Ян-Олександр Ліпський

Ян Александер Ліпський (герб Граблі; 15 червня 1690, Ольшина, Річ Посполита — 20 лютого 1746,Кельці, Річ Посполита) — єпископ РКЦ, польський католицький священник, кардинал, єпископ Луцький (1732), Краківський єпископ (1732–1746), князь Севезький (1732–1746), кавалер ордена Білого Орла.

Ян Александер Ліпський
Ян Александер Ліпський
Єпископ Луцький
31 березня 1732 — 19 грудня 1732
Попередник	Стефан Богуслав Рупневський
Наступник	Андрій-Станіслав Залуський
Народився	15 червня 1690(1690-06-15) Ольштин, Вармійське князівство, Великопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Помер	20 лютого 1746(1746-02-20) (55 років) Кельці, Республіка Польща
Похований	катедра святих Станіслава і Вацлава
Відомий як	дипломат, католицький священник, католицький диякон, католицький єпископ
Країна	Річ Посполита
Alma mater	Паризький університет
Рід Ліпські
Професія	священник
Релігія	католицтво
Нагороди	Орден Білого Орла
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Навчався в Парижі (Сорбонна) та Римі. У 1717 отримав звання доктора обох законів.

23 квітня 1719 висвячений на священика.

Канцлер архієпископа Гнезненського, з 1724. Канцлер Корони та президент Коронного трибуналу.

Як довірена особа Августа II Сильного, часто брав участь у дипломатичних місіях між Дрезденом та Варшавою. Володів п'ятьма мовами.

У 1732 призначений єпископом Луцьким, а через кілька місяців єпископом Краківським.

Під час бурхливого безкоролів'я в 1733 Липський виступав за кандидатуру саксонського курфюрста Августа ІІІ Фрідріха, підтриману меншиною виборців і підняту на престол іноземними військами.

17 січня 1734 у соборі у Вавелі вінчав короля Августа ІІІ та Марію Жозефу Австрійську (через відмову від коронації з боку примаса Польщі Теодора Потоцького)^[1].

У 1735 підписав резолюцію Генеральної ради Варшавської конфедерації^[2]. У 1736 призначений резидентом сенаторовим^[3].

10 липня 1737 Ліпський підписав у Всхові конкордат зі Священним Престолом^[4].

Завдяки покровительству нового монарха Ліпський отримав звання кардинала в консисторії 20 грудня 1737.

Однак ніколи не отримував шапки кардинала чи титульної церкви, а також не брав участі в конклаві 1740 р., відкинув титули архієпископа Гнєзненського та примаса Польщі, запропоновані йому папою Климентом XII.

Як краківський єпископ відійшов від усіх благ. Прославився покровителем мистецтв і опікуном італійського архітектора Франческо Плачіді. За його наказом інтер'єр собору у Вавелі та ресторації королівського замку були бароковані.

Похований у Вавельському соборі, у каплиці Ліпських. Урна з бальзамованим серцем кардинала була розміщена в бічній стіні парафіяльного костелу Небовзяття Діви Марії в Хочі.

Література

1. Uprawnionym do koronacji był prymas, wyjątkowo zastępował go biskup kujawski. Ustawy, np. z 1633 Konsens na Bisknpstwo Krakowskie (Volumina Legum, t. 3, s. 375—376, f. 792), głosiły, że biskup krakowski żadnej sobie prerogatywy wprzód przed Prymasem Regni przywiaszczać nie będzie, w tym dokonywać koronacji. Zakaz powtórzył Sejm pacyfikacyjny (1736) w ustawie Prerogatywy Prymacyalne (Volumina Legum, t. VI, Petersburg 1860, s. 319). Szerzej: Przywileje i godności Prymasów Polski [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.].
2. Uchwała Rady Generalnej Konfederacji, 1735, s. 19.
3. Volumina Legum, t. VI, Petersburg 1860, s. 326.
4. Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia maximam partem nondum edita ex tabulariis Vaticanis, deprompta collecta ac serie chronologica disposita. T. 4, Ab Innocentio PP. XII usque ad Pium PP. VI 1697—1775.P.1-2 [Архівовано 27 серпня 2018 у Wayback Machine.], wydał Augustyn Theiner, Rzym 1864, s. 126.

Посилання

• Sylwetka Jana Lipskiego w słowniku biograficznym Salvadora Mirandy [Архівовано 5 червня 2020 у Wayback Machine.]