Шакал

Шакал — узагальнена назва чотирьох видів роду Пес (Canis) з родини псові (Canidae), що мешкають в Африці, Азії та Південно-Східній Європі^[1].

? Шакал
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Ссавці (Mammalia) Ряд: Хижі (Carnivora) Родина: Псові (Canidae) Рід: Пес (Canis) Група видів: Шакал
Види
Лише деякі види роду входять до групи Шакал смугастий (Canis adustus) Шакал чепрачний (Canis mesomelas) Шакал звичайний (Canis aureus) Вовк ефіопський (Canis simensis)
Посилання
Вікісховище: Jackals

Назва «Шакал» (тур. çakal) походить від санскр. sṛgālaḥ^[2][3].

Шакал займає аналогічну екологічну нішу, що й койот у Північній Америці. Невеликі або середні за розміром хижаки, що харчуються падлом і рештками. Їх довгі ноги і вигнуті ікла пристосовані для полювання на невеликих ссавців, птахів та плазунів. Здатні підтримувати швидкість 16 км /год тривалий час. Найактивніші в сутінках.

На території України, шакали з`явилися ще на початку 2000-х років, а саме в угіддях Національного природного парку «Тузловські лимани», з тих пір вони добре освоїлися на місцевості, де є досить хороші умови для їх безпечного життя та харчування^[4]. В 2021 році вони також були помічені на Закарпатті, на Херсонщині та навіть Вінниччині^[5][6][7].

У шакалів соціальним осередком є моногамні пари, які захищають свою територію від інших пар. Ці території захищаються енергійним витисканням суперників і маркування орієнтирів навколо території сечею та калом. Територія може бути достатньо великою, щоб дозволити молоді жити з батьками доти, поки вони створять свою власну територію. Шакали іноді збираються у невеликі зграї, наприклад, задля поїдання падла, але зазвичай полюють поодинці або в парі.

Таксономія

У 1816 році вийшов третій том Lehrbuch der Naturgeschichte Лоренца Окена, де автор знайшов достатьо подібностей між зубами шакала і північноамериканського койота і відокремив їх в новий окремий рід Thos. Але ця пропозиція не має достатньої підтримки.

Сучасні дослідження уточнили взаємини між видами шакалів. Незважаючи на зовнішню схожість, вони не всі тісно пов'язані один з одним. Смугастий шакал і чепрачний шакал близькі один до одного, але відокремились від інших африканських та євразійських диких собак та вовків приблизно 6-7 млн років тому. Звичайний шакал і ефіопський вовк є частиною того ж підроду, що й сірий вовк, домашня собака і койот^[8]. Дослідження з гібридизації пуделів й шакалів проведені в Німеччині, показав, що на відміну від вольфдогів, гібриди шакалів і собак показують зменшення народжуваності, значні проблеми комунікації, а також збільшення генетичних захворювань після трьох поколінь інтербрідінгу, на кшталт койдогів^[9].

Див. також

• Барді — дух у Трабзонському фольклорі
• Анубіс — єгипетський бог з головою шакала.

Посилання

• Шакали // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Примітки

1. Ivory, A. 1999. «Canis aureus» (On-line), Animal Diversity Web. Accessed January 18, 2007 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Canis_aureus.html [Архівовано 5 червня 2011 у Wayback Machine.].
2. American Heritage Dictionary - Jackal entry. Архів оригіналу за 15 грудня 2007. Процитовано 15 травня 2009.
3. Online Etymology Dictionary — Jackal entry. Архів оригіналу за 28 лютого 2009. Процитовано 15 травня 2009.
4. Незвичайну сцену полювання шакалів на кефаль хзняли на відео в нацпарку "Тузловські лимани". (рос.) 05.01.2022, 19:50. Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 5 січня 2022.
5. На Закарпаття вторглися шакали. 02.10.2021. Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 5 січня 2022.
6. На Херсонщині все більше шакалів. (рос.) 01.11.2019, 18:03. Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 5 січня 2022.
7. Шакал уже на Вінниччині: у гості чи на «ПМЖ»? 13.02.2020, 17:19. Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 5 січня 2022.
8. [Lindblad-Toh et al. 2005. Genome sequence, comparative analysis and haplotype structure of the domestic dog. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Nature 438: 803—819
9. Doris Feddersen-Petersen, Hundepsychologie, 4. Auflage, 2004, Franck-Kosmos-Verlag 2004. Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 5 січня 2022.