Remove ads
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ла-Ліга, або Пріме́ра Дивізіо́н Професійної футбольної ліги Іспанії (ісп. Primera División), відомий також просто як Прімера — професійний футбольний турнір клубів з найвищого рівня системи футбольних ліг Іспанії. Ла-Ліга вважається однією з найкращих футбольних ліг у світі.
Засновано | 1929 |
---|---|
Країна | Іспанія |
Конфедерація | УЄФА |
Кількість команд | 20 |
Рівень в ієрархії | 1 |
Вибуття в | Сегунда Дивізіон |
Національні кубки | Кубок Іспанії з футболу Суперкубок Іспанії з футболу |
Міжнародні кубки | Ліга чемпіонів УЄФА Ліга Європи УЄФА Ліга конференцій УЄФА |
Найбільше перемог | Реал Мадрид (36 титулів) |
Найбільше виступів | Андоні Субісаррета (622) |
Найкращий бомбардир | Ліонель Мессі (474) |
ТВ-мовники | Movistar+, Gol |
Вебсайт | www.laliga.com |
Поточний сезон |
Дев'ять клубів ставали переможцями Ла-Ліги. Починаючи з 1950-х років панівними клубами були Реал Мадрид і Барселона. Станом на кінець сезону 2021/22, Реал ставав чемпіоном 35 разів, а Барселона 26 разів. Однак протягом 1930-х і 1940-х років, а також протягом останніх сезонів Ла-Ліга була більш конкурентною. У 30-х і 40-х роках з Реалом і Барселоною успішно конкурували Валенсія, Атлетіко (Мадрид) і Атлетік (Більбао), а у 1990-х і 2000-х роках — та ж сама Валенсія і Депортіво Ла-Корунья.
Станом на вересень 2021 року Ла-Ліга посідала друге місце (поступаючись Англії) у рейтингу національних ліг УЄФА, який використовується для визначення представництва країн у єврокубках.[1] У сезоні 2005/06 клуби Ла Ліги вибороли єврокубковий «дубль» — Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья — Кубок УЄФА. До цього останній раз клубам однієї країни таке вдавалося у сезоні 1996/97. Повторити це досягнення вдалося у сезоні 2013/14 Реалу Мадрид - переможцю Ліги Чемпіонів та Севільї - переможцю Ліги Європи, сезоні 2014/15, коли Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья - Лігу Європи, в сезоні 2015/16, з Реалом Мадрид переможцем Ліги Чемпіонів та Севільєю переможцем Ліги Європи та в сезоні 2017/18, з Реалом Мадрид переможцем Ліги Чемпіонів та Атлетіко (Мадрид) переможцем Ліги Європи. В сезоні 2018/19, англійські клуби повторили це досягнення: Ліверпуль став переможцем Ліги Чемпіонів та Челсі переможцем Ліги Європи.
Ла-Ліга одна з найпопулярніших професійних спортивних ліг у світі, у сезоні 2018/19 років середня відвідуваність склала 26 933 глядачів. Це сьомий результат серед будь-яких спортивних ліг у світі та третій серед футбольних після Бундесліги та Прем'єр-Ліги.[2]
Вперше ідею національної футбольної ліги в Іспанії запропонував у квітні 1927 року Хосе Марія Ача, директор клубу Аренас Клуб Гечо. Після тривалих дискусій стосовно розміру ліги й критеріїв допуску клубів, урешті-решт Королівська федерація футболу Іспанії визначила десятку перших учасників Прімери ліги 1928 року. «Барселона», «Реал Мадрид», «Атлетік» (Більбао), «Реал Сосьєдад», «Аренас Клуб Гечо» і «Реал Уніон» приєдналися на правах попередніх переможців Королівського кубка. «Атлетік Мадрид» (тодішня назва клубу «Атлетіко» Мадрид), РКД «Еспаньйол» і КЕ «Європа» одержали право участі як попередніх фіналістів кубка, а «Расінг (Сантандер)» виборов місце у лізі через перехідний турнір з грою на вибування. Станом на кінець сезону 2020-21 тільки три з членів-засновників, Барселона, Реал Мадрид і Атлетік (Більбао), жодного разу не вибували до нижчих дивізіонів.
Хоча Барселона виграла перший чемпіонський титул, а Реал Мадрид перемагав у 1932 і 1933 роках, на початку лідером іспанського футболу був Атлетік (Більбао), посівши перше місце у 1930, 1931, 1934 і 1936 роках і друге — у 1932 і 1933 роках. У 1935 році чемпіоном вперше (і поки востаннє) став Реал Бетіс, який тоді виступав під назвою Бетіс Баломпіє. Лігу було призупинено на період громадянської війни в Іспанії, але клуби республіканської території (крім двох мадридських), розіграли між собою Середземноморську лігу, чемпіоном якої у 1937 році стала Барселона.
Після поновлення Ліги у 1940-х роках спочатку найсильнішими клубами були Атлетіко Авіасьон, Валенсія і Севілья. Атлетіко Авіасьон (тодішня назва клубу Атлетіко Мадрид) отримав право участі в сезоні 1939-40 лише як заміна Реалу Ов'єдо, чий стадіон було ушкоджено під час війні. Клуб святкував перемогу в перший же сезон, а також захистив свій титул у 1941 році. Інші клуби втратили гравців через вигнання, страту і загибель на війні, але Атлетіко навпаки підсилився завдяки злиттю Атлетик Мадрид і Авіасьон Насьональ з Сарагоси. Молодий передвоєнний склад Валенсії було також збережено, і у післявоєнні роки він виріс у чемпіонів, вигравши титул у 1942, 1944 і 1947 роках, а також посівши друге місце у 1948 і 1949 роках. Севілья також переживала коротку золоту добу, посівши друге місце у 1940 і 1942 роках і виборовши поки що свій єдиний титул у 1946 році. Наприкінці десятиріччя Барселона почала потроху перебирати на себе мантію лідера, ставши чемпіоном у 1945, 1948 і 1949 роках.
Хоча «Атлетіко» Мадрид (змінивши назву з «Атлетіко Авіасьйон») став чемпіоном у 1950 і 1951 роках під керівництвом натхненника катеначо Еленіо Еррера, 1950-ті роки були початком ери домінування «Барселони» і «Реала». Протягом 1930-х, 1940-х і 1950-х років існували суворі обмеження на кількість іноземних гравців. У більшості випадків клубам дозволялося заявити лише трьох іноземних гравців на гру. Але у 1950-х роках «Реал» і «Барселона» знайшли можливість обійти правила, натуралізувавши Альфредо Ді Стефано, Ференца Пушкаша і Ладіслава Кубалу. Натхненна грою Кубали, Барса здобула титул у 1952 і 1953 роках. Ді Стефано, Пушкаш і Франсіско Хенто були ядром складу «Реала», який домінував у другій половині 1950-х років. «Реал» виграв лігу у 1954, 1955, 1957 і 1958 роках, поступившись титулом «Атлетіку» (Більбао) у 1956 році. «Барселона» виграла чемпіонат у 1959 і 1960 роках під керівництвом Еленіо Еррери й з Луїсом Суаресом у складі.
Між 1961 і 1980 роками в Прімері лізі домінував Реал Мадрид, стававши чемпіоном 14 разів, включаючи п'ять перемог поспіль між 1961 і 1965 роками й дві серії з трьох перемог поспіль (1967-69 і 1978-80 рр.). Лише Атлетіко Мадрид зміг скласти гідну конкуренцію Реалу протягом цього періоду, перемігши чотири рази (у 1966, 1970, 1973 і 1977 роках). Ще два титули дісталися Валенсії у 1971 році й Барселоні з Йоханом Кройфом у складі в 1974 році.
Врешті-решт домінуванню двох клубів з Мадрида було покладено кінець, хоча й тимчасово, двома клубами з Країни Басків. Реал Сосьєдад виграв титул у 1981 і 1982 роках, а Атлетік (Більбао) — у 1983 і 1984 роках. Террі Венейблз привів Барселону до одного титулу у 1985 році, після чого Реал Мадрид знову ставав переможцем п'ять раз поспіль (1986-90 рр.) під проводом Лео Бенгаккера. У складі мадридців грав Уго Санчес і легендарна «Когорта стерв'ятника» — Еміліо Бутрагеньйо, Мануель Санчіс, Рафаель Мартін Васкес, Мічел і Мігель Пардеса.
Йоган Кройф повернувся до Барселони як тренер у 1988 році, зібравши легендарну «Команду-мрію» з такими гравцями, як Жузеп Гвардіола, Хосе Марі Бакеро, Чікі Беґірістайн, Гойкоечеа, Роналд Куман, Мікаель Лаудруп і Христо Стоїчков. Ця команда виграла титул чотири рази поспіль між 1991 і 1994 роками, а також виграла Кубок Чемпіонів у 1992 році. Після конфлікту з Кройфом Лаудруп перейшов до головного суперника Барси, Реала, і допоміг йому перервати переможну ходу Барселони у 1995 році. Після цього чемпіонами стали Атлетіко Мадрид у 1996-му і знов Реал Мадрид у 1997-му році. Після успіху Кройфа ще один голландець Луї ван Гал прибув на Камп Ноу, і з допомогою таких талантів як Луїш Фігу, Луїс Енріке і Рівалдо Барселона знов виграла титул у 1998 і 1999 роках.
У новому тисячолітті Реал і Барселона зіштовхнулися з новими іспитами. Між 1993 і 2004 роками Депортіво Ла-Корунья фінішував в трійці призерів десять разів — більше аніж Реал чи Барселона, а у 2000 році, під проводом Хав'єра Ірурети, Депортіво став дев'ятим чемпіоном в історії ліги. Реал Мадрид виборов титул у 2001 і 2003 роках, але все більшу конкуренцію мадридцям складала Валенсія, яка переживала відродження під керівництвом Ектора Купера, дійшовши до фіналу Ліги Чемпіонів у 2000 і 2001 роках. Його наступник Рафаель Бенітес продовжив розпочату справу і привів клуб до чемпіонства у 2002 році й до «дубля» в лізі та кубку УЄФА у 2004 році. Барселона, натхненна грою Роналдінью, виборола титул в сезонах 2004-05 і 2005-06 (другий раз разом з Лігою Чемпіонів). Одночасно зійшла зірка Севільї, яка хоча й не виграла лігу, двічі поспіль перемогла у кубку УЄФА (2005-06 і 2006-07 — в другому випадку здолавши в фіналі ще один іспанський клуб, РКД Еспаньйол). Але наприкінці десятиріччя Реал повернув собі втрачені позиції, ставши чемпіоном у сезонах 2006-07 і 2007-08.
Учасники Ла-Ліги сезону 2022-23:
Команда | Місто | Стадіон | Місткість |
---|---|---|---|
Альмерія | Альмерія | Хуегос Медітерранеос | 17,400 |
Атлетік | Більбао | Сан-Мамес | 53,331 |
Атлетіко | Мадрид | Ванда Метрополітано | 68,456 |
Барселона | Барселона | Камп Ноу | 99,354 |
Валенісія | Валенсія | Месталья | 49,430 |
Вільярреал | Вілярреаль | де ла Кераміка | 26,354 |
Ельче | Ельче | Мартінес Валеро | 33,732 |
Еспаньйол | Барселона | РСДЕ | 40,000 |
Жирона | Жирона | Естаді Монтіліві | 14,624 |
Кадіс | Кадіс | Нуево Міранділья | 20,724 |
Мальорка | Пальма | Візіт Майорка | 24,262 |
Осасуна | Памплона | Ель Садар | 23,576 |
Райо Вальєкано | Мадрид | Кампо де Вальєкас | 14,708 |
Реал Бетіс | Севілья | Беніто Вільямарін | 60,721 |
Реал Вальядолід | Вальядолід | Хосе Соррилья | 28,012 |
Реал Мадрид | Мадрид | Сантьяго Бернабеу | 81,044 |
Реал Сосьєдад | Сан-Себастьян | Реале | 39,500 |
Севілья | Севілья | Рамон Санчес Пісхуан | 43,883 |
Сельта | Віго | АБАНКА Балаїдос | 24,791 |
Хетафе | Хетафе | Колісеум Альфонсо Перес | 17,393 |
Існує велика кількість індивідуальних нагород, найвизначнішими з яких є Трофей Пічічі (або просто Пічічі) найкращому бомбардиру ліги та Трофей Самори — найкращому воротареві (останнім нагороджується воротар з найменшою кількістю голів, пропущених в середньому за гру). Обидві нагороди присуджуються найбільшою спортивною газетою в Іспанії «Марка».
Станом на 26 лютого 2024 року.
# | Футболіст | Роки | Ігри |
---|---|---|---|
1 | Андоні Субісаррета | 1981—1998 | 622 |
1 | Хоакін | 2001—2023 | 622 |
2 | Рауль Гарсія | 2004— | 600 |
3 | Рауль Гонсалес | 1994—2010 | 550 |
4 | Еусебіо Сакрістан | 1983—2002 | 543 |
5 | Франсіско Буйо | 1980—1997 | 542 |
6 | Мануель Санчіс | 1983—2001 | 523 |
7 | Ліонель Мессі | 2004—2021 | 520 |
8 | Ікер Касільяс | 1999—2015 | 510 |
9 | Серхіо Рамос | 2004—2021 | 508 |
10 | Хаві | 1998—2015 | 505 |
11 | Мікель Солєр | 1983—2003 | 504 |
12 | Фернандо Єрро | 1987—2003 | 497 |
13 | Хосе Марі Бакеро | 1980—1997 | 483 |
14 | Лорен Хуарос | 1984—2002 | 481 |
станом на 10 червня 2023 року
№ | Країна | Футболіст | Роки | Голи | Матчі | Середня результ. |
---|---|---|---|---|---|---|
1 | Ліонель Мессі | 2004-2021 | 474 | 520 | 0.91 | |
2 | Кріштіану Роналду | 2009-2018 | 311 | 292 | 1.07 | |
3 | Тельмо Сарра | 1940-1955 | 254 | 277 | 0.92 | |
4 | Карім Бензема | 2009-2023 | 238 | 439 | 0.54 | |
5 | Уго Санчес | 1981-1994 | 234 | 347 | 0.67 | |
6 | Рауль | 1994-2010 | 228 | 550 | 0.41 | |
7 | Альфредо Ді Стефано | 1953-1966 | 227 | 329 | 0.69 | |
8 | Сезар Родріґес | 1939-1955 | 221 | 353 | 0.63 | |
9 | Кіні | 1970-1987 | 219 | 448 | 0.49 | |
10 | Паїньйо | 1943-1956 | 210 | 278 | 0.76 | |
11 | Мундо | 1939-1951 | 195 | 231 | 0.84 | |
12 | Карлос Сантільяна | 1970-1988 | 186 | 461 | 0.4 | |
13 | Давід Вілья | 2003-2014 | 185 | 352 | 0.53 | |
14 | Хуан Арса | 1943–1959 | 182 | 349 | 0.52 | |
15 | Луїс Суарес | 2014-2022 | 176 | 258 | 0.68 | |
16 | Гільєрмо Горостіса | 1929-1946 | 178 | 256 | 0.7 | |
17 | Антуан Грізманн | 2010- | 174 | 459 | 0.38 | |
18 | Самюель Ето'о | 1998-2009 | 162 | 280 | 0.58 | |
19 | Луїс Арагонес | 1960-1974 | 160 | 360 | 0.44 | |
20 | Аріц Адуріс | 2002-2020 | 158 | 443 | 0.36 | |
21 | Ференц Пушкаш | 1958-1966 | 156 | 180 | 0.87 |
(Жирним виділені гравці, що продовжують виступати у Ла Лізі)
Володарі Золотого м'яча за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
Найкращі гравці світу за версією ФІФА за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
Володарі Золотого бутса у складі іспанського клубу.
Артем Довбик у сезоні 2023/24 забив 24 голи та став найкращим бомбардиром чемпіонату.
Гравець | Клуб | Сезон | Ігри | Голи |
---|---|---|---|---|
Василь Рац | «Еспаньйол» | 1988/89 | 11 | 0 |
Сергій Погодін | «Мерида» | 1995/96 | 3 | 1 |
Дмитро Чигринський | «Барселона» | 2009/10 | 12 | 0 |
Олександр Яковенко | «Малага» | 2013/14 | 9 | 1 |
Євген Коноплянка | «Севілья» | 2015/16 | 32 | 4 |
Роман Зозуля | «Бетіс» | 2016/17 | 6 | 0 |
Артем Кравець | «Гранада» | 2016/17 | 26 | 5 |
Денис Бойко | «Малага» | 2016/17 | 3 | 0 |
Максим Коваль | «Депортіво» | 2017/18 | 2 | 0 |
Андрій Лунін | «Леганес» | 2018/19 | 5 | 0 |
«Реал Мадрид» | 2021/22 | 2 | 0 | |
2022/23 | 7 | 0 | ||
2023/24 | 21 | 0 | ||
Василь Кравець | «Леганес» | 2018/19 | 6 | 0 |
Віктор Циганков | «Жирона» | 2022/23 | 19 | 3 |
2023/24 | 30 | 8 | ||
Артем Довбик | «Жирона» | 2023/24 | 36 | 24 |
Роман Яремчук | «Валенсія» | 2023/24 | 25 | 3 |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.