Фотографіка

Фотографіка — (від грец. phos — «світло» і grapho — «креслю, малюю») — різновид графічного мистецтва, у якому поруч з традиційними технічними засобами фотографії використовують фотомонтаж (див. також фототипія).

Томас Веджвуд, син знаменитого англійського кераміста, в кінці XVIII ст. винайшов склад на основі нітрату срібла для «сонячної гравюри» — малюнка, який проявляється під впливом яскравого світла. 1839 р. французький хімік Луї Дагер (1787–1851) розробив спосіб отримання зображення за допомогою світла на металевій пластинці, покритій шаром йодистого срібла (див. дагеротип).

З 1833 року техніку фотографії самостійно удосконалював англієць У. Х. Телбот (1800–1877).

Історія виникнення

Чимало винахідників сподівалися за допомогою технічних процесів розширити можливості живопису, навіть не думаючи про нову галузь мистецтва. Прагматизм, що поширювався у XIX ст. (див. історизм; цивілізація), стимулював пошуки у сфері найбільш точного й об'єктивного варіанту відображення дійсності. Спочатку не усвідомлювалася небезпека підміни художнього мислення натуралізмом.

Камеру-обскуру використовували ще у XVIII ст. (див. ведута; перспектива), але вона була допоміжним засобом. Утім, головним лишалося естетичне почуття, художнє сприйняття натурного мотиву. З розвитком технічної цивілізації змінювалися уподобання.

Удосконалювалася техніка літографії і хромолітографії, що давало можливість створювати зображення «точнісінько, як у житті» (див. образотворче мистецтво). Люди хотіли бачити себе з різних сторін й очікували від мистецтва не перетворення дійсності, а її документального відображення.

У середині XIX ст. всюди з'являлися фотоательє, в яких приймали замовлення на портрети, їх виготовляли швидше, точніше і дешевше, ніж це могли зробити живописці. Гаспар-Фелікс Турнашон на прізвисько Надар (1820–1910) починав літографом, але потім став створювати портрети сучасників, використовуючи фотоапарат.

На першій Всесвітній виставці в Лондоні 1851 р. був продемонстрований стереоскоп — фотокамера з двома об'єктивами, відповідними правому і лівому оку людини. Прагматизм і техніцизм тріумфували.

Сучасність

Спочатку фотографія розвивалася, використовуючи традиційні жанри, що склалися в історії живопису: портрет, натюрморт, пейзаж, інтер'єр. Фотографи використовували «пікторіальний» («картинний») метод: ефектне бічне освітлення, грим, декорації, бутафорські предмети (пор. театр). Потім, на початку XX ст., у зв'язку з розвитком конструктивізму, функціоналізму та дизайну наївному періоду розвитку фотомистецтва прийшов кінець. З'явилися документальна фотографія, експериментальна (художня), рекламний фотомонтаж, фотографіка як компонент оформлення книги й засіб поліграфічного мистецтва, різновид графічного дизайну і, нарешті, як вид авангардного мистецтва. З середини XX в. розвивалося постмодерністське протягом радикального реалізму, майстри якого використовували натуралістичні прийоми й можливості фотокамери, загострюючи їх до гротеску, монтуючи фрагменти фотографій у безглуздих поєднаннях (пор. артдизайн; відеоарт; віртуальна реальність; дадаїзм; комп'ютерна графіка: дигитальна графіка; "магічний реалізм"; "метафізичне мистецтво"; голографія; плакат; оп-арт; "обман зору"; сучасне мистецтво).

Див. також

Фотогравюра

Джерела

Яндекс. Словари › Словарь изобразительного искусства. — 2004–2009^{[недоступне посилання з липня 2019]}