Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Хинсон Девонгун (흥선대원군, 興宣大院君, 21 грудня 1820 — 22 лютого 1898; lit. « Великий внутрішній принц Хинсон ', також відомий як Девонгун (대원군, 大院君), Гуктаегонг (국태공, 國太公, «Великий Ерцгерцог») або офіційно Внутрішній король Хинсон Хонуй (원군, 大院君)) також відомий сучасним західним дипломатам як принц Гун, був титулом І Ха Ена, регента держави Чосона під час неповноліття імператора Коджона в 1860-х роках і до його смерті був ключовою політичною фігурою пізньої Кореї Чосон.
Девонгун буквально перекладається як «принц великого двору», титул, який зазвичай надається батькові правлячого монарха, коли цей батько не царював сам (зазвичай тому, що його син був усиновлений як спадкоємець родича, який царював). Хоча під час правління династії Чосон було три інших Девонгун, проте в історії династії Чосон не було нікого настільки могутнього, як Ї Ха Ен, що термін Тевонгун став зазвичай використовуватись саме для позначення його.
Великий внутрішній князь Хенсон мав завдання одразу вирішувати складні проблеми нової світової історичної тенденції та реконструкції збіднілої нації.[3] Девонгуна пам'ятають завдяки широкомасштабним реформам, які він намагався провести під час свого регентства, а також за його «рішуче дотримання політики ізоляції, переслідування християн, а також вбивство чи вигнання іноземців, які висадилися на корейській землі».[4]
Девонгун народився Йі Ха-ін в 1820 році. Він був четвертим сином І Че Чжуна, члена королівської сім'ї, якому в 1816 році дали ім'я І Гу і титул принц Намьон. Девонгун був у 9-му поколінні нащадком короля Інджо через Великого принца Інпьонга.[5]
Девонгун був добре навчений конфуціанському вченню та китайської класики. Вважається, що він досяг успіху в каліграфії та живописі. Його рання кар'єра на державній службі складалася з незначних посад, які були переважно почесними та церемоніальними. На початку життя зв'язок із королівським будинком здавалась йому малою допомогою. Він був бідним і приниженим багатими свекрами королівського дому.[5] Оскільки клан Андон Кім мав владу в країні, він не міг займати жодної високої посади у політиці, навіть при тому що він був членом правлячої родини, клана Чонджу І. Натомість йому доводилось намалювати орхідеї і продати їх корейській знаті, щоб заробити гроші.[6]
Девонгун прийшов до влади, коли його другий син, І Мьон-бок, був обраний на посаду короля.[7]
У січні 1864 року король Чеолджонг помер, не залишивши спадкоємця. Вибір наступного короля був у руках трьох вдов: королеви Синчжон, матері короля Хонджонга ; Королева Мьонхон, дружина короля Хонджонга; і королева Чеорін, дружина Чолджонга.[8] «Право на призначення» перебувало у вдовствуючої королеви Синчжон, оскільки вона була найстаршою з вдів.[5]
В апокрифічній історії королева держави Часон, Чеорін послала міністра за сином І Ха Юна, одинадцятирічного І Мьон Бока, який запускав повітряного змія в саду палацу. Сина привезли до палацу в кріслі-седані, де королева Синчжон кинулася вперед і назвала (оголосила) його своїм сином, таким чином народивши нового короля королівства Чосон, короля Годжона, прийомного сина наслідного принца Хьомёна.[8] Достеменно не відомо чи ця історія правдива чи ні.
Однак ці факти, як відомо, є правильними. 16 січня 1864 року І Мьон Бок було призначено принцом Іксона вдовою королевою Синчжон. Наступного дня його батько отримав титул Девонгун, який є аналогічним до терміну регент, тільки корейською, але відмінність полягає в тому, що титул дається лише біологічному батькові молодого короля. 21 січня І Мьон Бок був коронований на престол як король Коджон, а вдова королева Синчжон розпочала своє регентство.[5] Йі, очевидно, був обраний тому, що «він був єдиним живим чоловіком із клану І і найближчим за кров'ю до королівського дому».[5]
Оскільки Годжонг був занадто молодим, королева Синчжон запросила Девонгуна допомогти його синові у правлінні. Вона фактично відмовилася від свого права бути регентом, під час правління неповнолітнього короля, проте при цьому вона залишалася титулярним регентом, Девонгун насправді був справжнім правителем.[5]
Після того, як Годжонг став королем, все ще залишалося важливе питання про шлюб короля. Мати Годжонга Йохен вибрала дочку з клану Мін, леді Мін. Девонгун зауважив, що Мін «була жінкою великої рішучості та врівноваженості», і вона була трохи стурбована. Однак він дозволив їй вийти заміж за свого сина і несвідомо створив свого найбільшого політичного суперника.[8]
.jpg)
Під час свого регентства Девонгун здійснив кілька важливих реформ. Його головною метою було «знищити стару правлячу фракцію, яка фактично узурпувала суверенну владу яка належала королям на початку століття».[9]
Коли він прийшов до влади в 1864 році, Девонгун був сповнений рішучості реформувати уряд і посилити централізацію влади. Він очолював антикорупційну кампанію, дисциплінував королівські клани та обкладав податками аристократію, «янбан».[5][8] Камінгс зазначає, що це була не революція, а реставрація, оскільки Девонгун намагався повернутися до часів правління короля Седжонга в п'ятнадцятому столітті.[8]
Одним з ефективних дій Девонгун в якості регента була реконструкція палацу Кьонбоккун. Палац був побудований під час правління першого короля Чосон. Значна частина будівлі була знищена під час пожежі в 1533 році, а решта була знищена під час японського вторгнення в 1592 році. Відновлення тривало сім років і п'ять місяців. Це був, мабуть, найдорожчий проект за часів династії Чосон.[5] Він також послабив владу клану Андон Кім і підвищив авторитет правлячої родини. Цей вчинок майже покінчив із тим, що клан Андон Кім отримав владу Чосон.[6]
Реформи Девонгуна були не дуже успішними, оскільки деякі вчені кажуть, що він був «занадто високоповажним і нетактовним».[9] Проте, його політика не мала довготривалого ефекту, оскільки коли Годжон досяг повноліття в 1874 році, він змусив Девонгуна піти на пенсію і скасував багато його реформ.[9]
Зовнішня політика Девонгуна була досить простою, як це описує Камінгс: «ні договорів, ні торгівлі, ні католиків, ні Заходу, ні Японії».[8] Натомість він дотримувався ізоляціоністської політики.
Політика ізоляції була політикою, спрямованою на ізоляцію держави Чосона від усіх іноземних сил, крім Китаю, який він вважав найсильнішим. Він намагався відмовити Російській Імперії відкриття для них портів держави Чосон, використовуючи Францію, але Франція відмовилася допомогти йому, що спричинило переслідування Бьон-ін 1866 року. Він також був причетний до інциденту з генералом Шерманом. Політика ізоляції стала посилюватися в 1868 році, коли німецький купець Ернст Опперт спробував взяти в заручники кістки батька Девонгуна, щоб змусити його відкрити тодішню Корею для торгівлі; і навіть трапився американського нападу на Гванхвадо 1871 року.
Політика ізоляції принесла моментальні переваги посиленню корейського патріотизму, а також захисту їхньої культури конфуціанства. Хинсон Девонгуна зміг захистити державу Чосон від культурного імперіалізму та вестернізації і таким чином захистити від цього культурну спадщину Кореї. Проте через те, що він повністю відмовився від міжнародних відносин, існував обмежений вибір ринку та незначні можливості для промислової революції. Справді, Девонгун хотів уникнути взаємодії із Заходом — що було б неминучим, якби західним країнам надали б дозвіл на вільну торгівлю — оскільки це підірвало б вплив центрального уряду. Династія Чосон мала сувору соціальну ієрархію: багатство знаті янбан трималося на спинах робітників і орендарів ферми Санмін; Девонгун хотів зберегти, та запобігти краху цієї ієрархії, оскільки, незважаючи на його славу за справедливість і підтримку корейської цивілізації, емансипація сангмін означала б руйнування янбану, його власного класу.
Міжнародні відносини Чосон погіршувалися, оскільки девонгун вживав все більш відчайдушних і жорсткіших заходів, щоб відбити вестернізацію. Девонгун зробив вибір, щоб захистити світ, який він знав, намагаючись не допустити іноземців, ціною затримки розвитку та модернізації держави, при цьому зберегти Корею як королівством-відлюдником. Багато корейців стверджують, що якби він вирішив співпрацювати з іноземними державами, як наприклад його невістка королева Мін, японського правління Кореєю можна було б уникнути. Однак інші стверджують, що десять років Політики ізоляції були занадто малою частиною династії Чосон, щоб отримати таке твердження.[10]
У 1874 році король Годжон досяг повноліття. Його дружина, королева Мін, вплинула на рішення короля «взяти на себе повну королівську відповідальність», що змусило Девонгун піти на пенсію.[9]
Девонгун на короткий час повернувся до влади під час інциденту в Імо в 1882 році. На другий день заколоту групу заколотників прийняли даевонгуни, «які, як повідомляється, закликали їх повалити режим Мін і вигнати японців».[9] Король Годжонг попросив свого батька, Девонгун, прийти до палацу. Поява Девонгуна у супроводі 200 бунтівників «негайно поклала край дикому рукопашному бою». Годжонг передав Девонгуну «всі малі й великі справи уряду», і таким чином Девонгун відновив своє правління. Як японські, так і китайські війська прямували до Кореї, щоб придушити повстання, і Ма Чієн-чжун, китайський дипломат у Кореї, вирішив, що настав час видалити Девонгуна.[9]
У китайців було три причини, чому вони прагнули прибрати Девонгуна: по-перше, він намагався повалити прокитайську фракцію Мін. По-друге, «він створив ситуацію, яка запросила японські війська до Кореї, що прискорило небезпеку військового конфлікту між Японією, з одного боку, та Кореєю та Китаєм, з іншого». І по-третє, «збурення, викликані тевонгунами, загрожували фундаменту законно сформованого уряду в залежній нації».[9]
Ма заарештував Девонгуна за звинуваченням у неповазі до імператора за «узурпацію влади, яку імператор інвестував у короля Кореї».[9] Проте, оскільки він був батьком короля, з ним поводилися поблажливо. Сто китайських солдатів супроводжували Девонгуна до очікуваного китайського військового корабля, а звідти до Тяньцзіня.[9]
Восени 1885 року китайці повернули Девонгуна до Кореї, «незважаючи на рішучі заперечення з боку королеви та її прихильників». Після повернення він був незадоволений, коли імператриця Менсон підписала російсько-корейський договір 1884 року. Девонгун знову намагався повернути владу, зробивши І Чжун Йона двоюрідним братом Годжонга з Кореї.[6]
У 1894 році японці посилили свою владу над Кореєю. Їм потрібен був хтось піддатний до них, щоб стати лідером в Кореї під час реформи Габо. Вони підійшли до Девонгуна як потенційного лідера. Коли він погодився, 23 липня японські солдати звільнили його з-під домашнього арешту, до якого його помістив Годжон. В обмін на його допомогу Девонгун попросив обіцянку, що якщо реформи вдадуться, «Японія не вимагатиме жодної частини корейської території».[4] Воїни відвели його до палацу, де підійшли до короля. Девонгун дорікнув королю Годжонгу і оголосив, що він візьме на себе владу.[4]
Японці занервували після того, як поставили Девонгуна головою, оскільки він, здавалося, зацікавлений «лише в захопленні влади та очищенні своїх опонентів і не бачив необхідності в політиці реформ».[4] У вересні 1894 року японці вирішили, що Девонгуну не можна довіряти. На початку жовтня стало зрозуміло, що «план використання Девонгуна в якості засобу для програми реформ провалився».[4] Японський державний діяч Іноуе Каору був відправлений до Кореї як новий міністр-резидент, де він сказав Девонгуну: «Ви завжди стоїте на шляху», і змусив Девонгун пообіцяти, що він «утримуватиметься від втручання в політичні справи».[4]
У 1895 році японські чиновники в Кореї планували вилучення дружини Годжонга, імператриці Мьонсон. Міура Горо, наступник Іноуе Каору на посаді японського радника корейського уряду, і Сугімура Фукаші, секретар японського представництва, спланували спробу. Ці двоє вирішили залучити до змови Даевонгуна, і, зробивши запити, дізналися, що він «досить обурений, щоб спланувати переворот» і буде співпрацювати з ними.[9] 8 жовтня 1895 року рано вранці японські поліцейські супроводжували Девонгуна до палацу.[9] Його причетність з цього моменту невідома, але того ранку японські агенти вбили імператрицю Мьонсон.
Девонгун помер у 1898 році[9]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
