розпочато повномасштабне серійне виробництво на Уральському заводі транспортного машинобудування. Виготовляв гармату 2А37 Пермський завод імені Леніна. Виробництво 2С5 тривало аж до руїни Радянського Союзу й зупинено у 1993 році, разом за 17 років виробництва випущено до 2000 одиниць 2С5^[1][5].

Після припинення серійного виробництва наприкінці 1990-х років у Росії розроблено модернізовані варіанти САУ 2С5, що отримали позначення 2С5М і 2С5М1. Модифікація 2С5М відрізняється від базової машини установкою АСУНО 1В514-1 «Механізатор-М», а також модернізованою артилерійською частиною, що дозволяє використовувати нові 152-мм уламково-фугасні гáрматні (снаряди) 3ОФ60 з донним газогенератором із максимальною дальністю стрільби до 37 км. Модифікація 2С5М1 відрізняється від 2С5М використаною артилерійською частиною калібру 155-мм, що дозволяє застосовувати снаряди L15A1 з дальністю стрільби до 30 км, а також снаряди ERFB BB з дальністю стрільби до 41 км^[10][11]. У 2004 році, виконуючи науково-дослідну роботу, на базі самохідної гармати 2С5 виготовлено експериментальний зразок артилерійської системи. Замість 152-мм гармати 2А37 на САУ встановлено ​​гаубицю з балістикою перспективної 152-мм артилерійської устави «Коаліція»^[12].

Існувала також дослідна модифікація 2С11 (також відома як «Гіацинт-СК») з гарматою 2А52, серійно не виготовлялась^[13].

Опис конструкції

Броньовий корпус

САУ 2С5 в музеї ВАТ «Мотовилихінські заводи»

Самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» виконана за безбаштовою схемою з відкритою установкою гармати. Корпус машини зварений із сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: силове (моторно-трансмісійне), відділення управління та бойове^[5][14].

У передній частині корпусу по правому борту розташоване моторно-трансмісійне відділення. Зліва від нього знаходиться місце механіка-водія з органами управління шасі. За сидінням механіка водія встановлено робоче місце командира машини з поворотною башточкою. У середній і кормовій частинах корпусу розташоване бойове відділення. У середній частині корпуса встановлені механізовані укладки для розміщення возимого боєкомплекту^[5][14].

По обидва боки укладок вздовж бортів розміщені сидіння членів екіпажу. По правому борту в передній частині знаходиться сидіння оператора, в задній — навідника. По лівому борту встановлено сидіння оператора. У кормовій частині корпуса встановлені чотири паливних баки, механізм зупинки лотків і люк для подачі боєприпасів з бойового відділення^[5][14].

На кормовому листі корпусу встановлені балки з шарнірами, на яких закріплена опорна плита САУ. На даху на поворотній платформі встановлена артилерійська частина самохідної гармати^[5][14].

Гармата 2А37 має два положення — похідне й бойове. У похідному положенні опорна плита піднята вертикально і знаходиться за заднім кормовим листом. У бойовому — плита відкидається назад за допомогою гідравлічної системи і впирається в ґрунт^[5][14].

Механізм заряджання і механізована укладка забезпечують автоматизований цикл заряджання. Механізм заряджання напівавтоматичний з ланцюговим транспортером і електроприводом. За допомогою механізму заряджання елементи пострілів переміщуються на лінію досилання. При стрільбі подача пострілів може здійснюватися не тільки через укладки боєкомплекту, але і з ґрунту^[5][14].

У бойовому положенні САУ навідник знаходиться поза корпусом машини на поворотній платформі зліва від гармати біля прицільних пристосувань. Для захисту від куль та уламків робоче місце навідника обладнано броньованою амбразурою. У передній частині машини на нижній частині лобового листа встановлений відвал для самообкопування. Товщина лобового листа складає 30 мм^[5][14].

Озброєння

152-мм ОФС 3ОФ29

Основним озброєнням є 152-мм гармата 2А37, що має максимальну скорострільність 5-6 пострілів на хвилину^[5][7].

Основними вузлами гармати 2А37 є: ствол, затвор, електрообладнання, досилач, противідкатні пристрої, верхній станок, огорожа, врівноважувач, поворотний і підйомний механізми^[5][7].

Ствол гармати являє собою трубу-моноблок, з'єднану з казенником муфтою, на дуловому зрізі труби закріплене дулове гальмо з ефективністю 53 %. В казеннику розташований горизонтально-клиновий затвор з напівавтоматикою скалочного типу^[5][7].

Ланцюговий досилач снаряда і заряду призначений для полегшення роботи заряджаючого^[5][7].

Противідкотні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкоту і пневматичного накатника, заповненого азотом^[5][7].

Підйомний і поворотний механізми секторного типу, забезпечують наведення гармати в діапазоні кутів від −4 до + 60° по вертикалі і від −15 до + 15° за азимутом^[5][7].

Пневматичний механізм врівноважувача слугує для компенсації моменту неврівноваженості хитної частини гармати^[5][7].

Верхній верстат з гарматою встановлений на центральний штир в задній частині даху корпусу шасі 2С5^[5][7].

Відкидна опорна плита, розміщена в кормі корпусу, передає зусилля пострілу на ґрунт, забезпечуючи більшу стійкість САУ^[5][7].

Возимий боєкомплект самохідної гармати «Гіацинт-С» складає 30 пострілів^[5][7].

Боєкомплект

В основній боєкомплект гармати 2А37 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ29 з максимальною дальністю стрільби в 28,5 км, а також снаряди 3ОФ59 з поліпшеною аеродинамічною схемою і максимальною дальністю стрільби в 30,5 км^[5][6][15].

Для 2С5 розроблені високоточні снаряди «Краснополь» і «Сантиметр», для ураження бронетанкової техніки в місцях зосередження пускових установок, довготривалих оборонних споруд, мостів та переправ^[5][6][15].

При стрільбі керованими снарядами використовують спеціальний заряд, відмінний від застосовуваних в САУ 2С3 «Акація» і 2С19 «Мста-С»^[16].

Крім звичайних типів боєприпасів, «Гіацинт-С» може вести вогонь спеціальними ядерними боєприпасами 10 типів потужністю від 0,1 до 2 кт у тротиловому еквіваленті^[5][6][15].

Додатково САУ 2С5 обладнана 7,62-мм кулеметом ПКТ. Кулемет встановлений на башточці командира, кути вертикального наведення становлять від −6° до + 15°, а горизонтального — від 164° вліво до 8° вправо^[5][6][15].

Для особистої зброї розрахунку передбачено п'ять кріплень під автомати АКМС, а також кріплення для сигнального пістолета^[5][6][15].

Для боротьби з бронетехнікою противника в корпусі САУ є кріплення для протитанкового гранатомета РПГ-7В^[5][6][15].

У разі виникнення небезпеки нападу з повітря, в САУ знаходиться переносний зенітно-ракетний комплекс 9К32М «Стріла-2М»^[5][6][15].

До возимого боєкомплекту додаткового озброєння входять: 1500 набоїв для кулемета, 1500 набоїв для автоматів, 20 ракет до сигнального пістолета, 5 гранат для протитанкового гранатомета і 2 ракети для переносного зенітно-ракетного комплексу^[5][6][15].

Номенклатура пострілів

Номенклатура боєприпасів[5][17][18]
Індекс пострілу	Індекс снаряду	Індекс заряду	Маса снаряду, кг	Маса ВР, кг	Маса пострілу, кг	Початкова швидкість снаряду, м/с[вин 1]	Максимальна дальність стрільби, км
Осколково-фугасні
3ВОФ39	3ОФ29	4Ж47	46	6,42	80,8	945	28,5
3ВОФ40	3ОФ29	4Ж48	46	6,42		775	21,5
3ВОФ41 (активно-реактивний)	3ОФ30	4Ж47					33,1
3ВОФ86	3ОФ59	4Ж47	43,8	7,8	78,6		30,5
3ВОФ87	3ОФ59	4Ж48	43,8	7,8			23
	3ОФ60[вин 2]						37
Керовані
«Сантиметр»	3ОФ38		49,5	8,5			12
«Краснополь»	3ОФ39		50	6,5			20
Ядерні
«Ромашка»			57
«М'ята»			57
«Аспект-1…4»			43
«Символізм-1…4»			43

Засоби спостереження і зв'язку

Для наведення гармати, проведення розвідки місцевості вдень і вночі, а також для стрільби з кулемета, в командирській башточці встановлено комбінований приціл ТКН-3А з прожектором ОУ-3ГК. Місце навідника обладнано артилерійським панорамним прицілом ПГ-1М для стрільби з закритих вогневих позицій і прицілом прямого наведення ОП-4М-91А для ведення вогню по спостережуваних цілях. Місце механіка-водія обладнано двома призматичними приладами спостереження ТНПО-160, а також приладом нічного бачення ТВН-2БМ для водіння в нічних умовах^[19].

Зовнішній радіозв'язок підтримується радіостанцією Р-123^[5]. Радіостанція працює в УКХ-діапазоні і забезпечує стійкий зв'язок з однотипними станціями на відстані до 28 км, в залежності від висоти антени обох радіостанцій^[20]. Переговори між членами екіпажу здійснюється через апаратуру внутрішнього зв'язку Р-124^[5].

Двигун і трансмісія

В 2С5 встановлений V-подібний 12-циліндровий чотиритактний дизельний двигун В-59 рідинного охолодження з наддувом потужністю 520 к.с. Крім дизельного палива, двигун має можливість роботи на гасі марок ТС-1, Т-1 і Т-2^[21].

Трансмісія механічна, двопотокова, з планетарним механізмом повороту. Має шість передніх і дві задніх передачі. Максимальна теоретична швидкість руху на шостій передній передачі становить 60 км/год. На другий задній передачі забезпечується швидкість руху до 14 км/год^[22].

Ходова частина

Ходова частина 2С5 являє собою модифіковане шасі СПТП СУ-100П і складається з шести пар обгумованих опорних і чотирьох пар підтримуючих котків. У задній частині машини перебувають керівні колеса, в передній — ведучі. Гусениці складається з дрібних ланок з гумовометалевими шарнірами цівочного зачеплення. Ширина кожного трака 484 мм при кроці 125 мм. Підвіска 2С5 — індивідуальна торсіонна. На першому та шостому опорних котках встановлені двосторонні гідроамортизатори^[23].

Оператори

Карта країн-операторів 2С5

   Поточні

   Колишні

Поточні

•  Білорусь — 107 одиниць 2С5 на озброєнні, станом на 2024 рік^[24].
•  Еритрея — 13 одиниць 2С5, станом на 2024 рік^[25].
•  Росія — 120 одиниць 2С5 на озброєнні і 750 одиниць 2С5 на зберіганні, станом на 2024 рік^[26].
•  Узбекистан — кілька 2С5 на озброєнні, станом на 2024 рік^[27].
•  Україна — кілька 2С5 на озброєнні, станом на 2024 рік^[28].

Колишні

•  Ефіопія — всього поставлено 10 одиниць 2С5^[29].
•  СРСР — 500 одиниць 2С5 в зоні «до Уралу» станом на 1991 рік^[30], перейшли до пострадянських країн.
•  Фінляндія — 18 одиниць 2С5 (використовувалися під позначенням Telak 91), станом на 2010 рік^[31].

• 
  Самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» на службі збройних сил Фінляндії.
• 
  2С5 «Гіацинт-С» Сухопутних військ України.

Служба та бойове застосування

Організаційна структура

Самохідна гармата 2С5 надходила на озброєння артилерійських полків і бригад армій Сухопутних військ СРСР на заміну гарматам М-46 і М-47. Кожна артилерійська бригада налічувала 5 дивізіонів (4 гарматно-самохідних артилерійських і 1-розвідувальний), кожен артилерійський дивізіон складався з трьох батарей. Артилерійські батареї складалися з шести самохідних гармати 2С5 (разом 18 гармати в дивізіоні)^[32], проте в деяких дивізіонах малося по 4 батареї з 6-ти 152-мм гармат або по 3 батареї по 8 гармат кожна (тобто 24 гармати в дивізіоні)^[33].

Служба

Самохідні гармати 2С5 перебували на озброєнні наступних формувань збройних сил Російської Федерації:

1. Військова частина (в/ч) польова пошта 25526. 308-я гарматно-самохідна артилерійська бригада армійського підпорядкування ГСВГ: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
2. В / ч польова пошта 11526 армійського підпорядкування ГСВГ, тепер в/ч № 32755. 385-я гвардійська артилерійська Одеська Червонопрапорна ордена Богдана Хмельницького 2 ступеня бригада (385 абр): 65 одиниць 2С5 станом на 2000 рік^[34].
3. В / ч № 35390. 39-я окрема мотострілецька Червонопрапорна бригада (39 омсбр): 65 одиниць 2С5 станом на 2000 рік^[34].
4. В / ч № 39255. 305 артилерійська Гумбіненська Червонопрапорна бригада (305 абр): 18 одиниць 2С5 станом на 2009 рік^[34].
5. 9-а артилерійська бригада (9 абр): 48 одиниць 2С5 станом на 2000 рік^[34].
6. 13-й артилерійський полк: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
7. 111-я артилерійський полк: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
8. 178-а артилерійська бригада: 48 одиниць 2С5 станом на 1990 рік^[6].
9. 211-а артилерійська бригада: 60 одиниць 2С5 станом на 1990 рік^[6].
10. 231-а артилерійська бригада: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
11. 235-а артилерійська бригада: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
12. 303-я артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
13. 385-а артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6]. У 2005—2006 роках в 385-й артилерійській бригаді було проведено переозброєння. «Гіацинт» був знятий з озброєння бригади і замінений на 2С19 «Мсту-С».
14. 387-а артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
15. 7014-я база зберігання та ремонту озброєння і техніки (7014 БХіРВТ): 36 одиниць 2С5 станом на 2009 рік^[34].
16. 7020-я Харбінська база зберігання та ремонту озброєння і техніки (7020 БХіРВТ): 54 одиниці 2С5 станом на 2009 рік^[34].
17. Пермський ПСХ: 52 одиниці 2С5 станом на 2000 рік^[34].
18. Пермський 39-й арсенал (39 Арс-В): 23 одиниці 2С5 станом на 2000 рік^[34].

Бойове застосування

Бойове хрещення самохідна гармата 2С5 прийняла під час війни в Афганістані. 152-мм осколково-фугасні снаряди дозволяли гарантовано знищувати будь-які укріплення противника^[5][35]. Обмежено застосовувались в складі батальйонних тактичних груп під час Першої російсько-чеченської війни^[36].

Російсько-українська війна

Докладніше: Російська збройна агресія проти України (2014‒2015)

Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 152-мм: 2С5 «Гіацинт-С», 2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б» на 33 км від лінії зіткнення^[37][38]. А «Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу» від 12 лютого 2015 року передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше^[39].

У 2014 році САУ 2С5 українських збройних сил були перекинуті на схід України, де щонайменше одна установка зі складу самохідного гарматного дивізіону 26-ї артилерійської бригади була захоплена проросійськими бойовиками під Амвросіївкою^[40][41].

Використовуються обома сторонами під час вторгнення Росії в Україну.

Станом на 17 жовтня 2024 року редактори Oryx Blog знайшли фото чи відео підтвердження безповоротної втрати Росією 69 САУ 2С5 «Гіацинт-С»: 63 знищено та 6 захоплено силами ЗСУ, ще низка були пошкоджені^[42]. Україна, за даними Oryx, втратила 3 САУ «Гіацинт-С»: 1 знищено та 2 захоплено силами ЗС РФ.

Оцінка машини

Порівняльна таблиця ТТХ 2С5 із зарубіжними аналогами

	2С5	M107[43]	Bkan-1A[en][44][45]	M1975[46]	Catapult[en][47]	NORINCO 130 mm[48]
Початок серійного виробництва	1976	1962	1966	1975	1987	Дослідна
Бойова маса, т	27,5	28,17	53	20	40	30
Екіпаж, чол.	5	5	5			5
Калібр гармати, мм	152,4	175	155	130	130	130
Довжина ствола, клб	47	60	50	55	55	55
Кути ВН , град.	−2 … + 57	−2 … +65	−2 … +45		−2 … +45	−5 … +65
Кути ГН , град.	30	60	30
возимо боєзапас, постр.	30	2	14		30	38
Максимальна дальність стрільби ОФС, км	30,5	32,7	25,6	27	27	27
Максимальна дальність стрільби АР ОФС, км	33	—	—	37	37	37
Маса ОФС, кг	43,8	66,8	48	33,4	33,4	33,4
Бойова скорострільність, постр/хв	5-6	1,5	14
Калібр зенітного кулемета, мм	7,62	—	—	—	—	12,7
Максимальна швидкість по шосе, км/год	62,8	54,7	28			55
Запас ходу по шосе, км	500	725	230			450

В 1970-ті роки Радянським Союзом була зроблена спроба переоснащення Радянської армії новими зразками артилерійського озброєння. Першим зразком стала самохідна гаубиця 2С3, представлена ​​громадськості в 1973 році, за нею послідували: 2С1 в 1974 році, 2С4 в 1975, і в 1979 роках у було представлено 2С5 і 2С7. Завдяки новій техніці Радянський Союз суттєво підвищив живучість і маневреність своїх артилерійських військ^[49]. У 1982 році самохідні гармати 2С5 були розміщені в ГРВН. У разі бойових дій з країнами-учасницями НАТО, системи «Гіацинт» дозволяли Радянському Союзу реалізувати тактику обмеженого застосування тактичного ядерного озброєння в ході наступальних операцій^[50].

До моменту початку серійного виробництва САУ 2С5, на озброєнні США вже перебувала 175-мм корпусна самохідна гаубиця M107. Порівняно з M107, САУ 2С5 володіла більшою скорострільністю і швидкістю руху. Возимий боєкомплект 2С5 був істотно більше (30 пострілів проти 2), фактично до САУ M107 придавалась транспортна машина з боєкомплектом. Вигідним відзнакою «Гіацинта» від САУ M107 є розміщення всього екіпажу під броньованим захистом корпусу під час маршу^[51]. Через рік після початку серійного виробництва 2С5 Міністерство оборони США втратило інтерес до САУ M107 і ініціювало програму модернізації існуючих самохідних гаубиць до рівня 203-мм гаубиць M110A2, до 1981 року всі САУ M107 були перероблені в самохідні гаубиці M110A2^[52].

Аналоги артилерійських систем 2С5 і M107 розроблялися і в інших країнах. В КНДР в 1975 році була створена 130-мм САУ M1975. Система була модифікацією тягача АТ-С з встановленою 130-мм гарматою М-46. M1975 надходила на озброєння самохідних артилерійських бригад армійського і корпусного ланки армії КНДР^[46]. У Китаї на базі 152-мм дивізійної САУ Тип 83 була створена 130-мм досвідчена корпусні самохідна гармата. Замість 152-мм гаубиці встановлювалася китайська копія 130-мм гармати М-46^[48].

У 1960 році шведська компанія Bofors розробила 155-мм самохідну гармату «Bandkanon-1A». До 1965 року був завершений повний цикл випробувань, а в 1966 році гармата надійшла в серійне виробництво. Виробництво велося до 1968 року, всього було виготовлено 28 машин. САУ «Bandkanon-1A» може вести стрільбу тільки фугасним пострілом M60 унітарного заряджання, який має початкову швидкість 865 м/с і максимальну дальність стрільби 25,6 км. Возимий боєкомплект із 14 снарядів розміщений в спеціальному магазині. Перше досилання снаряда в камору здійснюється вручну, решта пострілів здійснюються автоматично. У порівнянні з аналогами така схема заряджання дозволяла САУ за 48 секунд відстріляти весь свій боєкомплект і покинути вогневу позицію. Однак, незважаючи на переваги перед САУ 2С5, самохідна гармата «Bandkanon-1A» мала й недоліки: менша максимальна дальність стрільби і возимий боєкомплект, а також загальна маса — понад 50 тонн, що тягло за собою низьку максимальну швидкість пересування і обмежений запас ходу^[44][45].

За результатами індо-пакистанської війни індійські військові високо оцінили контрбатарейні властивості буксированих гармат М-46, тому силами військово-промислового комплексу Індії був розроблений самохідний варіант цієї системи під назвою «Catapult». САУ мала вигляд шасі танка «Віджаянта» з встановленою на нього артилерійською частиною гармати М-46. До кінця 1980-х років Індією було прийнято рішення переведення наявних САУ «Catapult» на калібр 155 мм^[47].

В ході бойового застосування в Афганістані САУ 2С5 добре себе зарекомендувала, особливо відзначалася надійність шасі САУ. Порівняно з гарматами типу Д-20 і М-47, ефективність осколково-фугасної дії снарядів 3ОФ29 вища в 1,4-4 рази. За оцінками західних фахівців, застосування САУ 2С5 в контрбатарейній боротьбі дозволяє в 5 разів скоротити час підготовки гармати до стрільби у порівнянні з буксированими системами. При порівнянні САУ «Гіацинт-С» з системами попереднього покоління на придушення батареї самохідних гаубиць M109 САУ 2С5 потрібно на 25 % менше боєприпасів (270 осколково-фугасних снарядів проти 360)^[5][33][53].

Де можна побачити

•  Росія :
  • Єкатеринбург — музей «Уралтрансмаш»;
  • Верхня Пишма — Музей військової техніки «Бойова слава Уралу»;
  • Красноармійськ (Московська область) — на постаменті біля входу до ФКП «„НДІ“ Геодезія»;
  • Москва — Центральний музей Збройних Сил;
  • Перм — Музей ВАТ «Мотовилихинские заводи»;
  • Санкт-Петербург — Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ і військ зв'язку;
  • Тольятті — Технічний музей імені К. Г. Сахарова.

САУ 2С5 «Гиацинт-С» в Технічному музеї імені К. Г. Сахарова
Вид з правого боку Вид з правого боку  Вид ззаду Вид ззаду  Установка гармати 2А37 Установка гармати 2А37

Виноски

1. На максимальному заряді.
2. Застосовується тільки в гарматі 2С5М.

Примітки

1. Foss C. R. (2002). 152 mm self-propelled gun Giatsint (2S5). Jane's Armour and Artillery 2001—2002.
2. ГОСТ 8.417-2002
3. 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. Свердловск: ЦКБ «Трансмаш». 1974. с. 6.
4. Авторский коллектив под руководством Панова В. В. Развитие артиллерийского вооружения в период 1967—1987 гг. // 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007 / Под ред. Константинова Е. И. — М., 2007. — С. 27—29.
5. Карпенко А. В. «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия. — СПб. : Бастион, 2009. — С. 27—30. Архівовано з джерела 4 березня 2016
6. Широкорад А. Б. Часть 3. Советские средства доставки ядерного оружия. Глава 1. Атомная артиллерия // Атомный таран XX века / Под ред. Дмитриевой С. Н. — Вече, 2005. — С. 189—193. — ISBN 5-9533-0664-4.
7. Широкорад А. Б. Самоходки // Техника и оружие. — АО «АвиаКосм», 1996.
8. Широкорад А. Б. (2000). Различные модернизации МЛ-20. У Под общ. ред. Тараса А. Е (ред.). Энциклопедия отечественной артиллерии. Мн.: Харвест. с. 655. ISBN 985-433-703-0.
9. Авторский коллектив под руководством Панова В. В. (2007). Развитие артиллерийского вооружения в период 1967—1987 гг.. У Под ред. Константинова Е. И (ред.). 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007. М. с. 30.
10. Карпенко А. В. (2009). «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия (PDF). СПб.: Бастион. с. 31. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 10 листопада 2014.
11. Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 2. Ракетно-артиллерийское вооружение сухопутных войск. Группа 23. Класс 2350. Боевые гусеничные машины. 152-мм самоходная пушка 2С5 «Гиацинт-С». Т. 2. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2001. с. 152—157. ISBN 5-93799-002-1.
12. Белянская О. (2010). Часть 4. 2000—2010 гг. За такими установками — будущее!. У Под ред. Споршева Г. М (ред.). 40 лет на страже отечества и мира. Книга очерков (вид. Юбилейное подарочное издание). Нижний Новгород: ОАО «ЦНИИ „Буревестник“». с. 87.
13. А.В. Карпенко. «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия. — Санкт-Петербург: «Бастион», 2009. — 64 с.
14. 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. — Свердловск : ЦКБ «Трансмаш», 1974. — С. 6—10.
15. 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. — Свердловск : ЦКБ «Трансмаш», 1974. — С. 11—30.
16. Williams W. L. (2002). Krasnopol: A Laser-Guided Projectile. Field Artillery (англ.). September—October: 31.
17. Широкорад А. Б. (2000). 152-мм пушка 2А36 «Гиацинт-Б». У Под общ. ред. Тараса А. Е (ред.). Энциклопедия отечественной артиллерии. Мн.: Харвест. с. 709. ISBN 985-433-703-0.
18. Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 5. Боеприпасы наземной артиллерии. Группа 12. Средства управления войсками и оружием. Класс 1230. Системы (комплексы) управления оружием (огнём). 152-мм выстрелы с корректируемым осколочно-фугасным снарядом 3ОФ38 «Сантиметр», «Сантиметр-М». Т. 12. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2006. с. 447. ISBN 5-93799-023-4.
19. 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. — Свердловск : ЦКБ «Трансмаш», 1974. — С. 16—17.
20. ИВ1.201.031ТО. Радиостанция Р-123М. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. — 1983. — С. 12.
21. 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. — Свердловск : ЦКБ «Трансмаш», 1974. — С. 17—19.
22. 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. — Свердловск : ЦКБ «Трансмаш», 1974. — С. 21—22.
23. 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. — Свердловск : ЦКБ «Трансмаш», 1974. — С. 23—24.
24. IISS, 2024, с. 183.
25. IISS, 2024, с. 490.
26. IISS, 2024, с. 193.
27. IISS, 2024, с. 215.
28. IISS, 2024, с. 212.
29. География распространения (рос.) . ОАО «Мотовилихинские заводы». Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.
30. Ленский А. Г., Цыбин М. М (2001). Советские сухопутные войска в последний год Союза ССР. С.-Пб.: B&K. с. 40isbn=5-93414-063-9.
31. Там само. — P. 182.
32. 5-18 Army Division, Arty Div // Field manual FM 100-60. Armor- and mechanized-based opposing force. Organization guide. — Headquarters, Department of the Army, 1997. — С. 4-7…4-9.
33. Gourley S. R. [Field Artillery Journal Soviet Artillery — A Time of Change] // US Government Printing Office 1987-659-035/40,006. — 1987. — Jan—Feb. — С. 38.
34. Основные вооружения СВ, ВДВ, БВ ВМФ Минобороны России (рос.) . Российское Оружие, Военные Технологии, Анализ Вооруженных Сил России. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 27 серпня 2012.
35. Белогруд, В. В. Применение артиллерии в Афганистане : [арх. 23 червня 2013] // ВоенКом: Военный комментатор : альманах. — 2003. — № 1(5).
36. Потапов, В. Действия соединений, частей и подразделений Сухопутных войск при проведении специальной операции по разоружению незаконных вооружённых формирований на территории Чеченской Республики 1994—1996 гг. Гл. 1. Артиллерийско-техническое обеспечение.
37. ОБСЄ оприлюднила текст мінського Меморандуму. Голос Америки. 20 вересня 2014. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 28 травня 2015.
38. У Мінську домовились про буферну зону на сході – Кучма. Громадське телебачення. 20 вересня 2014. Архів оригіналу за 24 вересень 2015. Процитовано 28 травень 2015.
39. Комплекс мер по выполнению Минских соглашений (PDF) (рос.). ОБСЄ. 12 лютого 2015. Процитовано 6 березня 2023.
40. Трофеи армии ДНР в боях под Амвросиевкой. YouTube. Дмитрий Бояркин. 1 вересня 2014. Архів оригіналу за 22 лютого 2021. Процитовано 4 травня 2021.
41. Украинская армия намерена применить «Геноцид». Вестник Мордовии. 17 червня 2014. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 17 червня 2014.
42. Attack On Europe: Documenting Equipment Losses During The 2022 Russian Invasion Of Ukraine. Oryx Blog. 24 лютого 2022. Процитовано 1 вересня 2024.
43. R. P. Hunnicutt. Sheridan: A History of the American Light Tank Volume II. — 1st ed. — Novato, CA: Presidio Press, 1995. — 240 p. — ISBN 0-89141-570-X.
44. О'Мэлли Т. Дж. (2000). 155-мм самоходная пушка «Бандканон-1А». У Под ред. Малкина Д (ред.). Современная артиллерия: орудия, РСЗО, миномёты [Artillery: guns and rocket systems] (вид. Издание на русском языке). М.: Эксмо-Пресс. с. 100—101. ISBN 5-04-005631-1.
45. Foss C. R. (2002). Bofors Defence 155 mm Bandkanon 1A self-propelled gun. Jane's Armour and Artillery 2001—2002.
46. Foss C. R. (2002). North Korean self-propelled artillery. Jane's Armour and Artillery 2001—2002.
47. Foss C. R. (2002). 130 mm self-propelled gun (Catapult). Jane's Armour and Artillery 2001—2002.
48. Foss C. R. (2002). NORINCO 130 mm self-propelled gun. Jane's Armour and Artillery 2001—2002.
49. Bailey J. (1997). Professor Holmes E. R (ред.). Artillery and Warfare 1945—2025. Cranfield University. с. 65.
50. 152-mm Self-Propelled Gun 2S5. Field manual FM 100-2-3. The Soviet Army. Troops, organization and equipment. Headquarters, Department of the Army. 1991. с. 259.
51. Шунков В. Н. Часть 4. Современные артиллерийские орудия особой мощности. Глава 3. 155-мм артиллерийские системы с увеличенной дальностью стрельбы. 152-мм самоходная пушка 2С5 «Гиацинт-С» // Энциклопедия артиллерии особой мощности / Под общей редакцией Тараса А. Е. — Научно-популярное издание. — Мінськ : Харвест, 2004. — С. 396. — (Библиотека военной истории) — 5000 прим. — ISBN 985-13-1462-5.
52. R. P. Hunnicutt. Sheridan: A History of the American Light Tank. — 1st ed. — Novato, CA : Presidio Press. — Т. Volume II. — С. 223—224. — ISBN 0-89141-570-X.
53. Мураховский В. И. (28 квітня 2009). О роли артиллерии в борьбе с бронированными целями. Военно-патриотический сайт «Отвага». Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013.

Література

• Карпенко А. В. (2009). «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия (PDF). СПб.: Бастион. с. 27—30. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 10 листопада 2014.
• Широкорад А. Б. (2005). Часть 3. Советские средства доставки ядерного оружия. Глава 1. Атомная артиллерия. У Под ред. Дмитриевой С. Н (ред.). Атомный таран XX века. Вече. с. 189—193. ISBN 5-9533-0664-4.
• Широкорад А. Б. Самоходки // Техника и оружие. — АО «АвиаКосм», 1996. — С. 24—25.
• Широкорад А. Б. (2000). 152-мм пушка 2А36 «Гиацинт-Б». У Под общ. ред. Тараса А. Е (ред.). Энциклопедия отечественной артиллерии. Мн.: Харвест. с. 709. ISBN 985-433-703-0.
• Foss C. R. (2002). 152 mm self-propelled gun Giatsint (2S5). Jane's Armour and Artillery 2001—2002.
• 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. Свердловск: ЦКБ «Трансмаш». 1974. с. 254.
• Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 2. Ракетно-артиллерийское вооружение сухопутных войск. Группа 23. Класс 2350. Боевые гусеничные машины. 152-мм самоходная пушка 2С5 «Гиацинт-С». Т. 2. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2001. с. 152—157. ISBN 5-93799-002-1.
• Хайченко А. В. (2010). Этапы 40-летнего пути поколения 50-х и практический переход к пониманию Информационного общества. Люди, их работа, отношения и целеустремления. Книга-Отчёт. История создания информационного общества в России. 1970—2010 годы. М.: НПЦ ООО «СКИБР». с. 107—108.
• Авторский коллектив под руководством Панова В. В. (2007). Развитие артиллерийского вооружения в период 1967—1987 гг.. У Под ред. Константинова Е. И (ред.). 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007. М. с. 397.
• Williams W. L. Krasnopol: A Laser-Guided Projectile // Field Artillery. — 2002. — Т. September-October. — С. 31.
• Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 5. Боеприпасы наземной артиллерии. Группа 12. Средства управления войсками и оружием. Класс 1230. Системы (комплексы) управления оружием (огнём). 152-мм выстрелы с корректируемым осколочно-фугасным снарядом 3ОФ38 «Сантиметр», «Сантиметр-М». Т. 12. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2006. с. 447. ISBN 5-93799-023-4.
• 5-18 Army Division, Arty Div. Field manual FM 100-60. Armor- and mechanized-based opposing force. Organization guide. Headquarters, Department of the Army. 1997. с. 4-7…4-9.
• Gourley S. R. Soviet Artillery — A Time of Change // Field Artillery Journal. — US Government Printing Office 1987-659-035/40,006, 1987. — № Jan—Feb. — P. 38.
• Потапов В. Действия соединений, частей и подразделений Сухопутных войск при проведении специальной операции по разоружению незаконных вооруженных формирований на территории Чеченской Республики 1994—1996 гг. Глава 1. Артиллерийско-техническое обеспечение.
• R. P. Hunnicutt. Sheridan: A History of the American Light Tank Volume II. — 1st ed. — Novato, CA: Presidio Press, 1995. — 240 p. — ISBN 0-89141-570-X.
• Bailey J. (1997). Professor Holmes E. R (ред.). Artillery and Warfare 1945—2025. Cranfield University. с. 65.
• 152-mm Self-Propelled Gun 2S5. Field manual FM 100-2-3. The Soviet Army. Troops, organization and equipment. Headquarters, Department of the Army. 1991. с. 259.
• The Military Balance 2013 / IISS. — London: Taylor & Francis, 2013. — 572 p. — ISBN 978-1857436808. (англ.)
• International Institute for Strategic Studies (13 лютого 2024). The Military Balance 2024 (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-05115-3.

Посилання

• Вітчизняні боєприпаси для систем “Гіацинт”. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 26 липня 2018. Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 26 липня 2018.
• География распространения (рос.) . ОАО «Мотовилихинские заводы». Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.
• Белогруд В. В. Применение артиллерии в Афганистане. Альманах «ВоенКом: Военный комментатор» № 1(5) 2003 (рос.) . Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013.
• Сверхдальнобойная пушка КНДР — малоизвестная участница ирано-иракской войны. Вестник Мордовии. 2 березня 2012. Архів оригіналу за 19 вересня 2013. Процитовано 30 вересня 2013.
• M-1978 / M1989 (KOKSAN) 170mm self propelled (SP) gun. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 30 вересня 2013.
• Мураховский В. И. (28 квітня 2009). О роли артиллерии в борьбе с бронированными целями. Военно-патриотический сайт «Отвага». Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013.
• Дизельный двигатель В-59 УМС. Челябинский тракторный завод. Архів оригіналу за 18 лютого 2011. Процитовано 10 листопада 2014.
• Украинский арсенал: 152-мм самоходная пушка 2С5 «Гиацинт-С» [Архівовано 27 березня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)