Loading AI tools
етнічна група З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ятвя́ги — у VIII—XV ст. група західнобалтійських племен, які проживали у межиріччі Західного Бугу, Нареви і Німана, у так званій Ятвягії. Межували на півночі й сході з литовцями, на півдні — з русинами, на південному заході — з поляками, на заході — з прусами (згодом — тевтонцями). Представники європеоїдної раси, носії ятвязької мови[2]. Сповідували балтійське поганство. Культурно споріднені з литовцями і прусами язичницької доби. Вперше згадуються у «Повісті временних літ» у статті 945 року[2]. Воювали проти руських і польсько-мазовецьких князів (Х—XIV ст.), а також лицарів Тевтонського ордену (з ХІІІ ст.), які намагалися захопити ятвязькі землі[2]. У XV ст. більшість ятвягів опинилася під владою Великого князівства Литовського. Востаннє згадуються як етнічний релікт у джерелах XVII ст[2]. Взяли участь у етногенезі західних литовців і білорусів, українців Полісся і Волині, німців Східної Пруссії.
| Ятвяги | |
|---|---|
 Балтські племена у ХІІІ ст. | |
| Самоназва | ятвезь, судзіни |
| Ареал | Підляшшя, Східна Пруссія |
| Раса | європеоїдна |
| Близькі до | пруси, литовці |
| Входить до | Балти[1] |
| Мова | ятвязька |
| Релігія | язичництво → християнство |
| Згас | XVII ст. |
У деяких дослідженнях прийнята класифікаційна схема, згідно з якою ятвяги, судови, дайнови і полексяни (полешани) розглядалися як частини одного племені. Проте, найімовірніше за все, в XIII столітті ці назви вживалися для позначення одного й того ж етносу[5].
Ятвяги на теренах ріки Злінь (Зліня) мали назву злінці (зилинці) згідно з Іпатіївським літописом у 1251 році[9]. Річка Злінь ідентифікується деякими дослідниками з місцем, де тепер озеро Зельмент, та з прибережним селищем Зелліген (розташовувалося раніше — в Гумбінненському окрузі Східної Пруссії)[9]
Із ятвягами пов'язують Судовську археологічну культуру II—XI ст., на основі якої сформувалася ятвязька культура.
Тривалий час походження ятвягів було невідоме. У хроніці Галла Аноніма початку ХІІ ст. мешканці на північний схід від Польщі, до яких входили ятвяги, названі «сарматами, які також звалися гети (готи)»[10]. У Великопольській хроніці ХІІІ ст., а також історії Яна Длугоша так само зазначено, що ятвяги походять від «гетів, тобто прусів», є сусідами Мазовії, Русі й Литви, і мають велику схожість у мові з прусами і литвою[10]. Мартін Кромер вважав ятвязьку мову відмінною як від слов'янської, так і литовської[10]. Нарушевич припускав, що ятвяги є нащадками придунайських язигів[10], а Шафарик вбачав у ятвягах інаунксів з «Гетики» Йордана, кревних родичів аланів[10]. Домінік Шульц вважав ятвягів польським племенем, Теодор Нарбут і Йозеф Ярошевич — давньолитовським[10].
Найраніші згадки про ятвягів у писемних джерелах містить «Повість временних літ»[2]. Зокрема, серед послів київського князя Ігоря до Візантії (стаття за 945) зазначений «ятвяг Гунарев»[2]. Від кінця Х ст. ятвяги стали об’єктом агресії київських князів[2]. Під 983 роком зазначений переможний похід київського князя Володимира Святославича проти ятвягів[3][11]; під 1038 роком — подібний похід його сина, київського князя Ярослава Мудрого[12]. Головним мотивом цих акцій, слід думати, була необхідність захистити від ятвязьких набігів західні регіони Київської Русі[2]. Саме з розселенням полонених Ярославом Мудрим ятвягів пов'язують кілька курганних могильників 1-ї половини — середини ХІ ст., розташовані в околицях Новограда-Волинського (насипи цих курганів мають кам'яні елементи, що нетипово для так званих слов'янських поховальних пам'яток)[2].
Наступна згадка про ятвягів трапляється під 1112 роком, коли володимирський князь Ярослав Святополчич здійснив проти них успішний похід[13]. Надалі ятвяги фігурують у Галицько-Волинському літописі саме як супротивники Володимирського князівства[2]. 1196 року володимирський князь Роман Мстиславич у відповідь на набіги ятвягів здійснив проти них успішний зимовий похід[14]. Однак уже в 2-й пол. 1200-х рр. ятвяги у союзі з литвою спустошили Червенську землю[2]. Конфлікти з ятвягами були одним із напрямів воєнної активності руських князів Данила і Василька Романовичів. На початку їхнього правління позиція князів була радше захисною і зводилася до відносно успішної відсічі набігам ятвягів на Волинь[2]. Однак поступове підсилення тиску ятвягів на кордони князівства змусило змінювати стратегію. Протягом 2-ї пол. 1240-х — серед. 1250-х рр. Данило за підтримки мазовецького і краківського князів здійснив кілька переможних походів углиб території ятвягів та примусив їх до сплати данини[2]. Останні конфлікти між руськими князями та ятвягами згадуються вже за галицького князя Лева Даниловича[2].
Протягом 2-ї пол. 13 — поч. 15 ст. Я. постійно фігурують як супротивники польс. та литов. володарів, а також Тевтонського ордену. Події цього часу, насамперед інституалізація Великого князівства Литовського, до складу котрого ввійшла більша частина земель Я., визначили істор. долю цих племен: вони були доволі швидко асимільовані сусідами. Щоправда, як певний етнічний релікт Я. згадуються у джерелах до 17 ст. включно[2].
Ятвяги були носіями ятвязької мови, класифікація якої є дискусійною. Більшість науковців дотримуються думки, що це західнобалтійська мова, однак висувалися гіпотези щодо її східнобалтійської належності, а також щодо проміжного положення між західно- та східнобалтійськими мовами[2][15].
Джерелами з дослідження ятвязької мови є гідроніми у Сувалкії, Понеманні, Побужжі, які вказують на територію розселення ятвягів. Литовський мовознавець Казимир Буга показав, що назви річок із суфіксом -da є ятвязькими і склав перший список таких гідронімів: Голда, Гривда, Невда, Сегда, Соколда, Ясельда[16]; Скрода[17]. Московитський лінгвіст Володимир Топоров вказував, що назва річки Кшна, лівої притоки Західного Буга, також ятвязька, і доводив, що ятвяги мешкали у південному Підляшші[18]. Археолог Валентин Сєдов відносив до ятвязьких назв річки Зельва-Зельвняка, Кірсна, Ятвязь і Сліна[19].По всій території поширення ятвязької гідроніміки відомі пам'ятки судовської культури — кам'яні кургани, які не мають аналогій ні серед слов'янських, ні східнобалтських (литовських, латиських) погребальних пам'яток[19].
На території сучасної Польщі збереглися ряд топонімів, пов'язаних із ятвягами: Ятвезь-Дужа і Ятвезь-Мала у Підляшші, а також села і поселення Язьвіни у Підляшші, Мазовії, Великопольщі.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
