Юрій Лугвенович

Юрій Лугвенович (Семенович) Мстиславський (1395/1399 — до 4 червня 1461) — політичний і військовий діяч Великого князівства Литовського та Новгородської республіки, князь мстиславський (бл. 1432—1435, 1440—1441, 1445—бл. 1458), новгородський (1432, 1438—1440, 1444—?, 1458)^[2], смоленський (1440—1441), лідер Смоленського повстання 1440—1442 рр., та учасник повстання Михайла Сигізмундовича 1445 р., син Мстиславського та Новгородського князя Лугвенія-Семена та Марії, дочки Дмитрія Донського. Тричі помилуваний великим князем литовським Казимиром.

Юрій Лугвенович
Юрій Лугвенович Уявний портрет ХІХ ст.
Князь Мстиславський
1432 — 1435
Попередник:	Лугвеній Ольгердович
Наступник:	Князівство відібрано Сигізмундом
1440 — 1441
Попередник:	Уділ відновлено
Наступник:	Уділ ліквідовано
1445 — бл. 1458
Попередник:	уділ відновлено
Наступник:	Іван Юрійович Мстиславський
Князь Новгородський
1432, 1438 — 1440
Попередник:	Костянтин Дмитрович
Наступник:	Іван Володимирович Більський
1444 — бл. 1447
Попередник:	Іван Володимирович Більський
Наступник:	Олександр Васильович Чорторийський
1458 — 1458
Попередник:	Олександр Васильович Чорторийський
Наступник:	Василь Васильович Шуйський-Гребінка
Князь Смоленський
1440 — 1441
Попередник:	Андрій Дорогобузький
Наступник:	Князівство ліквідовано
Народження:	бл. 1399
Смерть:	до 1461 Мстислав
Рід:	Гедиміновичі (Мстиславські)
Батько:	Лугвеній Ольгердович
Мати:	дочка Дмитрія Донського
Шлюб:	Q130741244?[1]
Діти:	Іван Юрійович Мстиславський
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Вперше зустрічається в джерелах у 1422 році, коли він підписав Мельнський мир з Тевтонським Орденом. Після смерті батька у 1431 р. успадкував Мстиславське князівство, яке йому спеціальною грамотою підтвердив Свидригайло^[3]. Володів ним до переходу Мстиславля під владу Сигізмунда Кейстутовича, потім кілька місяців у 1440 р., і з 1446 р. до смерті, після якої князівство перейшло до його сина, Івана Юрійовича.

Виступає гарантом Христмемельського договору Свидригайла з Орденом і Чорторийського миру з Польщею (обидва 1431 р.). На стороні Свидригайлі брав участь в Ошмянській битві 8 грудня 1432 року, в якій попав в полон до Сигізмунда. Проте вже у грудні 1433 р. втік з полону і вирушив до Мстиславля де очолив оборону міста від військ Сигізмунда^[4].

1435 року воював на стороні Свидригайла під Вількомиром, зумів втекти і уникнути нового полону. 1440 р., після смерті Сигізмунда повернувся в Литву, і отримав Мстиславль, однак невдовзі був покликаний повсталими смоленцями і очолив їх. Юрію вдалось взяти також Вітебськ і Полоцьк, проте послана проти повстанців литовська армія змогла розбити їхні сили. Юрій був змушений втікати з Великого князівства. Недовго перебував в Москві, Новгороді та Тевтонському Ордені, а в 1446 р. примирився з Казимиром і знову отримав від нього Мстиславль.

У 1458‒1459 роках знову перебував у Новгороді як запрошений князь. Це викликало невдоволення у Москві, і Юрій змушений був покинути Республіку та повернутись до Литви. Помер між 1459 і 1461 роками.

Сім'я і діти

Дружина — Софія (? — бл. 1450).

Діти:

• Іван Юрійович (?—до 1489) — князь мстиславський (після 1458 — до 1489). Згаданий у актах 1443—1483, дружину звали Юліана.

Примітки

1. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 263–264.

   d:Track:Q125352562
2. Насевіч Вячеслаў. Мсцсціслаўскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. Т.2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч / Рэдкал.: Г.П. Пашкоў (гал.рэд.) і інш.; Маст. З.Э. Герасімовіч. – Мн.: БелЭн, 2006. – 792 с.: іл. С. 218-219.
3. Полехов С. В., 2015, С. 588.
4. Полехов С. В., 2015, С. 588.

Література та джерела

• Варонін В. А. Князь Юрай Лынгвеневіч Мсціслаўскі: Гістарычны партрэт / Васіль Варонін. — Мн.: Тэхналогія, 2010.
• Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти . — Біла Церква, 2006.

• Полехов С. В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / Отв. ред. Б. Н. Флоря. Институт российской истории РАН. ‒ М., 2015. ‒ С. 588‒589.
• Полехов С. В., Смоленское восстание 1440 года // Исторический вестник. 2014. Т. 7 (154): Литва, Русь и Польша XIII–XVI вв. ‒ С. 160‒198.